Ужгород зустрів прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо, відомого своїми антиукраїнськими заявами, сніговою заметіллю і нечищеними дорогами. Дуже контрастними виглядали новенькі українські та словацькі прапорці вздовж вул. Собранецької, якою і прибув високий словацький гість на Закарпаття, до снігової каші на проїжджій частині. Особливо невесело це виглядало на затяжному бамівському підйомі. Громадський транспорт, яким містяни дістаються до міської лікарні, поліклініки, інших установ, пробуксовував, водії чортихалися, погрожували зійти з маршруту. Ось тільки кому? Містянам, які співчутливо виходили з транспорту, де виходило зупинитися автобусу, й брели далі пішки. Переважно це літні люди, яким би до лікаря…  

Як повідомив прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, «прем’єр Фіцо запевнив мене у повній підтримці євроінтеграційних прагнень України. Україна та Словаччина продовжать плідну співпрацю заради безпеки та процвітання наших країн». Словаччина не блокуватиме також виділення нашій країні 50 млрд євро з фонду Євросоюзу. Переговори вийшли успішними. Сподіваємося, що подібного результату буде досягнуто й у понеділок, 29 січня, під час зустрічі голови офісу Президента України Андрія Єрмака з міністром закордонних справ Угорщини Петером Сіярто. Перед поїздкою в Ужгород угорський високопосадовець у своєму Twitter-акаунті написав про отримані погрози: «Я отримав погрози вбивства. Я не боюся їх. Я їду в Ужгород, щоб зустрітися з українськими партнерами та висловити свою підтримку Україні».
Тож Ужгород з його звичними підходами до вирішення комунальних питань, особливо під час снігопадів чи сильних злив, став наприкінці січня локацією для стратегічно важливих міжнародних зустрічей. Про те, наскільки регіон готовий прийняти такий виклик, забезпечуючи високі стандарти зустрічей такого рівня, розпитали у Федора Шандора, депутата обласної ради від президентської партії.
«Якщо сказати словами древніх, найгіршим побажанням було жити у перехідний період. Але ті регіони, ті професії, які вважалися у мирний час   периферійними, у складні періоди часто виходили в авангард. А війна – це найскладніший період, це найвищий рівень відсутності комунікації, адже коли закінчують спілкуватися дипломати, починає говорити зброя.
Закарпаття, яке тривалий час пасло задніх у багатьох напрямках, тепер відіграє роль своєрідного міжнародного зв’язкового. Кордони України сходяться з кордонами Угорщини та Словаччини саме на території Закарпаття, яке добре пам’ятає і часи Угорського Королівства, і часи Чехословацької Республіки. Відповідно тут сформувалися стереотипи розуміння тих маркерів, якими живе угорський та словацький народи. Тому все логічно: де ще можуть відбуватися зустрічі з сусідами?
З одного боку, й одна, й інша країна прийняли величезну кількість біженців з України, за що ми їм щиро вдячні. Й одна, й інша є логістичними хабами з пересування гуманітарних та мілітарних вантажів. Багато волонтерських рухів працює і в Словаччині, і в Угорщині. З іншого боку, етнічні угорці та словаки, які проживають на території Закарпаття, перебувають у лавах збройних формувань, а це 128-а, 101-а та інші бригади, які захищають Україну від російського ворога. Тому саме тут, на Закарпатті, найкраще говорити про точки дотику. Про добросусідство, про спільні інтереси – культурні, економічні, військові. Резонів кілька. Це найбільш безпечна зона для проведення дипломатичних зустрічей. Це зона розуміння регіону Карпатського, який об’єднує ці країни. У цій зоні зійшлися історичні, культурні, національні маркери, які дають можливість вирішити ті питання, які не можуть вирішитися деінде, а на Закарпатті вони будуть конструктивними.
Треба констатувати той факт, що такого шансу, як зараз, в нашого регіону більше може й не бути. Хоч і внаслідок, на жаль, воєнних дій. Регіон має чітко показати наші ресурсні можливості: як людські, так і природні, як адміністративно-географічні, так і логістичні. Показати нашу спроможність бути відкритими. Поки що ми робимо це не на повну силу. Вважаю, що зараз треба спрацювати швидко й оперативно, показати, що Закарпаття – це логістичний хаб Карпатського регіону. Як це зробити? У нас є достатня кількість експертів, інтелектуалів, які можуть брати участь у розвитку регіону. Тут нічого не треба створювати з нуля», - розповів Федір Шандор.  
У свою чергу, очільник фракції президентської партії в Ужгородській міській раді Арсен Мелкумян переконаний, що це можливо. За умови, якщо застосовувати при вирішенні таких стратегічно важливих завдань бізнесові підходи. Для цього треба дещо змінити тактику ведення справ у територіальних громадах, зокрема Ужгородській. Більше вкладати у довгострокові проекти. «Зрозуміло, що віддача буде не відразу. А для цього треба бути господарником і дбати про свою справу. Іншими словами, багато що треба міняти у своїй свідомості. «Гринкевичів», на жаль, вистачає всюди. І це не на користь всім без винятку, хто хоче жити й працювати в Україні», - розповів Арсен Мелкумян.  

admin