Пневмонія завдала серцю молодої ужгородки певних ускладнень, відтак лікувалася досить радикальними препаратами. Кілька місяців терапії й жодних результатів. Лікар скептично дивився на її бажання пройти курс гомеопатії, мовляв, що це дасть?.. Однак згодом сам був украй здивований позитивними результатами. А закарпатка Лариса дізналася про гомеопатію в далекому 1980 році від своєї подруги з Москви. А в 1982 році захворіла на ангіну, яка важко піддавалася лікуванню. Коли ангіна набула гнійної форми, жінка не могла вже їсти, то знайомий лікар порекомендував гомеопатію. Три дні — як рукою зняло. Відтоді Лариса лікується лише гомеопатією, рекомендує своїй родині та близьким, ба, навіть не раз виліковувала свого кота.

Така незвична, по-своєму цікава, не з дешевих, але дуже часто дієва гомеопатія. Навколо неї багато сперечань, непорозумінь, вона має і вірних прибічників, і скептиків. Гомеопатія просто неординарна сама по собі, на прийомі лікар питатиме у вас про сни та харчові вподобання... Кажуть, лікарі-гомеопати скрупульозно намагаються достукатися до причини захворювання, терапія може бути тривалою, а в Індії цими препаратами лікують навіть злоякісні новоутворення. Власне, навколо гомеопатії багато питань, але люди вже починають практикувати це лікування, в Ужгороді є 40 фахівців, але повноцінно працюють лише ’ять—шість. У далекому минулому цю медицину визнали італійський скрипаль і композитор Ніколо Паганіні, німецький філософ Фрідріх Шеллінг, французький живописець і графік Ежен Делакруа, композитор, один із засновників російської класичної музики Михайло Глінка. Джона Рокфеллера, нафтового магната, який прожив до 98 років, у подорожах завжди супроводжував гомеопат. Рокфеллер називав гомеопатію «прогресивним і агресивним кроком у медицині». Англійський письменник Чарльз Діккенс писав про гомеопатію у «Пригодах Олівера Твіста», а російський письменник Федір Достоєвський у «Братах Карамазових» зазначав, «гомеопатичні долі вже ж найбільш, мабуть, сильні». Російський вчений і письменник Володимир Даль казав: «Я знову взявся за практику, щоб випробувати гомеопатичні препарати на хворобах. Тут я ще раз переконався, що ці засоби діють, діють інколи скоро, сильно і рятуючи».

«РІО» також намагалася зануритися в таємниці гомеопатії... І це не фітотерапія, і не лікування травами, як дехто вважає... Це дещо більше й навіть цікавіше.

МЕДОГЛЯД: ЩО ВИ ЛЮБИТЕ ЇСТИ І ЩО ВАМ СНИТЬСЯ?

Наталія Шкода-Ульянова, ужгородський лікар-гомеопат, член Міжнародної гомеопатичної Ліги, член Аісоціації гомеопатів України, каже, що принцип гомеопатії — лікування не хвороби, а пацієнта, тобто до кожної людини застосовується індивідуальний підхід і підбирається відповідний препарат. Це все одно, що порівнювати шиття одягу для мас (традиційна медицина) та індивідуальне пошиття (гомеопатія). Така медицина складна для лікаря хоча би тому, що ліки треба підбирати індивідуально під пацієнта. Нелегко може бути і хворому, адже він має пережити загострення, тут є свої закони, за якими працює гомеопатія — згори — донизу, зсередини — назовні, від більш пізнього симптому — до більш раннього. Індивідуальний підхід важливий, бо всі ж люди абсолютно різні зі своєю нервовою системою, обміном речовин, скелетом. Чому під час огляду гомеопати   запитують про сни? Бо це характеризує нервову систему — чорно-білі, кольорові сни — це ж має значення. Також медики зважають на темперамент людини (запальний, сентиментальний) — це також характеризує нервову систему. Питають про вподобання щодо їжі, адже це говорить про обмін речовин. Є люди, які, не скуштувавши їжу, досолюють її або ж люблять солодке — значить їм це для чогось потрібне. Відповідно не може бути однакових підходів і схем, тому насправді дуже складно підібрати препарат для конкретної людини, хоч гомеопати і детально розпитують пацієнтів.  

