Розмова з лікарем Еліною Анталовською

Після повномасштабного вторгнення російських агресорів на нашу землю сталися суттєві зміни в роботі всіх медичних закладів і не є виключенням робота сімейних амбулаторій. За рахунок переселенців значно додалося пацієнтів. Роботи для медиків стало більше.
      Поговоримо, чим сьогодні живе сімейна амбулаторія по вулиці Капушанській в Ужгороді з сімейним лікарем, завідувачкою амбулаторії №7 Анталовською Еліною Георгіївною.

- Еліно Георгіївно, чим в принципі відрізняється сімейна амбулаторія від звичайної поліклініки? Які особливості?
     
- Структура медичної допомоги населенню така: людина звертається по місцю проживання в сімейну амбулаторію за допомогою, у   нашому випадку сімейна амбулаторія знаходиться по вулиці Капушанській, 161. Тут надають допомогу всім, хто її потребує. Якщо потрібна спеціалізована допомога (кардіолог, хірург, тощо), тоді ми направляємо в Центральну Ужгородську поліклініку. Тобто в сімейній амбулаторії широкопрофільні терапевти, а в поліклініці - вузькопрофільні спеціалісти.

- Чи додалося роботи з початком   війни?
   
- Звичайно, додалося. Є сім’ї, які виїхали за кордон в Чехію, Італію, Португалію, Іспанію, але вони все ще звертаються до нас за консультацією. Ми консультуємо пацієнтів телефоном по вайберу, для того щоб прискорити надання допомоги дитині чи дорослому. Справа в тому, що в Європі доволі тривалі терміни надання поверхневої медичної допомоги. Інколи її потрібно чекати місяць-другий після звернення.

Окрім того, на Закарпаття з початком війни приїхали жителі зі Сходу, яких ми не знаємо, не знаємо історій їхніх недугів і це набагато важче. Багато приїхало інсулінозалежних, онкохворих, із серцево-судинними та аутоімунними захворюваннями.
Є хлопці, які приїхали оформляти інвалідність. Тобто, у нього була хронічна недостатність нирки, він сидів в Києві, чекав оформлення інвалідності, а тут війна. Переїхав сюди, а тут йому запрошення до військкомату… а він хворий і не може без лікування, а інвалідність ще не оформив. Нам доводиться терміново все оформляти, із дотриманням всіх відповідних процедур.
Щоправда, дуже допомагають сучасні технології. Не треба носити з собою «купу» папірців, карток… Все є в комп’ютері: відкрив програму, а там є все про пацієнта, навіть якщо він не місцевий.    

- І як ви справляєтеся з викликами, які постали перед вами в цей важкий період?
   
- Якщо відверто, на початку війни було досить стресово. Згодом вже пристосувалася до реалій і просто почала працювати в нових умовах.

- Чи є у вас лікарі, які пішли на передову? В якості лікаря чи військового?
   
- Так, від нашої амбулаторії пішли на війну два медбрата. Один з них пішов медбратом,   до речі, нещодавно повернувся з травмою ноги. Інший – військовим, в складі бригади мінометників.

- У вашій амбулаторії працюють лікарі-переселенці?
   
- У нашій амбулаторії повний штат набраний. Але в інших, я знаю, працює велика кількість лікарів, які змушені були виїхати зі своїх регіонів і переїхати до Ужгорода. Я особисто знаю лікарів-переселенців, які працевлаштовані   в приватних медзакладах, навіть житлом їх забезпечили. Також працюють і в державних закладах.

- А як щодо пацієнтів-переселенців? Який алгоритм дій переселенця, який захворів, але немає договору підписаного з вашим лікарем?
   
- Дуже багато переселенців. Всіх знаходимо, всіх реєструємо. Кожен день звітуємо скільки родин, дітей, скільки з них хворі і таке інше. Географія переселенців дещо змінилася. Якщо на початку війни їхали з Києва, Ірпіня, Гостомеля, то тепер їдуть з Харківщини, Запоріжжя, Донеччини…
    Нещодавно зателефонувала моя знайома, сказала що до неї їде родичка з Італії з онкологією шлунку і куди їй звернутися після приїзду. Я занесла її дані в програму і знайшла декларацію. В цій декларації я можу створити їй направлення до онколога, на лабораторні обстеження, тощо.
    Лікар має доступ до даних про пацієнта з усіх куточків країни.

- Для переселенців існують якісь додаткові пільги чи преференції?
   
- Як і наші краяни так і ВПО по направленням до спеціалістів, аналізів, ЕКГ, УЗД йдуть безкоштовно.
    У нас в Ужгороді є, навіть, пункти допомоги переселенцям. Є одна інстанція «Я-Маріуполь!», людина приходить показує виписані лікарем рецепти і вони намагаються давати один одному безкоштовні препарати.

- Чи отримує ваша амбулаторія якусь додаткову допомогу після початку війни?
   
- Амбулаторія, в принципі, добре забезпечена. Інколи нам потрібні додаткові препарати або засоби і тоді я намагаюся контактувати навіть із закордонними партнерами. Я особисто сконтактувала з угорською релігійною організацією, яка передавала на амбулаторію перев’язочні матеріали, дезінфекційні засоби, таблетовані препарати, гігієнічні засоби, рулатори, візочки для інвалідів і багато іншого. Також центральна поліклініка надає нам ліки першої необхідності, інгалятори для людей, які хворіють на астму та інше. Навіть, буває допомога з харчами для малозабезпечених сімей. Тому, звісно, ми все що отримуємо надаємо тим людям, які проживають на нашій ділянці і потребують допомоги.

Розмовляла Юлія Шестак, студентка УжНУ

admin