Децентралізація це — надання широких повноважень місцевому самоврядуванню щодо питань економіки, гуманітарної політики, охорони правопорядку, розпорядження місцевими земельними ресурсами. Тобто, це те, що робить регіони більш незалежними від центру.

Реформа децентралізації продовжує залишатися вкрай актуальною в Україні. Адже органам місцевого самоврядування держава передає не тільки істотні повноваження, а й певні бюджети. Створені громади можуть вільніше розпоряджатися власними коштами, вони краще знають проблеми і знають пріоритети фінансування.

У рамках реформи децентралізації в Україні вже створені 800 об’єднаних територіальних громад (ОТГ), у яких проживає майже 7 млн. осіб. Тепер у кожній області України є свої ОТГ, 16 районів країни вже повністю реформовані, а в 112 районах новими ОТГ покрито понад 50 % території.

Фактично автором нинішньої реформи децентралізації в Україні є один із лідерів партії «Основа» Володимир Полочанінов. «Я не вважаю, що я був поганим або неефективним народним депутатом. Багато речей, які я тоді пропонував, стали основою національної політики сьогодні. Наприклад, закон про децентралізацію. Тоді всі говорили, що несвоєчасно, а зараз це чи не головна реформа в країні», — заявив Володимир Полочанінов.

Реформа однозначно потрібна. Але чомусь занадто повільно рухається. Ситуацію ми попросили прокоментувати керівника осередку партії «Основа» в Закарпатті Олексія Сапронова.

— Олексію Миколайовичу, як рухається реформа з децентралізації в Україні в цілому?

— На жаль, у ході проведення реформи проявляється багато недоліків, допускається чимало помилок як в її плануванні, так і в процесі реалізації на місцях. Сумно, але ця реформа затягнулася — вона триває вже четвертий рік. При цьому 68 % територіальних громад країни досі не залучені в процес і залишаються як необ’єднані. За рамками реформи перебувають ще 35 млн. громадян України.

Негативно позначається і те, що в багато ОТГ при об’єднанні ввійшло значно менше сіл, ніж спочатку очікувалося. Середній показник по країні сьогодні — 4—5 населених пунктів. Тому зараз до 35—50 % ОТГ, за інформацією Мінфіну, є фінансово неспроможними. І ресурсів у таких ОТГ для самостійної діяльності все ще не вистачає.

— Закарпаття називають краєм, де реформа децентралізації рухається найповільніше в Україні…

— Так і є. На жаль, тут домінують навіть політичні мотиви. Тобто, десь громади вже готові до об’єднання, але процес гальмується на рівні області. І це вже не просто бюрократичні перешкоди, а політика.

— Чому так відбувається?

— Скоріше за все, область не хоче втрачати вплив на населені пункти. Звичайно, що крім того бюджети адміністрацій втрачають бюджети, адже більшість податків при створенні ОТГ залишаються на місцях і вже об’єднані громади розпоряджаються ними на свій розсуд. Адміністраціям це не подобається.

— Ви вважаєте, що громади вже готові самостійно розпоряджатися коштами, які залишаються у них?

— За логікою звичайно, що на місцях влада краще знає, куди потрібно витрачати кошти. І витрачаються ці кошти прозоріше. Вони знають, де у них проблемні місця і на вирішення цих проблем уже не потрібно просити виділення коштів ні від району, ні від області. Тобто, це дуже добре, коли є така фінансова самостійність. Але з іншого боку, подеколи голови ОТГ дійсно зловживають незалежністю. Вони знають, що тепер не є підконтрольними вищим органам влади і використовують інколи кошти громади не зовсім раціонально. Тут уже потрібна свідомість самих громадян. Це вони вже повинні не кивати на Київ чи Ужгород, а розбиратися зі своєю владою, чому не відремонтовані тротуари чи занедбаний парк. Адже такі питання вже в компетенції ОТГ.

— У загальному, які пункти реформи децентралізації вважаєте найактуальнішими?

— Ну я вже сказав про фінансову та адміністративну незалежність ОТГ від районної чи обласної влади. Це великий позитив. Окрім того, вважаю, що в реформі передбачена і певна незалежність цілого регіону від Києва. Адже передбачається навіть скасування посади голів адміністрацій. Щоправда, там передбачено посаду представника президента, але ця посада вже стає більше номінальною. Такий собі «смотрящий», а не керівник.

Ну і, вважаю, що позитивним повинна стати реформа децентралізації у створенні другої палати у вищому законодавчому органі країни.

— Тобто, мова йде про палату регіонів? Вважаєте, що вона може бути корисною для країни?

— Однозначно. Мова про створення другої палати парламенту з 50 чоловік із рівним представництвом від кожного регіону України. У верхню палату області або делегують, або вибирають по два-три сенатора. У нижню палату — палату депутатів — вибирають усі громадяни. Це поширена практика, бо є свої переваги.

По-перше, можливості забезпечити поряд із загальним представництвом інтересів усіх громадян країни особливе представництво колективних інтересів населення окремих великих регіонів, або інтересів інших великих груп суспільства, які грають у ньому якусь важливу роль.

По-друге, можливості оптимі­зувати, тобто упорядкувати, законодавчий процес, встановивши гальмо і противагу ймовірним поспішним і недостатньо продуманим законодавчим рішенням однієї палати.

Нижня палата створюється за пропорційною системою обрання депутатів від політичних партій і їх блоків, і її основною функцією є стратегічний напрямок розвитку держави і відповідність цим напрямком законодавчих актів. А верхня палата створюється за принципом представництва існуючих у суспільстві інтересів територій. І її основною функцією є тактичне спрямування законодавчих актів на реалізацію суспільно значущих інтересів громад, а також як механізм противаги політичному волюнтаризму окремих політичних сил, представлених у нижній палаті парламенту. Вважаю, що це ідеальна система парламентаризму.

Двопалатні парламенти мають Канада, США, Франція, Польща, Чехія, Хорватія, Сербія, Чорногорія, Румунія, Боснія і Герцеговина та багато інших. Загалом у 69 країнах світу сьогодні функціонують двопалатні парламенти і функціонують ефективно.