Новий президент Порошенко обіцяв, що війна на Сході закінчиться протягом тижня. Минули вже два, а війна в розпалі. На жаль, не обійшло горе і нашу область. Першим загинув молодий хлопець із Берегова Роланд Попович. Куля снайпера…


Його похорон став пересторогою для багатьох закарпатців — війн без жертв не буває. Війна це горе. А згодом поширилася інформація, що український батальйон «Айдар» потрапив у засідку бойовиків і загинуло багато військових, серед яких і закарпатці. Спочатку повідомляли про 10 загиблих наших земляків. Потім офіційно назвали три прізвища: це ужгородці молодший сержант Олександр Попадинець, солдат Сергій Мартин та солдат Михайло Куля з села Сімер на Перечинщині.

Однак деякі джерела переконували, що загиблих наших земляків більше. У четвер нам вдалося телефоном зв’язатися з одним із ужгородців, який зараз воює під Луганськом. Саме його друзі з Ужгорода загинули. Хлопець повідомив, що була команда вийти на штурм бойовиків, однак наші потрапили в засідку і були обстріляні з гранатометів.

«Після бою ми не дорахувалися багатьох наших. Деякі тіла так обгоріли, що неможливо було опізнати. Загинули щонайменше восьмеро хлопців, які зі мною служили в Ужгороді. Деяких ми ще не можемо знайти, вони зникли», — розповів хлопець.

Окрім тих, хто зник, багатьох військових забрали в полон. Закарпатців також, бо двоє з наших полонених земляків були на відео, яке бойовики   виклали в Інтернет.

ЗАКАРПАТСЬКІ ВІЙСЬКОВІ — ЦЕ ГАРМАТНЕ М’ЯСО

Військовослужбовці, яких збираються відправити на Східну Україну для участі в АТО, це просто гарматне м’ясо. Про це в четвер під час прес-конференції в Ужгородському прес-клубі повідомив активіст Євромайдану, представник Громадського конвенту ужгородського Євромайдану Павло Гомонай. Активіст пояснив, що причина такої ситуації в катастрофічній недостачі спорядження.

«Закарпатці — це гарматне м’ясо. Територіальний батальйон складається з непідготовлених хлопців, це всі розуміють», — сказав Павло Гомонай.

«До цього часу хлопці з Територіального батальйону не мають ні спорядження, ні касок, ні бронежилетів. Чопські прикордонники в понеділок мають їхати у на Схід України. Їх відправили на Львівщину на навчання, але бронежилетів для них досі нема», — додав ще один активіст Майдану Юрій Світлик.

Фактично хлопців відправляють на вірну смерть. Саме через це в області почалися протести. Спочатку жінки закарпатських прикордонників провели пікет у Чопі з вимогою не відправляти їхніх чоловіків у район бойових дій на Сході. А в четвер близько двох десятків матерів і рідних закарпатських військових, які зараз перебувають на Сході, зібралися під військовою частиною на вул. Другетів у Ужгороді. Як повідомляє сайт «7 днів», саме з цієї частини були військові, які, за офіційною інформацією, загинули в зоні бойових дій.

Жінки нарікали, що офіційно їхні діти, які не мають досвіду військових навчань, уже четвертий   місяць перебувають не в частині, а в «гарячих точках».

Запевняють, солдатам не видали елементарного спорядження, навіть касок, вони не мають що їсти. Рідним офіційно повідомляють, що воїни проходять навчання на території Закарпаття. Одна з жінок, тітка військово¬службовця, розповіла, що мамі одного з хлопців навіть не кажуть, де він насправді, оскільки вона інвалід-сердечник.

Рідні вимагають, щоб хлопців відпустили на Закарпаття бодай на деякий час, бо вони вже дуже втомлені й виснажені. Одна з мам, Наталія Данейко, запевняла, що вчора говорила з сином телефоном і він розповів, що на його очах загинули 5 хлопців, багатьох узяли в полон.

ЗА ЩО ВОЮЮТЬ ЗАКАРПАТЦІ?

