Науковець УжНУ про шкоду від «коронування» дерев, знищення зелених зон і деградацію культури.


Для того, щоб не руйнувати, гроші не потрібні, вважає кандидат біологічних наук, доцент, завідувач кафедри ботаніки біологічного факультету УжНУ Олег Колесник. Він один із тих, хто бачить нищення міста зсередини, знає природні причини негараздів, які сьогодні спіткали Ужгород.

Науковець переконаний, що містяни самі шкодять довкіллю й воно нам жорстоко відплатить. У хворому місті навряд чи будуть здорові люди і ця теза вже підтверджена кількістю ужгородців, які страждають на жахливі недуги, передусім онкозахворювання.

Олег Колесник не може не звертати увагу на жахливе нищення зелених зон в Ужгороді. У різний спосіб він намагається розповісти про наслідки таких явищ, однак ті, хто руйнує, зазвичай не чують тих, хто попереджає. Сьогодні серед подібних процесів — «коронування» дерев, вичищування Ужа, засміченість міста, вирубування дерев через забудову…

Про все це ProZak.info говорив із науковцем, який достатньо стриманий у спілкуванні, але при згадці про наболілі проблеми Ужгорода майже вмить змінює тон зі спокійного на стривожений. Крім довкілля, йшлося про університетську освіту, яка повинна діяти на випередження, бо диплом, по суті, «старіє», доки студент отримує його. Розповів Олег Колесник і про свої подорожі, якими сьогодні наповнене його життя, а завдячує можливістю поєднувати приємне з корисним саме своїй професії.

Зупинятися не можна, навчання триває постійно

Викладацька й наукова діяльність передбачає освіту протягом життя. Якщо ти зупинився в навчанні — дуже швидко втрачаєш кваліфікацію. Тому свої професійні навики треба постійно підвищувати. Біологія сьогодні — найбільш прогресивна наука, що надзвичайно швидко розвивається. Протягом двох років повністю оновлюється інформація. Достатньо кілька років не тримати руку на пульсі й ти вже відкочуєшся назад, деградуєш. Тому зупинятися не можна, навчання триває постійно. Звичайно, коли ти навчаєш студентів, то й для себе здобуваєш щось нове. Тобто це постійний динамічний процес.

Університет це такий заклад, де має бути і наука, й освіта, тобто це навчальний, науковий центр, де відбувається пошук нового, де мають бути демократичні традиції, до чого ми повинні прагнути. Ми повинні були вже давно здійснити перехід від того радянського університету як ідеологічної доктрини, де студенти отримують комплекс знань будівника комунізму. Повністю, на жаль, від цього досі не відійшли. Парадигма ця надзвичайно живуча, стійка, але вона повинна відійти. Нам потрібно повернутися до традицій наукової демократії й мати належне забезпечення навчального процесу. Сучасна наука неможлива без фінансування. До прикладу, біологія сьогодні найзатратніша наука у світі, тому що вона вимагає певного забезпечення для досліджень. Сьогодні біологія рухає всі технології у світі.

Навики, які студенти здо-бувають у виші, вже старі

Я намагаюся навчити студентів тому, що треба вчитися все життя. Не можна зупинятися, бо сучасний світ динамічний, як і наука. І ті навики, які студенти здобувають у виші, вже старі. Сьогодні тренд в освіті дати не тільки знання, бо знання застарілі, а навчити студентів здобувати навики самостійно. Треба вміти планувати на майбутнє. Навіть класичні спеціальності, які нібито залишаються незмінними, теж застаріли давним-давно. Тобто ті напрямки, дипломи за якими ми видаємо, були актуальні в середині ХХ століття. У ХХІ столітті вони вже нікому не потрібні. Потрібні навики, вміння і треба орієнтувати студентів на це.

