У соціальних мережах часто натрапляєш на фразу, мовляв, тільки в Україні доставка піци доїжджає скоріше, ніж «швидка». Утім, таке висловлювання може бути небезпідставним, адже люди таки часто нарікають на те, що на медиків довго доводиться чекати.

«РІО» поглянула на інший бік медалі у роботі швидкої допомоги — тут переконують, скарг з боку ужгородців уже значно менше, одна з суттєвих проблем — недостатня кількість автомобілів «швидкої», а ще розповідають, що пацієнти бувають дуже непередбачувані й не кожен лікар витримує на такій роботі.

НЕ ВИСТАЧАЄ 8 КАРЕТ І ХОЧА БИ 1 РЕАНІМОБІЛЯ

Аби було все оперативніше і лікарі швидко діставалися до пацієнтів, необхідна більша кількість автомобілів «швидкої». Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я (МОЗ), розрахунок бригад такий: одна бригада на 10 тисяч міського населення. Розрахунок автомобілів інакший — один автомобіль з ношами припадає на 5 тисяч мешканців міста. Якщо в Ужгороді населення складає 115 тисяч, то в нас мали би бути 23 автомобілі. Та реальність зовсім інша — маємо їх 15. Наразі обласна влада ніби хоче закупити кілька автомобілів, у тому числі і реанімобілів. І, вочевидь, останні — особливо болісна тема, адже в обласному центрі Закарпаття у станції швидкої допомоги їх, як таких, просто нема.

«У нас не вистачає медичного обладнання, лише 2 бригади мають дефібрилятори (реанімаційні заходи без дефібрилятора малоефективні), а інші — кардіографи, комплекти пневматичних шин... А реанімобіль — це фактично лікарня на колесах. Наскільки пам’ятаю, МОЗ свого часу виділило 5 реанімобілів на область, — розповідає головний лікар Ужгородської станції швидкої медичної допомоги Степан Чулак. — Ужгород дуже потребує хоча би одного такого обладнаного реанімобіля. При тому, що в місті можна дістатися до будь-якого пункту призначення за 10—15 хвилин».

За словами Степана Степановича, у місті маємо 5 спецбригад — кардіологічна, неврологічна, педіатрична, психіатрична і реанімаційна. Відтак диспетчер коригує, яку бригаду куди направити, аби максимально швидко надати необхідну допомогу в повному об’ємі. Як каже головний лікар «швидкої», коли ситуація з хворим дуже критична, то стараються направляти одну з двох бригад, у яких   найбільше все укомплектовано, саме вони можуть надати максимально кваліфіковану допомогу. Та тут варто зауважити, що це не стаціонарне обладнання, його перевозять, носять поверхами, воно часто псується і потребує ремонту.

ВЗИМКУ — ДО ДІТЕЙ З ГАРЯЧКОЮ, ВЛІТКУ — ДО СЕРДЕЧНИКІВ І ГІПЕРТОНІКІВ

Як правило, за добу «швидка» виїжджає на 85 викликів, коли ж період застуд і грипу, то трапляється і до 110 викликів, буває і спокійніше — до 65. Головний лікар наголошує, все залежить від пори року: взимку частіше медики їдуть до дітей, у яких висока температура; влітку ж, коли спека, то у людей стаються гіпертонічні кризи, серцеві напади, інсульти...

«У нас люди не дуже лікуються, але в них, чесно кажучи, просто нема грошей на медикаменти... Тому їм і доводиться «перебиватися» на «швидкій допомозі». Пацієнти телефонують, «швидка» приїжджає, робить укол, стан покращився, а завтра знову викликають. Хоча хворі розуміють, що «швидка» не лікує, а лише надає першу допомогу», — розводить руками пан Чулак.

На очікуване запитання, чому «швидка» часом так довго їде, головний лікар акцентує, карета може доїхати за 10—15 хвилин, але йде градація викликів за терміновістю, екстреністю.

«Якщо людина тиждень не звертала уваги на своє здоров’я, то вже ті 20—30 хвилин нічого не вирішують. Ми, в першу чергу, направляємо машину туди, де людина найбільше потребує екстреної допомоги. Звісно, може бути висока температура, судоми. Люди звикли в усьому покладатися на «швидку», але ж, до прикладу, взимку, коли маємо спалах застудних захворювань, на годину буває 15 викликів. За цю годину при 15 викликах складно вкладатися у часові рамки, адже треба доїхати, надати першу допомогу, госпіталізувати», — каже Степан Степанович.

Бувають і періоди затишшя, а трапляється, що треба направляти 3—4 машини на один виклик. Лікар пригадує, коли близько 2 роки тому мікроавтобус потрапив у ДТП на об’їзній, то виїхало 6 машин.

Трапляється і таке, що приїздять медики, а хворий вже себе «накрутив», скаржиться, але якщо розібратися, то виходить, що на той момент ця людина не потребувала надання допомоги.   Трапляються і фальшиві виклики, але не поїхати лікарі не можуть, це вже з’ясовується на місці, що хтось пожартував. Буває, що кажуть одне, а коли бригада приїздить на виклик, то там зовсім інша ситуація, ніколи не знаєш, чого точно очікувати.

Також багато часу забирають ... уже покійні. Роботу «швидкої» гальмує спільний наказ «Про затвердження Порядку взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони здоров’я та органами прокуратури України при встановленні факту смерті людини», згідно з яким, на кожен факт смерті людини виїжджають слідчі та судмедексперти, а лікарі мають їх дочекатися. «Одна справа чекати 20—30 хвилин, а коли півтори години треба було чекати, але ж допомоги потребують інші хворі. Утім так було раніше, адже тепер є домовленість, що якщо нема очевидного криміналу, то «швидка» констатує смерть, залишає довідку і їде на інший виклик», — роз’яснює головний лікар.

НІКОЛИ НЕ ЗНАЄШ, ЧОГО ЧЕКАТИ, ТОЖ НЕ КОЖЕН ВИТРИМУЄ ТАКИХ УМОВ ПРАЦІ...

І в цьому особливість роботи лікаря бригади «швидкої», коли треба оперативно їхати, коли не знаєш, що ж там насправді відбувається і приймати рішення. Степан Чулак наголошує, робота лікаря «швидкої» дуже важка, тож не кожен готовий так працювати через складні умови праці.

«Не кожен витримує, попрацюють півроку-рік і розуміють, що це не їхнє. Коли телефонують у «швидку», то кажуть одне, а потім за 5—10 хвилин стан хворого погіршується, коли приїжджаєш, то це вже зовсім інше, не те, про що йшлося ще телефоном. Чи може чекати той же психічнохворий, який може по голові вдарити,.. — розповідає про таку різноманітну буденність медиків Степан Степанович. — Бувають люди неадекватними через алкогольне сп’яніння і таких випадків вистачає. Також часто виїжджаємо на бійки у кафе тощо».

Лікареві «швидкої» не особливо позаздриш, бо трапляється, що дороги не прочищені, треба і пішки діставатися, потім хворого нести, ліфти не завжди працюють, пацієнтам стає зле не лише у квартирі, а й темному під’їзді, на вулиці, де не так і просто той же тиск поміряти, укол зробити. А коли ж більше потерпілих — треба розібратися, кому першому надавати допомогу, як їх госпіталізувати.

При цьому всьому Степан Степанович наголошує на досягненнях. У станції «швидкої» є всі необхідні медикаменти, покращилася оперативність у обслуговуванні виклику і, за його словами, скарг на «швидку», у принципі, не надходить...

Евеліна Гурницька