Шандор Петефі — угорський Шевченко. “Коли ти муж   — будь мужнім...”

Назар Зубач 21.09.2012 10:45 СОЦІО

Невдовзі   виповниться 190 років з дня народження Шандора Петефі. Ім’я поета   для угорського народу є національним символом.   Багато   віршів поета та революціонера давно стали народними піснями. Вулиці і площі названі на його честь є у багатьох містах Угорщини, Румунії, Словаччини, а також у п’яти районних центрах на Закарпатті. Адже в нашій області проживає велика угорська громада, яка дбайливо шанує пам’ять про найвідомішого зі своїх поетів. Не даремно в Ужгороді та Берегові встановлено бронзові пам’ятники Петефі.

В Ужгороді на місці будинку, де у далекому 1847 році знаходилася дерев’яна корчма та готель під назвою “Чорний орел”, нині   знаходиться дитяча школа мистецтв.   Про перебування “угорського Шевченка” тут нагадує тільки дошка. А в одному з класі школи є куточок, присвячений поетові.

Народився   Шандор Петефі (Petofi, Sandor)   01.01.1823, у с. Кішкереш (Словаччина).   Історики свідчать, що батько майбутнього поета, серб Іштван Петрович, був різником, а мати, словачка Марія Хруз, — служницею. Дитиною Петефі навчався у різних школах, зокрема у Пешті (1833— 1834 рр.), Асоді (1835-1838рр.), Шельмеці (1838-1839рр.), де почав віршувати. Закінчити гімназію Петефі завадили розорення батька, а також захоплення театром. У 1839 р. він — статист Національного театру, проте злидні змусили його того ж таки року записатися в солдати. Полк Петефі направили у Ґрац, і внаслідок важкого пішого переходу по сльотавих березневих дорогах він два місяці пролежав із тифом у шпиталі. Після цього, навіть не цілковито одужавши, він знову був змушений стати у стрій. На першому ж постої, у Загребі, Петефі знову захворів: у нього виявили «схильність до сухот і розширення серця». 23 лютого 1841 р. Петефі звільнили від служби. Відтоді поет вів напівзлиденне життя: був мандрівним актором, займався переписуванням відомостей сейму та перекладами.

У своїй першій книзі Петефі звертається до жанрів народної пісні, пейзажних замальовок та любовних віршів, жанрових образків. Він пориває з умовностями класицистичної поезії, протиставляючи простоту і природність народної пісні.   Деякі з ранніх віршів Петефі сприймалися народом як частина фольклорної культури («Торг» — «Alku», 1845). Героями багатьох поезій Петефі стають прості люди, селяни, наймити, пастухи, що нерідко зображаються на тлі широких степів. Світ природи у Петефі, як у багатьох поетів-романтиків, — царство свободи, якої поет не може знайти у суспільстві. З арсеналу романтичної поезії Петефі запозичує образи розбурханої природної стихії: моря, бурі, грози, вітру, які передають не суб'єктивний душевний стан поета-романтика, а часто символізують міць народного духу, приховані можливості народного характеру.


Водночас Петефі є чудовим ліриком, співцем природи і кохання. У його віршах ліричного плану навдивовиж органічно поєднуються щирість почуттів із безпосередністю їхнього вираження: У 1845—1846 pp. Петефі написав ліричний цикл «Хмари» («Felhok», 1845-1846), у якому головне місце займають мотиви світової скорботи на кшталт Дж. Н. Ґ. Байрона. Поет гостро відчуває дисгармонію світу і сумнівається у можливості віднайти гармонію, не знає шляхів її досягнення.

Для Петефі прекрасні лише те життя й та людина, які осяяні світлом думки. Ідеал поета включає Розум як необхідну умову краси та гармонії. 1848 р. — вершина творчої еволюції Петефі, який став одним із вождів угорської революції та визнаним поетом. У поезії Петефі посилюються громадянські мотмви, поет свідомо віддає свою ліру повсталому народові («До нації» — «A nemzethez», 1848; «На шибеницю королів!» — «Akasszatok fol a kiralyokat!», 1848). Вірш «Національна пісня» («Nemzeti dal», 1848) став гімном революції. Останнім значним твором Петефі є філософська і символічна поема «Апостол» («Az apostol», 1848), герой якої Сильвестр долає нелегкий шлях революційної боротьби.

Трагічні події 1849 p., коли угорська революція була близькою до поразки, не викликають у поета розчарування чи пригніченості. Петефі вірив у перемогу і мріяв про вільну Угорщину («Я стверджую: мадяри переможуть»). Петефі загинув в одному із останніх боїв поблизу Шегешвара у сутичці з козаками царської Росії.

Петефі — засновник національної форми реалізму в угорській літературі. Його реалізм якнайтіснішим чином пов'язаний з фольклорними традиціями, а також із традиціями просвітницької літератури Угорщини.   Серед найулюбленіших поетів Петефі називав Ж. П. Беранже і Р. Бернса, демократизм яких він успадкував. Серед перших перекладачів Петефі українською мовою є   П. Грабовський, котрий переклав і переспівав понад 30 його віршів, згодом поезії Петефі перекладали інші українські майстри перекладу.

«Коли ти муж — будь мужнім...”— писав в одному зі своїх віршів Шандор Петефі. Мужність була його життєвим кредо.   Сучасники запам’ятали майора Петефі як мужнього й непохитного воїна. У перервах між боями він складав вірші, які підтримували звитяжний дух угорців, підбадьорювали їх, закликали захистити революцію, відстояти свободу.   В одному із найкровопролитніших боїв двадцятишестирічний Шандор Петефі загинув.   При ньому знайшли його записник, останній вірш був недописаний…

Назар Зубач

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат