Коли два місяці тому розпочалася   «казначейська лихоманка», що переросла   у всеукраїнську білбордно-претензійну   кампанію, Ужгород до неї не долучився.

Хоча тоді місто, як і всі інші, відчуло проблему сповна. Проте у мерії, очевидно, розуміли, що криком і популістськими закликами на білбордах питання не вирішити. Бо критична ситуація з проплатами через Держказначейство проявилася не локально, а в масштабі всієї країни. Та все ж той факт, що міська влада зайвий раз не акцентує увагу на цій темі, не означає, що проблема відсутня.

«Унґвар» припускає, що керівники   міста ще й не хотіли грати на руку опозиційним політикам, які   швидко винесли тему блокування Держказначейством   бюджетних проплат на вістря політичної боротьби. Самі ж опозиціонери при цьому забули 2009 рік, коли на казначейському рахунку «губилися» мільярди, а Юлія Тимо­шенко керувала державними фінансами фактично в ручному режимі. Тобто і цього разу реальну економічну проблему заполітизували і замість того, щоб вирішити, – «заговорили».

А питання надзвичайно гостре і   болюче для органів місцевого   самоврядування. Ситуація парадоксальна: громади заробляють гроші, місцева   влада у кризовий час знаходить   можливість профінансувати найнеобхідніші роботи – ремонти доріг, шкіл, садків, лікарень – а Державне казначейство, не пропускаючи платежі на нагальні потреби, фактично паралізує господарську діяльність органів місцевого самоврядування.

У мерії Ужгорода на наше прохання прокоментувати цю тему повідомили, що ситуація вже не така складна. Фінансування поліпшилося, проплати пішли, але остаточно проблема ще не знята. Тобто на Поштовій знову зайняли витриману позицію – без емоцій і зайвих деталей.

Одна ланка ламає весь механізм

Проте «Унґвар» з інших джерел з’ясував: наразі через казначейство не пройшло ще доволі багато платіжок підрядникам, виконавцям робіт і надавачам послуг. Досі затримується проплата загалом на суму близько 3 мільйонів гривень. У більшості випадків, якщо аналізувати конкретно по підрядникам, ідеться про не дуже значні цифри – десятки тисяч гривень. Але таких фірм багато, тому для нашого невеликого міста це велика проблема – несплачені зарплати, податки, неможливість розвитку. Але є й винятки. Скажімо, ТОВ «Енерго-лізинг плюс», яке займається переоснащенням бюджетних об’єктів теплозабезпечення, не отримало від Держказначейства за виконану роботу близько 600 тис. грн.!

Є в переліку тих, хто поки що очікує на кошти, і комунальні підприємства. Наприклад, «Міськсвітло» та КШЕП, котрий, зокрема, ремонтує міські дороги. До слова, через невчасне проведення розрахунків із виконавцями робіт виникає заборгованість із виплати заробітної плати працівникам, у тому числі й комунальних підприємств. А ще – коли робота зроблена, а гроші не проплачені, бюджет не отримує податки. Тобто випадає лише одна ланка, а збивається з ритму цілий фінансовий механізм!

Особливо обурює той факт, що місто, яке заробляє гроші, не може їх вчасно і сповна використовувати. Дохідна   частина бюджету забезпечується, а кошти не проходять. Ось і за підсумками першого півріччя Ужгород повністю виконує Державний бюджет, за зборами іде на рівні середньоукраїнського показника. За інформацією фінуправління Ужгородської міськради, місто отримало за 6 місяців 201 мільйон 597 тисяч гривень доходів. Це, до речі, майже на 9% більше, ніж зібрали за той самий період у 2012-му.

І як, зважаючи на це, не обурюватися, коли, приміром, реконструкція Лінгвістичної   гімназії раптово завмирає, бо виникають   проблеми з казначейством. Цей приклад   – дуже показовий. До 100-літнього ювілею будівлі школи, пройшовши купу перепон, виділили кошти на її реконструкцію. А коли робота вийшла вже практично на завершальну стадію, казначейство раптом затримує фінансування. І це наприкінці липня, за місяць до нового навчального року, в період, коли найкращі умови для роботи будівельників, бо й погода сприятлива, і школярі на канікулах.

Наскільки нам відомо, врешті-решт питання по Лінгвістичній гімназії вирішилося і гроші підрядній   організації, що проводить реконструкцію, Держказначейство перерахувало. Але ж це – тільки один приклад. А таких по місту, на жаль, десятки.

Камінь, який не вдається обійти, треба   прибрати

У зв’язку з цим, можливо, варто   прислухатися до тих, хто каже, що казначейство сьогодні виконує функції «державного рекету», і пропонує відстоювати право місцевих органів влади не довіряти цьому фінансовому посереднику. Останнім часом все голосніше говорять: треба вимагати від уряду, аби він дозволив органам місцевого самоврядування обслуговування в банках. Як варіант – для початку хоча б у тих, які мають державну частку, наприклад, в «Ощадбанку».

Що це дасть? Акумулювання коштів місцевих бюджетів, які йдуть на виконання   власних повноважень, не на казначейських   рахунках, а в комерційних банках, дозволило б місцевим органам влади без погодження з Києвом користуватися грошима в оперативному режимі. Наприклад – зібрати кілька мільйонів для ремонту доріг чи шкіл і витратити їх влітку, коли для цього найкращі умови. А не чекати, коли ж нарешті дадуть гроші, і гадати, чи встигнуть виконавці робіт їх освоїти.

Раніше, до речі, так все і було. Нещодавно перший мер Ужгорода часів   незалежності Еміл Ландовський в   інтерв’ю газеті «Ужгород» жорстко   розкритикував нинішню систему   фінансових відносин у країні і роботу Держказначейства. Голова Ради старійшин обласного центру пригадував, що за його керівництва усі надходження акумулювалися на рахунках фінуправління, виконувалися зобов’язання перед бюджетом, а надлишок коштів завжди залишався у розпорядженні міста.

«Найперша біда – коли ти залежний грошима, – резюмував Еміл Федорович. – Наша рада, наприклад, такою не була. Сучасні ж українські мери залежні. Створено казначейство, яке акумулює всі кошти. При цьому порушується закон…

Ця залежність практично перекреслює   місцеве самоврядування. Яке може бути самоврядування, якщо ти жебрак із порожніми кишенями? Міста, які заробляють, мусять іти на поклон – просити гроші. У наш час Ужгород фінансувався значно краще».

Якщо у попередні роки проблема з казначейством «намальовувалася»   зазвичай наприкінці року, то тепер вона стає перманентною, практично нон-стоп. Захід дивується: і як там у вас взагалі ще щось «ворушиться», як може жити місто, село? Параліч охоплює не тільки місцеве самоврядування. Невиплаченими зарплатами ця біда стукає майже у кожен дім. Проблема стала хронічною, тому її треба системно і радикально вирішити на рівні держави.

Ярослав СВІТЛИК
7dniv.info

admin