«Коли почала їздити до Індії, то там побачила, що при лікуванні онкології лікарі можуть призначити конституційний препарат (саме ті ліки, які на 70—80 % підходять хворому) лише через рік після діагностики. Тобто в них підхід до лікування дещо інший, ніж у нас», — розповідає пані Наталія. Водночас скептики категоричні, мовляв, у гомеопатії треба довше чекати результату, ніж із допомогою традиційної медицини. Однак, за словами лікарки, у клініці Паріків у Індії надають першу медичну допомогу   гомеопатичними препаратами при гострому стані. А загалом гомеопати стверджують, якщо чітко підібрані препарати, то їхня дія просто миттєва, а гострі випадки гомеопатія часом лікує швидше, ніж традиційна медицина. «Якщо говорити про хронічні захворювання, то наша медицина як їх лікує? Гіпертонія лікується? Ні, заліковується роками, почалося загострення, з кризового стану вивели, а що далі, хіба вилікували? Ті ж гіпертоніки лікуються роками, але все одно у них бувають інфаркти та інсульти. На жаль, жодна медицина не є панацеєю», — констатує співрозмовниця «РІО».

ЯК ГОМЕОПАТИ ПРАЦЮЮТЬ В УЖГОРОДІ

В Україні гомеопатією можуть займатися виключно фахівці з медичною освітою (трапляється, що в цій сфері працюють і не лікарі). Часто лікарі, які не вивчали гомеопатію, кажуть, мовляв, ви займаєтеся не зрозуміло чим. Та чи можуть вони так категорично висловлюватися, якщо вони цю сферу не вивчали...

«До прикладу, приходять лікарі й просять схему лікування, але в нас не існують схеми лікування, у гомеопатії до кожного пацієнта індивідуальний підхід, навіть якщо виписують комплексні препарати. Та й загалом комплексні препарати більше пропонують лікарям загальної практики, але все одно медики мають знати їх складові компоненти й володіти хоч якимись основами гомеопатії. Тим паче, гомеопатія існує з 1796 року та ще й піддавалася гонінню. Тим не менше, вона існувала поряд із традиційною медициною», — додає Шкода-Ульянова. На Закарпаття приїздять гомеопати з тієї ж Австрії й читають лекції та проводять практичні заняття за тим принципом, за яким лікують у цій країні. Є лікарі, які справді мріють стати гомеопатами, йдуть до цього. В Ужгороді працювала вже покійна лікарка Тетяна Гріга, яка трудилася в цій сфері 20 років, а мала мрію про це ще у студентські роки, здійснила її й не зраджувала їй. У 90-х роках було наказано по всій Україні навчити кількох гомеопатів, тоді з Ужгорода було двоє лікарів, а у краї відкрили закарпатську гомеопатичну аптеку. Все відбувалося повільно, лікарі вдавалися до цього методу також повільно, кожен по-своєму і Закарпаття втратило цю аптеку. Сьогодні ж при тому, що в державі є інститут гомеопатії, у нас проводяться з’їзди фахівців, курси, навчаються в Україні іноземці (поляки, прибалтійці та інші), вважається, що у нас дуже хороша школа гомеопатії, але при цьому така медицина досі не має офіційного статусу, принаймні такого, як в Індії. Сама пані Наталія 3 роки навчалася на гомеопата, є і лікарі, які завершили бельгійську школу гомеопатії. У тих же Києві та Львові є кафедра нетрадиційної медицини, де викладають і гомеопатію, а в окремих поліклініках в Ужгороді також є лікарі-гомеопати. Аби ж розвивати гомеопатію в регіоні, треба, аби в області хоча би 100 лікарів займалися нею. Якщо говорити про науку та гомеопатію, то в Україні медик з Вінниці Лариса Гуцол планує писати докторську дисертацію з гомеопатії.

До слова, німецькі гомеопатичні препарати входять до протоколів лікування у традиційній медицині. Тим не менше, лікарі, як правило, не надто вникають, до прикладу, у склад препарату. Крім того, є і підручники з гомеопатії, загалом передбачено 20 годин на основи гомеопатії у медичних вузах, однак викладати нікому.

Попри скептичну думку лікарів традиційної медицини, відсутність у гомеопатії офіційного статусу в медицині люди таки до неї йдуть і шукають порятунку. Причини цьому різні, наприклад, хтось має алергію, а дехто переконаний, що гомеопатичні препарати не завдають такої шкоди організмові, яка може бути від інших медикаментів. Вважається, що ці медикаменти практично не мають побічної дії. Наприклад, якщо вагітним треба приймати якісь ліки, то у тих майбутніх мам, які під час вагітності приймають гомеопатію, народжуються здоровіші дітки.  

