Мета — геополітичне знищення держави-жертви.

Диктатура, що панувала ос-
танніми роками в Україні,
прагнула позбавити Ук-
раїну європейської перспективи. З сумом мусимо констатувати, що до формування диктатури, без перебільшення, була долучена діяльність усіх, різною мірою, але без винятку, попередніх Президентів України, а саме: Леоніда Кучми — у створенні олігархічно-кланової системи правління в Україні на основі «червоних директорів», Віктора Ющенка — за бездіяльність щодо Донбасу і Криму, Віктора Януковича — як «достойного продолжатєля дєла» Л. Кучми у створенні олігархічно-»сімейної» вертикалі влади як вищого ступеня пограбунку країни. І народ повстав.

Із 22 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. у Києві на Майдані відбулася революція гідності, яка усунула від влади клан Президента України Віктора Януковича. Вже минуло півроку з часу повалення режиму Януковича, але чи змінилося щось на краще в житті простого українця? Досі не оголошено в міжнародний розшук президента-втікача Віктора Януковича та людей із його найближчого оточення. Так само досі невідомо, хто стріляв у людей на Грушевського, хто віддавав накази бити журналістів та громадських активістів. На свободі олігархи, а нова влада не робить нічого для того, аби покласти край засиллю злодіїв у законі. За зміну нової влади країна заплатила обвалом гривні, економічним колапсом, війною на Сході та небаченим навіть за Януковича розгулом корупції та бандитизму. З іншого боку, переможна революція гідності змінила не лише владу. Країна змінилася, іншими стали люди. Настав час незворотних позитивних змін. Щоб запровадити їх, нам необхідні в першу чергу мир, безпека та єдність.

Сьогодні маємо майже ідентичні факти провокацій та вторгнення Росії на територію суверенної держави Україна. Ленінські слова, що без України Росія не може відбутися як більшовицька держава, сьогодні інтерпретовані у просторі й часі, але суть та ж сама — «Без України Росія не може сьогодні відбутися як імперія в межах померлого СРСР». Тож зважаючи на історичні паралелі, можна сказати, що сьогоднішня неоголошена війна Росії проти України є не що інше, як Українська Вітчизняна війна за незалежність України.

РІЗНІ НАЗВИ ОДНІЄЇ ВІЙНИ

Нині достеменно знаємо ворога у війні. Але ще більше те, що в цій війні маємо знати себе. І маємо знати простір, у якому відбувається протиборство. Війна 2014 року на території незалежної України ввійде в історію під різними назвами: «новітня українсько-російська», «неоголошена», «гібридна», «нелінійна», «війна керованого хаосу», «перша олігархічна», «Українська Вітчизняна війна» і т. д. Головне те, що ця війна поєднує військові, інформаційні, терористичні та інші агресивні дії, скоординовані з єдиного московського центру і спрямовані на досягнення визначеної стратегічної мети. Метою цієї війни є повне підпорядкування України експансіоністським неоімперським планам Кремля. Зміст, характер і особливості такої війни суттєво відрізняються від традиційних моделей минулих війн. Зміст українсько-російської війни полягає в геополітичному знищенні Української держави-жертви, нейтралізації її геополітичних характеристик — розміру території, чисельності населення, статусу держави у світі, економічних можливостей, військової моці, сукупного потенціалу. Істинні роль, місце, інтереси та цілі держави-агресора виводяться зі сфери сус¬пільної уваги, приховуються за «інформаційним сміттям» і демагогією. Головний результат війни — це зміна політичної влади на цілком підконтрольну агресорові. Україна вперше у світі безпосередньо стикнулася з цим явищем.

У російській гібридній війні: 1) держава-агресор залучає недержавних виконавців — «ввічливих чоловічків», «добровольців», які, по суті, є банальними найманцями та місцевими запроданцями; 2) достатньо вбивати своїх вояків і забезпечувати при цьому потрібний інформаційний супровід; 3) держава-агресор приписує жертві те, що чинить сама; 4) основним об’єктом впливу є не ворог, а населення, що «визволяється»; 5) ставка робиться на використання цивільного населення для нагнітання масової істерії та спротиву законній владі та як «живих щитів» для прикриття озброєних бойовиків; 6) головним методом є спонукання громадян до зради власної держави та підтримки агресора; 7) активно використовуються асиметричні бойові дії, які характеризуються істотною різницею у військовій силі та стратегіях і тактиках сторін-учасниць; 8) задіюються всі засоби для формування бажаної для загарбника картини подій у сприйнятті міжнародної громадськості. Сьогодні на Сході нашої держави діє розгалужена агентура спецслужб РФ, працюють російські диверсанти та найманці, а Росія забезпечує їх зброєю та новими бойовиками, веде обстріли наших позицій зі своєї території, активно застосовує методи інформаційно-психологічної війни, прагнучи зруйнувати моральний стан військовослужбовців та цивільного населення нашої держави. Об’єктами ураження цієї війни є: інформаційна інфраструктура держави; свідомість, воля та почуття військовослужбовців, різних верств цивільного населення, особливо у період виборів та кризових ситуацій; системи прийняття управлінських рішень у політичній, економічній, соціальній, науково-технічній сферах та у сфері забезпечення безпеки й оборони країни; критично налаштований контингент (опозиція, дисиденти, криміналітет тощо) як засіб посилення кризи в соціумі ворога.