Деградація свідомості й культури — перша проблема Ужгорода

Ужгород, як моє рідне місто, мені небайдужий. Я застав Ужгород ще невеликим, тихим, гарним містечком. З того часу конкретно змінилася ментальність. Тоді було інше ставлення до сміття, зелених насаджень. Місто прибирали, воно було невелике. Іншим було ставлення до архітектури, а це душа міста. Сьогодні ми потихеньку перетворюємося на великий смітник, у якому відбуваються негативні процеси в довкіллі. Триває процес нищення того, що навколо, і це відбувається в комплексі. Звичайно, такі процеси розпочалися не рік і не два тому. Це триває протягом кількох десятиріч, просто сьогодні воно досягає критичної межі. Але не тільки в цьому проблема. Триває деградація свідомості, а це ще більш небезпечно. Якщо в місті, де ми живемо, самі ж руйнуємо довкілля, то скільки би ми грошей не вкладали, виходу з цього не буде. Якщо людина не може викинути сміття у смітник, якщо не може не зламати кущ чи донести пакет зі сміттям до контейнера, якщо паркувати автомобіль на газоні це норма, то нічого не зробиш. Потім дивуються, звідки бруд береться? Та з того газону, де ти авто паркував і знищив траву своїм автомобілем! Ми самі руйнуємо довкілля і воно нам жорстоко відплатить. За динамікою хвороб це вже можна прослідкувати. Ми віддаємо 20 років життя через погану екологію. Якщо за кордоном люди живуть довше на 20 років, то саме ці роки є відплатою за наше погане довкілля.

На Швабській колись були великі каштани, софори, а сьогодні піввулиці без жодного дерева!

Найбільше забруднення від транспорту — на метр від землі. Якщо крона дерева на три-чотири метри вище, вона не рятує від цього забруднення. Тому в місті треба висаджувати низькі й високі рослини. Якщо дитина йде вулицею, то вона отримує значну дозу забруднюючих речовин від транспорту. Бо від траси сьогодні нас не відділяють бордюри з кущів, які могли би вбирати забруднення. І ми платимо за це онкозахворюваннями, а ще втрачаємо зовнішній вигляд міст. Зелені насадження мають створювати ансамбль спільно з архітектурою. Раніше зелені вулиці сьогодні перетворюються в пустелю. До прикладу, на вулиці Швабській від хреста до собору не залишилося жодного дерева! Колись там були великі каштани, софори. Тепер усе це закатали в асфальт. А на іншій частині вулиці посадили десяток лип. Але ж вони поки виростуть, пройдуть десятки років! Колись це була така гарна вуличка, можна було нею пройтися в тіні, а нині йти нею влітку дуже спекотно. Таких прикладів, на жаль, в Ужгороді багато.

Сакура через клімат втрачає свою декоративність

Щодо сакуризації, що занадто — то нездорово. Сакура дуже цікава рослина і насадження її треба підтримувати. Але останніми роками сакура втрачає свою декоративність через те, що відбулися сильні кліматичні зміни. Якщо раніше тривалість цвітіння сакури становила два-три тижні, бо було прохолодно, то сьогодні в нас затяжна весна і сакура розцвітає на початку травня, коли вже спекотно. Квітки згорають і за день-два осипаються. Сьогодні вже немає такої тривалої декоративності. Бутони ще не встигли відкритися, а вже «зварені». Тобто я не кажу, що сакур не треба. Варто підтримувати той стиль родзинки міста, але не занадто зациклюватися на чомусь одному. Мають бути сакура, клен, липа тощо. Не можна ж на сніданок постійно їсти лише тістечка (усміхається — Авт.).

Варто спочатку відновити те, що втратили

Кожна вулиця відрізняється своїми умовами і кожне дерево вимагає свого місця. Є архітектурні рішення, де дерево виконує певну функцію. Тому Ужгороду не можна порадити щось одне — засадити його липами чи кленом. Загальні рекомендації теж не варто давати. Конкретний випадок вимагає свого дерева. Усе має гармоніювати.

Можна повернутися до традицій чеських архітекторів у Ужгороді. Я думаю, що варто спочатку відновити те, що втратили. Такі речі не завжди потребують грошей: щоб не знищувати, не ламати, гроші не потрібні. Тут ми знову повертаємося до тієї проблеми, що треба відновлювати мислення. Принаймні треба навчитися поважати те, що зроблено до тебе.

Місто має мати свій вигляд. Але в нас замість історичних будівель сьогодні будуються якісь архітектурні монстри. Не варто очікувати, що турист буде приїжджати сюди, щоб милуватися такими спорудами з бетону і скла. Зруйнували Швабську, починаємо руйнувати Мукачівську... Вже скоро не матимемо Ужгорода, яким він колись був.

