Ось і почалася осінь, а разом з нею набирає обертів і виборча кампанія. Політичні сили зі шпальт газет та екранів телевізорів гаряче обіцяють відстоювати у парламенті інтереси своїх виборців, тільки б їх туди обрали. А електорат у відповідь лише недовірливо гмикає, пригадуючи парламентаріям усі промахи, бійки та іншу «непарламентську» поведінку.

Як показують соціологічні дослідження, українці пильно спостерігають за всіма подіями, що відбуваються у Верховній Раді, і роблять свої, далеко не завжди втішні для депутатів, висновки про те, що бачать і чують.

Як повідомила pr-менеджер Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Тетяна П ’ясковська, дані опитування на тему «Довіра до державних структур», проведеного у період з 19 по 28 липня, свідчать про те, що українці у цілому уважно слідкують за роботою держорганів, і Верховної Ради зокрема: «62% респондентів, відповідаючи на запитання про те, чи слідкують вони за діяльністю держструктур, позитивно відповіли стосовно Верховної Ради.

У той же час, рівень довіри українців до ВРУ не надто високий. Так, згідно з даними опитування, загальний рівень довіри українців до роботи держорганів склав 27%, а до роботи парламенту – лише 21%.

Чому люди не вірять парламенту і як змінити ситуацію, ForUm запитав у експертів та нардепів:

Коментарі:
Ірина Бекешкіна, Олександр Черненко, Олесь Доній, Володимир Рибак, Руслан Павленко

09:54 Ірина Бекешкіна, соціолог, директор фонду «Демократичні ініціативи»:
- Справді, із п'яти балів люди поставили чинному парламенту два. Ніколи такого негативного ставлення до нього ще не було. Причин цьому багато. Якщо люди бачать порожню сесійну залу, «піаністів», – вони роблять висновки. На роботу треба ходити, особливо якщо така зарплата і пільги.

Свій внесок зробили і різні політичні ток-шоу. Це своєрідний стриптиз. А депутати цього не розуміють. Їм здається, що вони дуже гарно «танцюють», але, м'яко кажучи, їм своє «тіло» потрібно тримати якомога далі від очей: люди бачать, що ці люди нерозумні, непрофесійні.

Знову ж таки, перед виборами кандидати обіцяють дуже багато. Після них – успішно все забувають. Кожні вибори – рух від неправди до неправди. Хоча є тут дуже серйозне питання: а чи здатні люди сприймати правду? Можливо, якщо не збрехати, то і не оберуть. Люди чекають і дуже хочуть, щоб їм пообіцяли. Людей загодували «цукерками», у них зіпсувалися зуби, їх треба лікувати, а це болісний процес.

Цікаве питання, чому люди ходять на вибори, якщо вони не довіряють ВР. Просто тут є поляризація, і ближче до виборів виборці мобілізуються і підуть голосувати за «своїх», щоб не перемогли «чужі». Поділ на «своїх» і «чужих» приховує свої небезпеки, але це стимул, щоб люди йшли на вибори.

Що потрібно зробити, щоб повернути довіру ВР? Обрати більш якісний парламент, перестати чекати гарних обіцянок і голосувати за «своїх», щоб не перемогли «чужі». А депутатам потрібно виконувати свої передвиборчі обіцянки, ходити на роботу, голосувати особисто.


09:53 Олександр Черненко, голова Комітету виборців України (КВУ):
- Ця криза недовіри не створена штучно, парламент сам усе зробив, щоб було так. У першу чергу, призвела до такої ситуації система закритих списків, за допомогою якої 5-6 чоловік провели усіх 450 депутатів.

Ця криза недовіри може закінчитися тільки тоді, коли ВР стане нормальним парламентом, майданчиком для дискусій. Змішана виборча система, прихід через «мажоритарку» нових самодостатніх людей може поліпшити якість парламенту.

09:52 Олесь Доній, народний депутат України (НУ-НС):
- Я не думаю, що довіра до парламенту відновиться і після виборів. Прийти у політику чесним людям зараз неможливо. Це проблема самодискредитації політичних партій, з одного боку, і неготовність суспільства починати самоочищення не тільки з політикуму, але й із себе.

Люди повинні захотіти обирати у політику моральних, професійних людей. Поки ж обирають тільки «своїх». Нам потрібна моральна реформація у суспільстві. Поки таке питання ніхто із інтелектуалів порушувати не наважується. А без цього якість політики не зміниться.

09:51 Володимир Рибак , народний депутат України (ПР):
- Довіра до парламенту залежить від політичної культури законодавчої влади та її представників – депутатів. На жаль, у загальному і цілому поки що ця культура залишає бажати ліпшого, Раді ще є над чим працювати. Людина не повинна йти до ВР заради бізнесу і навіть заради власного іміджу. Вона повинна йти туди заради країни, щоб приймати закони, творити нормативне поле.

Ще один фактор – це легітимність парламенту в очах виборців. У нас уже традицією стало вважати, що вибори проходять з підтасовуваннями і всілякими махінаціями. Але давайте згадаємо, що перед цією кампанією Україна прийняла на себе зобов'язання перед Венеціанською комісією, згідно з якими Європа буде дуже суворо стежити за виборчим процесом. Всі скільки-небудь значимі порушення будуть виявлятися і каратися. Тим самим майбутні вибори дійсно можуть стати найбільш прозорими в історії незалежної України, а значить, і довіра до нового депутатського корпусу буде вищою.

     
09:50 Руслан Павленко, незалежний аналітик:
- Проблема довіри до Ради не в тому чи іншому складі фракцій і депутатів. Проблема в тому, що за роки незалежності політичні сили привчили народ не довіряти їм, незалежно від «кольору шкіри». Мені у цьому зв'язку пригадується, скажімо так, один із недавніх Президентів, який у 2000-2001 роках дозволяв собі говорити, що виступи проти Кучми – це «той самий фашизм», потім раптом став прапором національної ідеї, потім виявилося, що він у т.ч. лобіює в Україні інтереси російського бізнесу, а зараз підтримує чинну владу і так далі. Це просто один показовий приклад, що відображає рівень «свідомості» сучасних українських політсил.

Ідеологічність важко назвати навіть лівих (в усіх їхніх проявах), адже вони у гонитві за електоральними симпатіями розмили свою ідеологічну базу. Взагалі, передвиборчі установки і гасла у одних і тих же партій і блоків можуть змінюватися на 180 градусів від виборів до виборів. Хіба це діло?! Хіба можна при цьому говорити про політичну наступність, про довіру? Українці ж не дурні і бачать, хто і навіщо йде у політику. Хоча треба сказати, що, на жаль, рівень політичної культури населення ще недостатньо високий, тому в країні, як і раніше, використовуються маніпулятивні технології.

admin