ПОЧАТОК РОСІЙСЬКОЇ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ

В Україні панував глибокий скептицизм щодо здатності взагалі зібрати яку-небудь придатну для застосування військову силу. Причиною цього скептицизму була не слабка національна ідентичність, а глибока дезорієнтація після окупації та анексії Криму. Аксіома, що «росіянин ніколи не воюватиме з українцем», була глибоко вкорінена навіть у свідомості українських фахівців у галузі національної безпеки. При президентстві Януковича були повністю зруйновані головні складові функціонування СБУ, МВС, державної прикордонної служби, інших спецслужб, командування Міноборони зазнало чистки, а майно ЗСУ розграбувала відкрито хижацька держава. До того ж військові, безпекові та правоохоронні структури були глибоко пронизані агентами Москви. З цих та інших причин країна не була готова до війни.

ЗОВНІШНЯ АГРЕСІЯ КРИМУ ТА ПОЧАТОК РОСІЙСЬКОЇ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Тоді питання стояло не про те, буде чи не буде Крим, а про те, чи буде Українська держава. У нас тоді взагалі не було армії. Була якась кількість людей, яка мала зброю і не використовувала її. Пам’ятаємо істерію, що нібито не давали наказ стріляти. Армія — це не кількість людей зі зброєю. Це структура, яка виконує команди головнокомандувача. Ми з нуля почали відбудовувати вертикаль — армійську, міліційну, гвардійську. Ми повинні пам’ятати перші кроки війни на Сході України: коли місцеві еліти Харкова, Дніпропетровська, Одеси стали на бік України, а місцеві еліти Донецька та Луганська сказали — ми будемо арбітрами між «українською хунтою» і тими людьми, які незадоволені; коли бійці спецпризначу «Ягуар» та «Омега» зупинили агресора та поширення сепаратизму на інші регіони; коли окремі силовики не виконували накази командування; коли були створені перші підрозділи Національної гвардії; коли було розпочато АТО; коли під час перших боїв у військових бойовики забрали бронетехніку; коли країна пережила трагічні випадки — під Волновахою, збитий гелікоптер та літак із 49 десантниками; коли ні українська армія, ні Нацгвардія не мали жодного бронежилета; коли контрабандою з Польщі через Львів завозилися перші бронежилети; коли в парламенті ледь нашкрябали голосів на зняття недоторканності з депутата-сепаратиста Царьова. І таких «коли» вдосталь.

ЯКІ МОЖЛИВОСТІ ТА РЕЗЕРВИ УКРАЇНИ ДЛЯ УСПІШНОЇ ПРОТИДІЇ ДЕРЖАВІ-АГРЕСОРОВІ?

Це — загальне патріотичне піднесення: героїчні вчинки військових, національних гвардійців, бійців добровольчих батальйонів та волонтерів, матеріальна допомога українським воїнам із боку місцевих жителів та з усіх регіонів України, зібрані кошти на армію. Це — стратегічне управління: побудова системи ситуативного управління як мережі державних і громадських центрів дасть можливість оперативно реагувати на зміни воєнно-політичної обстановки та дозволить зберегти стійкість і безперервність управління в умовах тотальної та інтенсивної агресії з боку Росії. Це — ефективна інформаційна політика: повсякденний контекст, стратегічна спрямованість та зворотний зв’язок із суспільством. Маємо зрозуміти — лише загальносуспільний спротив російській агресії приведе нас до перемоги. У боротьбі за Україну всі ми — і державні органи, і незалежні медіа, вільні журналісти, всі українські громадяни — маємо стати єдиним фронтом. Перемоги українських силовиків на Сході демонструють, що ми швидко навчилися ефективно протидіяти ворогові навіть у найскладніших умовах гібридної війни.

ЧИ МОЖЛИВА ЕКСПАНСІЯ РОСІЙСЬКОЇ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ?

Відколи з’явилися перші «зелені чоловічки» у Криму, у західних столицях переважно обговорювали дії Росії та реакцію Заходу. Проте саме Україна, а не Захід, змінила динаміку конфлікту. Кремль недооцінив злагодженість та стійкість України. Якби все було інакше, бойовики пройшлися б через Запоріжжя та Одесу до кордону з Молдовою. Йдучи на конфронтацію з Заходом в українському питанні, Москва робила ставку на активне розхитування внутрішніх суперечностей «традиційних» альянсів, як-от ЄС і НАТО. Отже цивілізованому світу варто усвідомити, що Україна може бути не останньою жертвою імперських реваншистських планів Москви з насадження «русского мира» і переформатування європейської та глобальної архітектури безпеки під кремлівські бажання.

ЧИ ГОТОВІ МИ ВОЮВАТИ ДО ОСТАННЬОГО ВБИТОГО СЕПАРАТИСТА НА ДОНБАСІ?

