Коли парламент у нас було заблоковано, то з боку парламентської більшості було чимало прикладів публічного ниття про те, що, мовляв, заблокований парламент не дозволяє і далі «покращувати покращення», оскільки у них підготовлено чимало законопроектів, голосування за які зможе істотно підвищити життєвий рівень пересічних громадян.

Багато розповідали про мільярди, які нібито зникають в нікуди, через простій «парламентсько-законотворчого комбінату ім. В.В. Рибака», що у мене завжди виникали інші питання, про природу вищеназваних мільярдів, які повинні йти на забезпечення життєдіяльності 445 не найкорисніших і найпотрібніших членів даного суспільства.
Наприклад, витрати на парламент – це і витрати на численну прислугу. Наприклад, армію помічників депутата, які повинні виконувати за самого нардепа майже всі його функції. От скажіть, будь ласка, народ обрав законодавця, виплачує йому зарплату, чому він повинен оплачувати ще і його помічників? Якщо депутат надто зайнятий, занадто тупий і непрофесійний, занадто байдужий до цього – нехай наймає собі челядь за власні гроші. І не треба розповідати комусь, що зібратися кілька разів на рік, щоб подивитися політичне шоу в прямому ефірі – це настільки важка робота, на неї неможливо ходити кожного сесійного дня.
І ось, коли парламент був розблокований, всі нарешті змогли переконатися, що парламент дійсно готовий до роботи.
Зокрема, парламентська більшість (в особі обраного за списками ПР депутата Є. Сігала) внесла два дуже цікаві законопроекти. Перший з них передбачає встановлення з першого січня 2014 р. 25% оподаткування на доходи за депозитами в разі перевищення суми відсотків, нарахованої відповідно до умов договору, над сумою відсотків облікової ставки Національного банку України. Таким чином, запроваджується той самий легендарний податок на депозити, яким вже давно лякають громадян народні обранці. Дуже цікаво, до речі, почитати пояснювальну записку до вищеназваного законопроекту. Найцікавіший пасаж про те, що «висока дохідність банківських вкладів (депозитів) заохочує населення до розміщення вільних і зекономлених коштів на банківських рахунках з метою отримання додаткових доходів, замість того, щоб направляти їх на споживання товарів і послуг вітчизняних підприємств і тим самим стимулювати виробництво». Ось так, виявляється, що саме високі ставки за депозитами – головна причина того, що не розвивається українське виробництво. У свідомості нардепа, очевидно, отруєній довгим носінням депутатського значка, в українського громадянина існує лише дві альтернативи: класти гроші на депозити і купувати українські товари. Абсолютно бінарний вибір: купувати тапочки або нести гроші в банк. Усуваючи одну з них, автоматично створюються умови для іншої. Те, що громадянин може купувати товари зовсім не українські (і буде їх купувати у силу того, що знайти щось українське в Україні – велика проблема), або просто може заховати гроші в літрових банках – це вище розуміння народного депутата. Далі, депутат вважає, що саме високі ставки за депозитами – це причина того, що кредити у нас дорогі. Він, очевидно, вважає, що піднімають ставки банки через щедрість і бажання роздавати гроші, а не просто заради того, щоб залучити кошти громадян, мотивувати їх хоч якось вкладати в банки в нашій нестабільній, звичній до обману власних громадян країні. Скасуй підстави для мотивації – зникне і бажання кудись вкладати. І як відсутність вкладів дозволить здешевити кредити?
Але і на цьому продуктивність народного депутата не завершується. Також він вніс законопроект, згідно з яким прямо забороняються депозити у валюті. Уявіть собі, який відтік грошей, паніку та істерію спровокує впровадження цієї норми?
А тепер подумайте, до чого приведе ухвалення обох законопроектів за нашою доброю парламентською традицією «в пакеті»?
Ось і думай тепер, від якого парламенту у нас більше шкоди: того, що працює, чи заблокованого?
До речі, нинішній склад ВР вже не вперше відзначається поданням дуже «змістовних, розумних і корисних законопроектів».
Я вже писав про законопроект депутата-регіонала Царьова про заборону супермаркетів в містах, а також законопроект депутата Бондаренка про заборону оприлюднення інформації про наявну освіту.
І немає жодних сумнівів, що подібна законотворча робота продовжиться. Чого ви ще очікуєте від тих, хто 24 години на добу міркують про те, де б ще щось у когось відібрати, комусь заборонити?
У цьому контексті боротьба за особисте голосування перестає бути чимось формальним.
Давайте подумаємо, як би розглядав вищеназвані законопроекти парламент попереднього скликання?
Очевидно, їх цілком могли проголосувати пакетом, під кінець дня, кілька «кнопкодавів» під керівництвом штатного диригента, особливо не замислюючись над тим, що вони роблять. Далі б кожен з депутатів, голос якого зробив легітимним це неподобство, розповідав би, що хтось підробив його картку, сталася помилка в системі і т. д.
За таких умов процедурні питання – питання змістовні. Будь-яка дурість, шкідництво і публічна крадіжка повинні бути ідентифіковані, продемонстровані і підтверджені. Країна повинна знати кожного героя-законодавця і тих, з чиєї згоди це впроваджується в життя.
Як не крути, але від парламенту-кнопкодавів шкоди для суспільства може бути більше, ніж від його «простою». Принаймні, поки не заспокоїться законодавчий геній депутатів від більшості, а він, схоже, швидко не зупинить фонтанувати. Тому поки в цьому закладі не змінили персонал, доведеться домагатися максимальної публічності загальної дурості і її індивідуальних проявів.
І це, до речі, завдання і громадськості в тому числі.

news.finance.ua за матеріалами Экономические Известия

admin