Звичайно, коли ти проходиш службу в армії, то повністю підпорядкований командуванню і навіть не можеш сам собі поставити запитання: а за що я воюю? Той таки представник Громадського конвенту Євромайдану Павло Гомонай вважає, що закарпатцями рухають виключно патріотичні почуття. «Наразі маємо не АТО, а війну. Це війна не з Путіним, а з московським імперіалізмом», — вважає Павло Гомонай.   «Метою цієї війни є дніпропетровські ракети, харківські танки, одеські порти. Маємо справу з видом суспільного зла. Якщо ми маємо можливість абстрагуватися, то все одно не треба відмежовуватися від подій в Україні», — каже активіст.   Щодо того, за кого загинули та воюють закарпатські військові, Павло Гомонай зазначив: «Хлопці воюють за нашу землю, за Закарпаття. Ті, які загинули, загинули за Закарпаття.   Подивіться, як виглядають Слов’янськ і Краматорськ, ми не хочемо, щоб так виглядав Ужгород. Не потрібно чекати, поки ворог прийде сюди», — додав активіст.  

Ці вислови майданівця Гомоная піддали сумніву представники Закарпатської патріотично-виховної організації «Кротон», які розповсюдили відповідну заяву з закликом до влади повернути закарпатців із місць бойових дій додому:

«ЧОМУ ЗАКАРПАТЦІ ГИНУТЬ НА СХІДНОМУ ФРОНТІ?

Днями в закарпатському Берегові поховали молодого хлопця, який загинув від кулі снайпера на Сході України. Потім прийшла нова сумна звістка, що підтвердилася смерть ще трьох закарпатців під Луганськом. Інші джерела повідомляють, що загинуло щонайменше 10 наших хлопців.

Закарпатці гинуть на чужій війні! Так часто було в історії, коли закарпатців брали до війська воювати за чужі інтереси. Ми вимагаємо від влади Закарпаття домагатися повернення на батьківщину всіх закарпатських вояків, які не бажають воювати або були призвані не за конт¬рактом. Досить горя для закарпатських матерів!

У цьому випадку не варто прикриватися українським патріотизмом, бо він є недоречним для більшості закарпатців. Закарпатці, в першу чергу, патріоти рідного Закарпаття. І молоді хлопці не винні, що наша область стала суб’єктом держави Україна в недемократичний спосіб шляхом сталінського примусу приєднання Закарпаття до тодішнього СРСР.

На зорі незалежної України в 1991 році 73 % закарпатців виступили за визнання автономії нашого краю, однак протягом 23 років волевиявлення закарпатців держава Україна ігнорувала. Якщо держава не любить закарпатців, то чому вони повинні віддавати життя за незрозумілі інтереси цієї держави?

Закарпатці не хочуть війни і не повинні воювати насильно. Якщо є українські патріоти в нашій області, які бажають іти на війну, то нехай йдуть. Вони знають, що роблять. А силою призивати на фронт молодих закарпатських хлопців є неприпустимим.

Досить сліз! Досить горя в домівках закарпатців!» — йдеться в заяві закарпатських патріотів.

Логіка в цьому є. Багато сумнівних патріотів ходять з українськими прапорцями і скандують на різних мітингах «Слава Україні! Героям слава!», однак коли мова йде про призив до армії, то чемно віднікуються, вигадуючи купу причин, щоб залишитися вдома. А деякі молоді хлопці віддають своє життя на війні лише тому, що їх так «невчасно» призвали до армії, а в батьків не було грошей, щоб відкупитися…


ДО ТЕМИ
Губернатор Закарпаття пообіцяв допомогу сім’ї загиблого солдата з Берегова
Голова Закарпатської ОДА Валерій Лунченко 16 червня був на похороні 19-річного військового, який загинув під час АТО на Сході України. Чиновник пообіцяв, що сім’я загиблого отримає допомогу, «хоча будь-які компенсації — ніщо, зважаючи на таку втрату».
Про це Валерій Лунченко написав на своїй сторінці у Facebook.
«Сьогодні був на похоронах Роланда Поповича, військово­службовця, який загинув біля Луганська. Йому було 19 років. Страшно і боляче, коли вмирають молоді хлопці, коли бачиш горе батьків, близьких. Обіцяю, що сім’я загиблого героя отримає допомогу, хоча розумію, що будь-які компенсації — ніщо, зважаючи на таку втрату. Вічна пам’ять Герою України! Боже, бережи Україну!» — йдеться в повідомленні Лунченка.