Громада не знає, що робиться в місті

Проблема в тому, що інформація досі закрита. Можливо, деякі речі відбуваються і позитивні, але не вистачає комунікації з громадою. Це ж стосується питання вичищення русла річки. У межах міста русло Ужа штучне, звичайно, його треба підтримувати. Ці процеси треба вирішувати в комплексі захисту від паводкової ситуації, але й зі збереженням зовнішнього вигляду. Обурення ужгородців із приводу чищення русла викликані саме закритістю інформації. Люди, як платники податків, мають право знати, що роблять за їхні гроші. З іншого боку, є гарні починання, необхідні речі, але їхня реалізація викликає питання.

Русло Ужа треба було вичищати, бо це русло штучне, але мене в цій ситуації непокоїть те, що не відбулося захисту дамб. Озеленення дамб зняли й залишили голе каміння. Це призведе до того, що річка знову почне змивати дамбу й камінці потихеньку впадуть у русло. І влітку все буде знову так, як і було. А можна було зробити все в комплексі: з відновленням зелених насаджень на дамбах, тобто провести берегоукріплення й вирішити це питання не на рік-два.

«Короноване» дерево замість 40—50 років проживе лише 10 років

Замість догляду за деревами в Ужгороді проводять глибоке коронування. Це все одно, що коли треба обрізати нігті, то їх обрубують із пальцями. Такі дерева будуть рости, але питання в тому, як? Людина теж може жити без ніг, але чи буде це повноцінне життя? Тобто коронування це один із варіантів догляду, але вже крайній. Коли інші не допомагають, застосовують коронування. До того ж не всі дерева витримують таке обрізання, не всі відновлюються. Глибоке коронування набагато вкорочує вік дерева. У нас обрізання дерев не супроводжується потрібним доглядом і обробкою. Порізали дерева, а порізи не обробили. Коли ви порізали палець, то його треба обробити зеленкою чи йодом, а коли дерево обрізали, треба садовим варивом його обробити. Бо одразу ж заноситься грибок, дерево трухлявіє й за кілька років згниває.

Нещодавно порізали дерева на набережній і жодне дерево не обробили. Все, це будуть хворі дерева. Вони відкриті до інфекції й вона буде занесена. Подивіться на дерева біля обласної лікарні, які після коронування ніби й повідновлювалися, але на кожному другому з’явилося плодове тіло грибка. Тобто дерево струхлявіло. Дерево, яке могло би прожити ще 40—50 років, проживе 10 років. Звичайно, дерево буде відновлюватися, але вже не набере того вигляду, як раніше. Це не загальний підхід до всіх дерев у місті. Старі дерева треба вирубувати, робити обрізання, коронування, але існують й інші методи догляду. Дерева треба стригти, обробляти належним чином. Тут спадає на думку принцип хірургії: якщо не знаєш, як, то принаймні не нашкодь. Інакше вже скоро будемо жити в кам’янистих джунглях. В Ужгороді вже не можна пройти вулицею, щоб не забруднити взуття. А цей бруд береться від неправильного догляду за клумбами, відсутності зеленого будівництва.

Якщо ми всюди пишемо, що в нас найдовша алея, то чому би не засадити всю набережну липами, щоб алея була справжня?

Протяжність Липової алеї в Ужгороді насправді становить 900 метрів, а не 2 кілометри, як усюди зазначають. Аби вона була найдовша і найгарніша, до неї додали й ту частину до підвісного моста. А там десь на 200 метрів ще є липи й то лише з одного боку. Можливо, там і були колись липи, але тепер їх нема. І якщо ми всюди пишемо, що в нас найдовша алея, то чому би не засадити й цю ділянку липами, щоб алея була справжня?

Туристичні місця коли стають відомими, перетворюються
на смітники

Польовий сезон у мене не припиняється. Коли є час, можливість, одразу їду на природу. Улюбленого місця на Закарпатті не маю, бо люблю природу загалом. На Закарпатті багато таких унікальних місць. Тут є що подивитися, в цьому плані нам поталанило. Не хочу розповідати про такі місця, аби вони не перетворилися на купи сміття. На жаль, туристичні родзинки, які стають відомими, перетворюються на купи сміття. Так сталося з Говерлою, Свидовцем тощо. Ми самі нищимо цю красу.

Наталія Каралкіна, фото Олександри Шевченко