Старі світлини – це завжди захопливо. Нещодавно передивлявся свої старі фотоальбоми - хоча скільки їм там років – 10, 15… - з епохи, коли всі клацали на дешеві «мильниці», а потім здавали плівки на проявку та друк, і цих точок від відомих фотогігантів «Fuji», «Agfa», «Kodak» навіть в Берегові було чимало.


(Тоді був популярний жарт – хочеш розорити знайомого, подаруй йому фотоапарат.   Бо сам він на початку 2000-них став дешевим, але скільки грошей йшло потім на плівку, друк, фотоальбоми! Поколінню «цифрової фотки» той жарт не зрозуміти…). І от диво – чимало світлин тієї епохи вже здаються старовинними, хоч бери, скануй та викладай в мережу під тегом «ретро».

Що ж казати про дійсно старовинні фотографії – яким понад 50, а то й 100 років. Донедавна побачити їх можна було хіба в музеях чи приватних колекціях, а нині в мережах інтернету викладені незчисленні обсяги відсканованих свідків минулого. Берегову тут доволі пощастило – світлин з видами міста існує чимало. Це й кінець ХІХ століття, коли мистецтво фотографії вже набуло хорошого темпу, і період між двома світовими війнами.

Цікаво, що фотографії раннього радянського часу чи то просто в мережі викладаються рідше, чи дійсно їх менше, ніж «дорадянських». А ще цікаво, і про цей факт мало хто знає, що добряча частина (може, й половина, а то й більше) світлин Берегова й околиць, які ми вже вважаємо класичними, бо бачили їх не раз – в якості ілюстрацій в пресі, репродукцій на стінах кав’ярень та робочих кабінетів, в альбомах колекціонерів, є результатом роботи однієї людини.  

Ім’я цієї людини – Гейзо Ігнаці, і його відкрив берегівчанам місцевий історик Валерій Разгулов, написавши кілька років тому низку статей про Неперевершеного хронікера нашого міста (так називалася найбільша з публікацій в міський газеті «Берегово»).

Досліджуючи тему, В. Разгулов спілкувався з онучкою славетного фотографа, Оленою-Магдалиною Ігнаці, з розповідей якої й було складено біографію митця, набутком якого стала понад тисяча фотографій з видами Берегова. Сьогодні цифровим апаратом таку кількість можна наклацати за робочий тиждень, а тоді це була колосальна робота – окрім складного апарату, тодішні фотографи опановували й мистецтво проявлення плівки, ретушування, друкування світлин…

Народився Гейзо Ігнаці в Ужгороді 23 лютого 1880 року, мав освіту та з молодих років захопився фотографією. В 1903-му одружився з уродженкою міста Сегед Гізелою Товт, і прожив з цією жінкою все життя, виростивши двох синів та двох доньок. Дружина також стала фотографом і допомагала чоловікові. В 1907 році подружжя оселилося в Берегсасі, де розгорнуло нову на той час справу – перше в місті фотоательє. На щастя, будівля цього закладу збереглася й понині. Берегівчани знають цей оригінальний будинок з вежею по вулиці Івана Франка, 46. Його своїм коштом звели Ігнаці, в частині будинку розмістивши ательє, в інший жила вся родина.

Будинок практично не змінився – хіба що (як видно з порівняння двох фото, 2011 та 2015 рр.) частково на сучасну замінена покрівля. Втім, сьогодні ніхто й ніщо, окрім сумління господарів, й не може захистити таку, хай і неофіційну, але пам’ятку історії нашого міста.  





Першою сімейною справою стало фотательє – спочатку можливість замовити собі фірмову світлину з лейблом Гейзи Ігнаці була далеко не у всіх містян, та з роками технічний прогрес значно здешевив цю послугу.





Паралельно з фотографуванням в ательє торгували платівками до грамофонів та патефонів, адже подружжя було й поціновувачами музики. А згодом пан Гейзо заснував й перший в місті пересувний кінотеатр «Уранія».



«Першокласна та сучасна фотографічна та художня студія Ігнаці Гейзи, Берегсас

Прекрасні матові яскраві та кольорові фотографії
Збільшення зображень
Пастельні картини
Картини олійними фарбами
Оригінальні медальйони
Фотографії на стакани, на годинники, на шовк,   на фарфор
Картини на замовлення»

Окрім праці в салоні, Гейзо Ігнаці заробляв традиційною роботою свого цеху – фотографуванням весіль. А ще виїжджав   в села, був спортивним хронікером, фіксуючи на плівку заходи міського футбольно-тенісного клубу. Окрім всіх перелічених занять, Гейзо Ігнаці очолював місцевий громадський католицький рух. Коли підросли сини, то обидва продовжили   сімейну справу – старший, Ласло, став власником   фотоательє в Сваляві, а молодший, Калман, залишився працювати в батька, в 1940 році одружився й виростив з дружиною Магдалиною шестеро дітей.

Під час Другої світової війни Гейзо Ігнаці пішов на фронт, потрапив в Італії в полон,   звідки після звільнення ледь добрався додому. Старший син Ласло на війні пропав безвісти, молодший, Калман, добряче втратив здоров’я.

Доля родини фотографів кардинально змінилася після 1945 року, коли на Закарпаття прийшла радянська влада. В дусі політики «експропріації капіталістичної власності» ательє у Ігнаців було конфісковане. Щоправда, майстрові дозволили працювати у колись власному, а віднині державному фотоательє.

І той мусив погодитись, бо без своєї роботи себе не уявляв. Цікаво, що за часів хрущовської відлиги вже немолодому фотографу вдалося отримати дозвіл на створення іншого фотоательє, куди він із сином перенесли родинне обладнання. Та невдовзі Ігнац вийшов на пенсію, а в 1961 році помер. Його син Калман не забажав без батька продовжувати справу.



Однією з причин було моральне старіння сімейного фотографічного обладнання, а купувати нове бажання (чи можливостей) не виникло. Ніхто з шести онуків видатного майстра професійно займатися фотографією не став.

Сьогодні, після вище описаного сплеску інтересу до старих світлин – найпромовистих свідків історії – варто не забувати й того, хто був їхнім автором. Можливо, колись на будинку Гейзи Ігнаці з’явиться оригінальна меморіальна табличка, а може, за започаткованою в Ужгороді модою, мініатюрна скульптурка, чи якійсь інший знак пошани від містян людині, яка дала їм можливість через десятиліття милуватись видами старовинного Берегова-Берегсаса та його мешканців.

Олег Супруненко, для Beregovo.Today

http://beregovo.today

admin