Завтра цей "пам'ятник" відкриватимуть офіційні особи.

Зараз пишу без сарказму. Пишу з болем в серці. Малий Галагов - архітектурна перлина Ужгорода. Це те, що нас вирізняє від інших регіонів країни, бо лише у нас є "чеський квартал" побудований в стилі конструктивізму у міжвоєнний період. Не дарма активна частина міста намагається внести цей квартал до списку пам'яток ЮНЕСКО, щоб якось зберегти його від забудов та архітектурних спотворень. Та, на жаль, цей історичний мікрорайон врятувати не вдається.

Наразі триває спотворення самої історичної набережної, на яку викладають модерну гранітну плитку. Набережну ужгородці вже програли. Спрага до наживи владних бездарів є сильнішою за потуги ужгородців, яким болить за руйнування історичної спадщини міста.

Але зараз мій допис стосується пам'ятника Жертвам Голодомору. Погоджуюся з одним із авторів видання, який сумнівався у виборі місця, де встановлюють цей пам'ятник.   Чому в такому великому місті намагаються втулити різні пам'ятники саме в історичній частині? Невже на пам'ятники не заслуговують мікрорайони, де живе більшість ужгородців? І що це за пам'ятники? Історичній особі, яка доклалася до розбудови Ужгорода чи не найбільше за його історію поставили скромний бюст в сквері. Я про Масарика. А от решта пам'ятників взагалі не дотичні до історії ні Ужгорода, ні, тим більше, Галагова.

Громада проковтнула встановлення гігантського Шевченка з руками до колін. Громада проковтнула Волошина, який благословить лівою рукою, а тепер проковтне щось, що має символізувати голодомор в Україні в 30-х роках минулого століття, коли саме була найактивніша фаза розбудови нашого міста.

Хочу нагадати, що ініціаторами будівництва пам'ятника була саме обласна влада. Вона ініціювала конкурс на початку минулого року, а з закінчився він у жовтні минулого року. Тобі вибрали 7 макетів. Були серед кандидатів і четверо закарпатців, але всі вони були проігноровані, а трійку переможців склали: 3-є місце - львів'янин Ілля Липка, 2-е місце - львів'янин Василь Заляско і, нарешті, переможцем став Ігор Гречаник з Києва. Саме його макет жінки, яка молиться у вигляді свічки тоді сподобався найбільше представникам журі.

Кілька слів про журі. До нього входив голова обласної організації Спілки архітекторів України Владислав Газел, голова обласного осередку Спілки художників України Борис Кузьма, голова секції скульпторів цієї ж Спілки Василь Олашин, художник Степан Шолтес і чомусь заступник мера Ужгорода Олександр Білак і тодішній виконуючий обов'язки начальника управління культури ОДА Іван Канюка. Окрім того, приліпили до комісії спеціаліста управління культури ОДА Томаша Сопка, якогось незрозумілого фахівця методкабінету Владислава Рішка ну і ужгородського архітектора Олега Борщовського.

Якщо подивитися на роботи саме творчої частини комісії, то всі вони якісь модерністи. Особливо, голова Спілки художників Кузьма. Тому й не дивно, що обрала комісія роботу скульптора Гречаника. Майже 90% робіт Гречаника це доволі сміливі роботи, які відзначаються динамікою, де багато міфічного і мало конкретики. Із серйозних робіт цього автора можна виділити хіба що двох Шевченків - в Азербайджані та Болгарії. На відкритті болгарського Шевченка був навіть президент Порошенко.

Всі решта робіт - суцільний авангард. Тому наша модерністська група митців у конкурсній комісії була такою одностайною у тому, щоб віддати перемогу Гречанику, а решта бовдурів просто кивали головами, щоб не видатися дилетантами.

Наразі невідомо, скільки автор пам'ятника-переможця отримав гонорару за свою роботу. Це визначалося конкурсом. Відомо лише, що навіть другому та третьому місцю дали відповідно 6 та 10 тисяч за потрачений на виготовлення своїх ескізів час.

Але менше з тим. Ескіз пам'ятника, який переміг, був зовсім іншим, ніж той, який встановили насправді. Першим на це увагу звернув редактор телеканалу 1+1, вихідець з Ужгорода, Ален Бобров, якому також болить від руйнувань історичної частини міста купкою нездарів.

Ось таким був макет пам'ятника. Доволі монументальний, який не вписується в історичну зону, але, принаймні, хоч більш-менш має чіткі лінії і контури.

А тепер подивіться, що насправді поставили:

У соцмережах ужгородці вже активно обговорюють це одоробло. Більшість каже, що це шматок лайна. Дехто називає це пам'ятником "Чужому" - персонажу з однойменного фільму-фентезі. Ужгородці переконані, що це плювок всім: загиблим від голоду, ужгородцям і... владі. Власне, таку думку висловив згаданий Ален Бобров. Він не розуміє, "хто кого обманув в цій події: чиновники ужгородців чи скульптор чиновників?". Тобто, чи знали чиновники та конкурсна комісія, що вони обрали для міста? Або може автор-переможець просто обманув всіх і виготовив пам'ятник не по ескізу? Адже перше враження - це взагалі лише заготовка і тут ще багато і багато роботи, щоб завершити пам'ятник. Може в терміни не вкладався автор і привезли встановлювати стелу незавершеною?

Цікаво, чи буде влада зараз вимагати компенсації за те, що виготовили пам'ятник н таким, яким він був у проекті? Чи може бюджетні кошти, які пішли на цей шмат незрозуміло чого не є такими важливими для влади?

Одним словом, в історичній частині Ужгорода знову встановили щось незрозуміле та ще й за народні кошти. І ми знову це змушені будемо проковтнути. Можна себе втішати хіба що тим, щоб не бачити за цим монументом пам'ятник жертвам голодомору, а сприймати його, як пам'ятник архітектурному несмаку у вигляді шматка лайна. Тим більше, що у ньому є і символізм: на фоні цього шматка лайна - будівля обласної влади.

Генріх Розман для Prozak.info