Україна перебуває у стані кривавої війни. Генштаб приховує реальні цифри загиблих українців, насправді ж це вже десятки тисяч. Бойовики вбивають наших хлопців сотнями за добу. Збивають літаки, гелікоптери та іншу військову техніку. Хіба ми могли колись подумати, що в Україні буде така нищівна війна?


І нині варто нагадати, як це все починалося. Як виник конфлікт у суспільстві й що стало каталізатором протистояння.

Так от, 16 січня 2014 року ввійшло в українську історію як трагічний день, як спроба ревізувати Конституцію, відновити під керівництвом Януковича диктатуру сталінського зразка. Саме 16 січня Верховна Рада всупереч Євромайдану проголосувала за так звані диктаторські закони. І саме після цього народ від мирних протестів перейшов до радикальніших протистоянь. Саме тоді пролилася перша кров на Грушевського…

Згодом Майдан через великі жертви Небесної сотні таки змістив владу Януковича, однак його оточення пішло на розвал країни і розгорнуло крупну війну, яка триває і досі.

«Закони про диктатуру» приймалися підняттям рук, без використання системи «Рада» та без обговорення, а їхні тексти стали доступні тільки після того, як депутати за них проголосували. Ці законодавчі акти, на думку більшості експертів, обмежували права громадян, надавали органам державної влади більшу свободу дій у сфері покарання учасників акцій протесту і мали на меті криміналізувати опозицію та громадянське суспільство.

Пригадаймо деякі з диктаторських законів. Зокрема, було обмежено рух у колонах більше п’яти автомобілів, щоб знищити Автомайдан. Або, наприклад, був закон, яким було передбачене покарання за здійснення діяльності інформаційного агентства без державної реєстрації. Закон, який передбачав арешт за порушення організації мітингу. Закон, який встановлював відповідальність за участь у мітингах чи зборах у шоломах і масці або з використанням інших засобів чи способів маскування з метою уникнення ідентифікації особи. А також могли посадити за участь у протестах в одязі, схожому на форму правоохоронних органів.

Встановлення без дозволу міліції для проведення мітингу наметів чи інших малих архітектурних форм або конструкцій, що використовуються як сцена, каралося штрафом у п’ять тисяч гривень або арештом на строк до 15 діб. Будь-яка особа, яка надала для проведення недозволених протестів приміщення, транспорт, технічні засоби чи будь-яку іншу допомогу, каралася штрафом до 10200 гривень або арештом на десять діб.

Був також закон, який передбачав процедуру обмеження доступу до Інтернет-ресурсів, що порушують законодавство, на основі експертного висновку.

Проголосували депутати і за закон, який запроваджував нові статті про екстремістську діяльність та наклеп, які поширюються, зокрема, і через Інтернет. Закон передбачав обмеження волі чи ув’язнення на строк до трьох років.

Була також така норма, яка передбачала покарання за блокування доступу до житла чи іншого володіння особи. За це, за умови, якщо блокування здійснюється групою осіб, передбачено до шести років ув’язнення. За блокування державних споруд також передбачалося 5 років ув’язнення. За участь у груповому порушенні громадського порядку можна було сісти за грати на два роки.

Навіть футбольні матчі важко було відвідувати, бо вводилися іменні квитки, а SIM-картки для мобільних телефонів можна було придбати лише з паспортом.

Звичайно, що український народ не міг сприйняти таких обмежень прав і свобод, тому і розгорілося повстання. І саме зараз, коли ми знаємо, у що переросло це повстання і що ми маємо сьогодні, просто дивно, що депутати, які голосували за «диктаторські закони», знову намагаються прорватися до Верховної Ради. Зокрема, по виборчому округу Ужгорода та Ужгородського району до Верховної Ради балотуватиметься нардеп-«регіонал» Василь Ковач. Він також голосував за ці закони, які спровокували протистояння в суспільстві і, зрештою, привели до кривавої війни. Тобто, можна спокійно стверджувати, що на його совісті кров. Цікаво, чи сам Василь Ковач, у народі Вася-кіловольт, відчуває бодай моральну відповідальність за кров, що пролилася на Грушевського після ухвалення диктаторських законів, і за кров, яка ллється і донині?

І не менш цікаво, чи готові самі виборці пробачити тим депутатам, які голосували за диктаторські закони, і знову віддати за них голос? Чи є ми вже зрілим і відповідальним суспільством або нам байдуже і невинні жертви нас не обходять?

Відомий закарпатський політик та громадський діяч Сергій Ратушняк з цього приводу написав гострий коментар на своїй сторінці у Facebook: «Мерзотники від ПР із Закарпаття і брати Балоги з Петьовкою, що всі роки були в банді Януковича і в його уряді, які підтримали диктаторські закони від 16 січня 2014 р., що привели до кровопролиття і жертв понад 15000 чоловік, йдуть на вибори разом. На День знань сумнозвісний депутатик «даву 200 грн.»   В. Ковач, на руках якого кров наших синів і побратимів, разом із начальницею управління освіти м. Ужгорода (а це банда «ЄЦ» із Щадеєм і Балогами) був на лінійці в навчальному комплексі «Престиж» і навіть щось дарував. І ужгородці навіть не спромоглися на: «Ганьба!».

Ганьба терпіти і підтримувати злочинців і зрадників України. Смерть ворогам України! Смерть політична, суд і забуття всім, хто голосував 16 січня 2014 р. за диктаторські закони, які вбили людей і державу! Нагадаємо, шановним і не дуже закарпатцям, що саме ви за хабар у 200 грн. провели до ВРУ трьох братків Балог і Петьовку, а також Ковача, Ланя, Бушка, Мошака, Гайдоша, Шуфрича. На їхній совісті й руках кров понад 15 000 наших синів і братів! Пам’ятайте про це! Адже вони знову чешуть руки і регочуть з вашої продажності й тупості. Вам знову будуть роздавати криваві 200—300 грн. Пам’ятайте: після того, як ви взяли ці гроші, кров і на вашій совісті. Слава Україні! Смерть ворогам і негідникам!»