5 та 6 грудня цього року відзначаємо по-особливому, адже поняття «волонтер» і «ЗСУ», яким вони присвячені, набули в Україні за останні 9 місяців нового змісту.

Міжнародний день волонтера, запроваджений ООН з метою відзначати роботу тих, які «підтримують нашу загальну людяність: першими діють у кризові періоди, допомагаючи мільйонам вижити, незважаючи на ризики», актуальний сьогодні практично для кожного українця/українки. Мабуть, немає в Україні жодної людини, яка б не задонатила бодай один раз за цей час на потреби тих, хто опинився у скрутному становищі.

День Збройних Сил України, встановлений 1993 року, святкуватимуть цьогоріч як професійні військові, так і ті, хто ними стали 24 лютого цього року. Святкуватимуть на полі бою, в окопах, бліндажах просто неба, під дощем чи снігом, але з усвідомленням того, що на них молиться вся Україна, кожна її дитина – всі, хто чекає наших мужніх захисників додому з перемогою. Україна молиться і за тих, хто віддав своє життя за мирне життя своїх родин, за свободу своєї землі, своєї вітчизни.

Розмовляємо про це з людиною, у чиє життя війна прийшла вдруге, для кого благодійність не є чимось новим. Арсен Мелкумян, секретар Ужгородської міської ради, один із засновників ГО «Uzhhorod Humanitarian Center», ініціатор облаштування Алеї Життя у Боздоського парку, зайнятий багатьма справами, серед яких на першому місці цими днями – збір гуманітарної допомоги для херсонців. Про це та інше розпитуємо.  

- Арсене Суреновичу, що для Вас особисто означає «волонтерити»?

- Ніколи в житті не міг собі уявити, що робити добрі справи в той час, коли це потрібно, називається волонтерством. Я так завжди і жив, допоки 24 лютого не настав той день, коли чітко усвідомив: допомоги потребують не тільки рідні, близькі, знайомі, а вся країна. Згадую ті перші дні війни, які не мали ні початку, ні кінця – були якимись нескінченними. Справ було дуже багато: зустрічати, заселяти, знаходити прихисток для людей, місце для харчування і т.д. Тому волонтерство за ці місяці стало основною роботою.

- Над чим у цьому плані працюєте зараз?

- Сьогодні наша громада, депутати, працівники Ужгородської міської ради долучаються до акції «Допоможи Херсону». Збираємо гуманітарну допомогу для Тягинської громади. Якраз тепер домовляємося про те, коли допомога поїде до свого адресата. Не так то воно легко навіть доїхати – доводиться чекати по декілька днів, щоб заїхати на територію ТГ. Ми підготували досить корисний вантаж, в якому пічки-буржуйки, дрова, цукор, борошно, макарони, всіляка консервація, засоби гігієни та ін. Сподіваємося, це стане у нагоді нашим співвітчизникам там.

- Чимало волонтерів з інших країн зараз допомагають Україні. Можете когось виділити?

- Я можу лише подякувати волонтерам усього світу, які добре дали нам зрозуміти, як треба діяти. Досвідчені світові волонтерські організації ділилися з нами не тільки матеріальними благами, а й досвідом роботи. І це було дуже цінно. Адже ми мали стати частиною світового волонтерського ланцюга: отримали – передали, плануючи, яким чином це організувати якнайкраще. Тому якщо ще рік тому «Міжнародний день волонтера» був для нас більше просто назвою, то зараз він наповнений життям, енергією людей, які готові робити добро і отримувати від цього величезне задоволення.

- Знаємо, що нещодавно Ви разом з колегами висадили 35 символічних дерев на Алеї ЖИТТЯ у Боздоському парку, вшанувавши пам’ять загиблих у війні ужгородців. Акція матиме якесь продовження?

- Обов’язково. Навесні плануємо облаштувати там територію, щоб мешканці нашого міста та його гості могли туди приходити, пам’ятаючи про подвиг наших захисників. 6 грудня, у День ЗСУ, маємо намір провести акцію вшанування наших воїнів на площі Театральній. Колеги з управління у справах культури, молоді та спорту готують її з душею.

- Зараз на передовій перебуває чимало ужгородців, зокрема Ваших соратників, колег, друзів. Що би Ви хотіли побажати їм у День Збройних Сил України?

Вони мають мужність, хоробрість, витримку, силу волі, силу духу, віру. Я бажаю їм повернутися живими. Бажаю також тим, хто їх чекає, дочекатися – батьків, дітей, чоловіків, братів і сестер, друзів. А нам усім, хто робить зараз свою роботу в тилу, бажаю бути гідними їх подвигу. Я знаю, що таке війна, з власного дитячого досвіду – вона змінює нас самих і наше ставлення до світу навколо…