В Ужгородському національному університеті триває моральний тиск на викладачів та деканів задля підтримки "по-совєтськи" нинішнього керівництва ВНЗ через примушування членів колективу до власноручного підписування якихось "фількіних грамот" як у найгірші сталінські часи


До редакції Закарпатського інсайдера, спочатку зателефонував, а потім надіслав лист науковий працівник Ужгородського національного університету. Лист подаємо із дотриманням авторської орфографії, пунктуації і стилістики.

«Ну, що давайте сьогодні будем говорити про те, який реальний стан справ в нашому рідному УжНУ. Нещодавно значна кількість куплених і дуже куплених інтернет-видань, до речі, які вже проявили себе як «інтернет-повії», які пишуть тільки на замовлення, показала нам, що колектив – «дружній колектив» УжНУ «сильно підтримує» нашого шановного та всіма любимого «демократичного ректора». На підтримку ректора було зібрано близько 700 підписів, чудова цифра не заперечую, але якщо врахувати, що науково – педагогічний потенціал УжНУ, з урахування сумісників складає майже 1500 осіб, то це шановні мої «демократи» менше половини. Тепер поговоримо про те, як відбувалась «демократична» писанина, чи «пісянина», не знаю як краще, вирішить читач.

Пан професор, доктор, і наук і просто доктор, зібрав усіх деканів і понеслась, як на «сходняку»:
«Ну шо пацани треба шось рішати – Федя вертається, кормушку заберуть, та ще й до чортової баби посадять нас всіх за нашу «демократію», особливо тебе Мирославочко – грантового бабла потягнула не мало, а нас тут жаба давить – здамо якщо не рішиш шось. Це стосується всіх! – Саша, тачку нову купив – купив, відробляй давай, Володимир Петрович ви теж не опускайте голову з очками до низу, навантаження роздувати це Вам не жарти, потягнемо всіх. Так, Ігор, ну, а ти шо, ти в нас самий бідний, само більше брав, і нічого не робив, думав гуртожитками керувати та студентів нагинати, просто так будеш?…. Все згадають і гуртожитки і приймальну комісію і все…. Я згоден, не робив із нас тут ніхто, але сам сідати не буду…».
І вирішили наші царі – керманичі, просити підтримки у київського керівництва. Зібрали деканів і дали вказівку зробити підписи за підтримку діючого та «легитимного» очільника. (Один «легитимный» в історії України вже є, видно це прямий нащадок) Отримавши вказівку від ректора декани понеслись виконувати волю царя. Робили це по різному: хтось викликав до себе по одного, хтось робив загальні збори та озвучували пропозиції керівництва, але все це було підготовлено заздалегідь. Кожен завідувач кафедрою отримав усну вказівку від декана підписатись і, в свою чергу, дати таку вказівку колективу кафедри. У випадку непокори «демократичному» режиму людям створювали проблеми та могли звільнити. Але куди йди простим науковцям, куди йти людям, які присвятили своє життя науці та працюють на благо університету, розвиваючи його своїми силами та коштами.
У всіх сім’ї, діти, за вікном криза та зима, яка тягне за собою платіжки за ком. послуги. Люди затаївши образи та стиснувши зуби просто мовчки підписали, адже що вони скажуть своїм родинам та дітям на питання чи є у нас кошти на садок, школу та кишенькові розходи? Ніхто не скаже "ні", ми економим, адже я принципово підтримую Ващука. Це безглуздо, адже маленькі діти, дружини, молоді сім’ї та вагітні жінки не зрозуміють принциповості. Всі ми чудово розуміємо те, що із цих 700 осіб, які зазначені, реальною підтримкою пан Смоланка не користується. Його реальна цифра це не більше 200 – 300 осіб.
Це з усього 1, 5 тис. колективу та з урахуванням того фактору, що принаймні 100 – 150 осіб, це його прямі ставленики. Менше з тим, нехай це буде на совісті наших керманичів, хоча… про що мова, яка совість? Коли у людей такі зарплати, де зі своїх 2.2 тис. кандидат наук повинен оплатити принаймні 500 грн, за одну публікацію, а це обов’язково, як без цього. Тут по принципу платити ми не будем, але робити ви змушені! Чого? А відповідь проста – в області університет один, окрім МДУ, який на межі виживання і подітись кандидату наук ніде, ніхто не горить бажанням опинитись на вулиці.
Тому люди і повинні підлаштовуватись під капризи керівництва та всіляко його приласкувати аби отримати хоч шось. Окремим питанням хочеться виділити те, що наше керівництво, як його охрестили «демократичне», положило «.І.» на УжНУ. Їм байдуже, що тут відбувається, головне аби отримати чим побільше, «правильно» розподілити кошти університету між «своїми».
А люди? Та що люди! Це для них сіра маса, яких і так багато та які нікуди не подінуться. Задумайтесь над тим скільком людям можна підняти заробітну плату за ті кошти, які були тупо викинуті з УжНУ, за ті суми на консультаційні послуги (майже 130 тис. грн), за м’ясо, за бензин (майже на 40 тис.)… Таких прикладів багато. Скільки людей та в яких розмірах змогли отримати матеріальну допомогу, наприклад, на оздоровлення. В нас працює велика кількість людей поважного віку – фахівців поважного віку, які змушені працювати, бо пенсії не вистачає. Якби із тих грошей їм виділилось хоч трішки аби підлікуватись та покращити своє здоров’я. Скільки в нас працює молодих людей, молодих фахівців із сім’ями, та маленькими дітьми, які змушені в період відпустки їхати за кордон на заробітки, адже вони носять гордий статус – «працівник УжНУ». В нас величезна кількість сімей з багатьма дітьми, які живуть на 1400 грн.
студент