Слід розуміти, що це дуже важкий і кривавий процес. При цьому в підсумку ми отримаємо регіон, де раніше ненавиділи українську владу і Українську державу через пропаганду, а зараз будуть ненавидіти з мотивів особистих — через велику кількість загиблих родичів, знайомих. Та Україна в жодному разі не може собі дозволити розповзтися тероризму й сепаратизму на інші регіони, дозволити, щоб те, що відбувалося у Слов’янську, Краматорську, Гор¬лів¬ці, перекинулося на Одесу, Дніпропетровськ чи Харків. Українським силовикам необхідно забезпечити головне — знищити виразку тероризму та сепаратизму. Для реалізації цього в нас більш ніж достатньо сил, умінь та навиків. Україна змушена воювати на Донбасі до встановлення на кожній державній будівлі національної символіки та повернення миру.

ЧИ ВИГРАЄ УКРАЇНА РОСІЙСЬКУ ГІБРИДНУ ВІЙНУ?

Як і тисячу років тому, Україна знову стала щитом для європейської цивілізації. Сьогодні Україна дає приклад успішної протидії путінській імперській агресії. Ми викинемо з нашої землі бандитські зграї чужинців та запроданців. Ми повернемо з московського полону в єдину українську сім’ю наш рідний Крим. Досягнути перемоги над ворогом у гібридній війні можливо лише за рахунок національного згуртування та мобілізації всього суспільства на боротьбу з підступним агресором. Чіткими та скоординованими діями силових структур слід нейтралізувати і знешкодити терористичні та кримінальні угруповання, іноземні агентурні мережі й ресурсні бази агресора на території України. Ми виграємо й інформаційну війну, діючи злагоджено, грамотно та системно. Здобудемо неоціненний досвід, нові вміння і навички. Україна стане набагато сильнішою. Поєднуючи і вдосконалюючи дві складові нашої боротьби — військово-силову та інформаційну, ми повернемо рідному Донбасу мирне життя, безпеку і добробут під захистом Української держави. Ми зупинимо Путіна задля миру в Україні і світі. Україна переможе! Чому? Український народ під час революції гідності та бойових дій в Українському Донбасі довів, що здатний: по-перше, боронити суверенітет і незалежність України і завжди бути вірний цій святій обітниці; по-друге, зміцнювати єдність та соборність нашої держави, забезпечувати мир і гарантувати надійну безпеку; по-третє, обравши європейський вибір, жити по-новому, що означає жити вільно в умовах такої політичної системи, яка гарантує свободи людини і нації.

ВИСНОВКИ

1. У минулому за незалежність і самостійність України боролися цілі покоління українських патріотів, за неї полягли герої «Небесної сотні», за неї гинуть українські воїни та мирні громадяни в Українському Донбасі.

2. Головною метою революції гідності було усунути від влади режим клану президента Януковича, а її причиною — європейський вибір України. Революція на Майдані в Києві довела, що ніхто не має права вето на євроінтеграцію українського народу. Визнати це — значить проводити політику миру та спокою в державі для реалізації європланів.

3. Нині Україна і все світове українство об’єдналися навколо ідеї незалежності, свободи, гідності, правової держави, європейської інтеграції.

4. Українська армія та її переозброєння зусиллями вітчизняного ВПК мають стати нашим найголовнішим пріоритетом, а реформовані в най¬ближчому часі ЗСУ повинні стати найнадійнішими захисниками українського народу та найкращими гарантами миру.

5. Громадяни України не зможуть відчувати благо миру та безпеки, доки ми не врегулюємо наші відносини з Росією. Росія окупувала Крим, який був, є і буде українським! Ні з ким не може бути компромісу в питаннях Криму.

6. Незважаючи на те, чим або коли закінчиться криза в Україні, нова російська військова модель буде існувати і надалі, а військова стратегія дестабілізації матиме серйозні наслідки для політичної та військової рівноваги в Європі, якщо Росія не повернеться до нормального військового та політичного стану, що був встановлений відразу після закінчення «холодної війни».

7. Спроба досягти мирного врегулювання з Україною, зупинивши посягання Росії на її суверенітет та економічний добробут, потребуватиме мудрості та наполегливості як із боку Росії, так і з боку України та Заходу. Таке мирне врегулювання повинне передбачати припинення зусиль Росії з дестабілізації України зсередини, відмову від погрози масштабним вторгненням і своєрідне порозуміння між Сходом та Заходом, що потягне за собою мовчазну згоду Росії на тривалий рух України до можливого членства в Європейському Союзі. Якщо Росія й далі підтримуватиме завуальовану дестабілізацію в окремих регіонах України, то, очевидно, міжнародній спільноті доведеться вдатися до застосування тривалих і справді суворих санкцій, замислених так, щоб змусити Росію відчути болісні наслідки порушення нею суверенітету України. Для Росії наслідком цього стане не лише постійно вороже до неї населення України (понад 40 мільйонів осіб), але й економічна та політична ізоляція Росії, якій дедалі більше загрожуватимуть масові внутрішні заворушення.

Федір Брецко, вчитель історії та правознавства Ужгородської класичної гімназії