Зараз хочеться звернутись до керівництва: «Не будьте байдужими та безсердечними! Люди, які працюють на 1300 – 2000 грн, змушені виживати, в той час коли ви надаєте самі собі по 300 – 500 % відсотків премій щомісячно. Якби не колектив УжНУ, який всіляко підтримує один одного, якби не ті викладачі та лаборанти, які при найменшій проблемі допомагають та підтримують своїх колег в тому числі матеріально, то тут би давно вже нікого не залишилось. І лише тоді ви зрозумієте, що ви зробили помилку, адже саме ці прості викладачі та лаборанти тягнуть на свої плечах ваші премії.» Про який професіоналізм можна говорити коли за вступ до платної аспірантури просять по 5000 – 10000$. Чого можуть навчити ті, хто вчора дав 10000 лише за вступ і не говориться про те, що потім треба буде дати ще десь 5000, за 0,25 ставки на кафедрі (зарплата близько 600 грн/ міс.). Шановні батьки, ви не дивуйтесь тому, що Ваша дитина прийшла додому в сльозах та каже що їй потрібно 500 грн, щоб оплатити залік чи іспит. Поставтесь із розумінням до тих «молодих спеціалістів», які подарили близько 15000 $ за те, щоб стати викладачем. Їх треба якось повертати.
Ви тільки вдумайтесь, 15000 $ х 25 = 375000 грн. Ось цю суму повинен викладач отримати з Ваших дітей аби не піти в мінус. Подякуйте за це «легітимному» і його молодій команді. Можна дуже багато говорити про те, що коїться в УжНУ, але відверто можна заявити лише одне – до влади прийшли ті, хто ніколи нічого не мав, ті, які зараз беруть все, що їм дають адже побачили, що можна жити краще, а люди – сіра маса, якої і так багато, маса яка і так нікуди не подінеться. На жаль, я особисто знаю декілька випадків, коли молоді люди почали масово звільняться та шукати притулок за кордоном або десь на складах вантажниками.
Жаль, що молодь – науковці та спеціалісти покидають один із найбільших ВНЗ України. Жаль, що такі дії тільки радують керівництво, адже на їх місце можна взяти нових та отримати за це суттєву подяку. Ще раз звертаюсь до керівництва, чисто по людськи: «Ввійдіть в становище людей, не створюйте геноцид працівників УжНУ.
У нас усіх діти та сім’ї, ми всі люди, але повинні виживати лише по тій причині, що хтось захотів нове авто за 1,5 млн. грн., а це вже шановні колеги, можна підняти всім заробітну плату на 1000 грн, кожен місяць.» УжНУ – виживає! Ми сильні та мужні, ми підтримаємо один одно, адже більше цього не зробить ніхто!!! Слава УжНУ!!!»

http://vsapravda.info/?p=72033
з посиланням на
http://zak-insider.com/?p=20569

admin