«Коли 20 років тому я почала працювати у цьому — була така статистика, що 5—10 % населення всієї земної кулі лікуються гомеопатичними препаратами. Сьогодні є дані, що вже 30—40 % лікуються у гомеопатів. Щодо статистики в Ужгороді, то точна цифра не відома, але 5 % населення однозначно є», — переконує Шкода-Ульянова. Гомеопатії може навчитися і людина, яка не має медичної освіти, але лікується у гомеопата, то в нього може почерпнути знання для себе та своєї сім’ї.

ВАКЦИНАЦІЮ ПОВ’ЯЗУЮТЬ ІЗ ОНКОЛОГІЄЮ

Гомеопати, як відомо, не у всьому розділяють думку лікарів традиційної медицини щодо щеплення. Пані Наталія підкреслює, гомеопатія не виступає проти вакцинації, вона досліджує її побічні ефекти, які вже описані.

«Гомеопатія вивчає всю побічну дію, яку намагалася приховати традиційна медицина. Якби медики традиційної медицини чесно погодилися з тим, що написано в їх наказах і літературі, то це питання взагалі би відпало, — пояснює лікарка позицію гомеопатів. — Щодо вакцинації, то є наслідки близькі й віддалені. Швейцарський гомеопат доктор Спінеді пов’язує онкологію з вакцинацією — це якщо говорити про віддалені наслідки. Також із вакцинацією може бути пов’язаний синдром хронічної втоми. Усе це сьогодні можна прочитати в літературі». Водночас Шкода-Ульянова акцентує, що є і необхідні щеплення, наприклад, від правця. Просто треба диференційовано до цього ставитися, якщо в людини були вже ускладнення, то треба писати про це і оберігати її від подальших наслідків.    

До речі, якщо говорити про злоякісні новоутворення, то в Індії, в лікарні Паріків, та у Швейцарії, в клініці доктора Спінеді їх успішно лікують із допомогою гомеопатії. Але дуже часто пацієнти все одно обирають хіміотерапію. Швейцарського лікаря запитували, чому якщо є хороші результати без хіміотерапії, він лікує з її допомогою. Він відповів, що це рішення хворого. Тобто йдеться про те, наскільки пацієнт інформований, у тій клініці лікують так, як забажає пацієнт. Власне, в Індії та Швейцарії лікують рак і без хіміотерапії. Все залежить від стадії, стану хворого та його побажання щодо лікування. У Швейцарії налагоджена співпраця між лікарями-онкологами та фахівцями клініки доктора Спінеді. Онкологи направляють до цієї клініки безнадійних хворих. На жаль, як каже співрозмовниця «РІО», у нас такого рівня нема.      

ЦЕ НЕ РОСЛИНИ, І ПРЕПАРАТИ МАЮТЬ У СОБІ ПАМ’ЯТЬ, А НЕ РЕЧОВИНУ

Якщо говорити про міфи, то дехто помилково вважає, що гомеопатія — це рослини, але рослини — це фітотерапія. Натомість гомеопатія об’єднує в собі все, що існує у природі та світі загалом, тобто звичайні препарати, рослини, метали, водорості, медоносну бджолу тощо. У гомеопатії питання доз — вони дуже маленькі і йдеться про спеціальне приготування. Ті препарати у крупинках, які надходять з Індії, не зберігають молекули, в них є лише інформація, але вони лікують. Як кажуть гомеопати, чим менше речовини — тим кращий результат. У підручниках із гомеопатії пишуть, що при гострому стані треба виписувати дози, близькі до матеріальних (як правило, це гомеопатичні препарати з європейського ринку), при хронічних захворюваннях виписують ті медикаменти, де є пам’ять про речовину. Буває і так, що призначають одну крупинку на місяць. Якщо гострі випадки, то призначають часте приймання крупинок, якщо йдеться про хронічні захворювання, тоді можна рідше приймати ліки. До речі, гомеопатії часто дорікають дороговизною, і що цікаво, влада Індії пішла шляхом гомеопатії через бідність країни. Цей метод є дешевим, а ось «мозок» (лікаря) дорогий. Крупинки можуть вартувати 30 гривень — це та сума, за яку можна собі дозволити купити препарат, тим паче, що препарату вистачає надовго. Але люди помилково вважають, що вони прийшли до лікаря один раз і вилікувалися, такого не буває.

До речі, чудово піддаються лікуванню гомеопатією захворювання у тварин. В Англії, у королівському госпіталі лікують тварин. У Франції працюють ветеринари-гомеопати, на жаль, в Ужгороді таких фахівців ще нема   В Ужгороді люди щодо своїх тварин звертаються до гомеопатів, а ветеринари з ними також консультуються... Якщо ж зостаються залишки від гомеопатії, то їх можна виливати у квіти, вазони будуть дуже гарні...

P. S. Стаття написана на прохання наших читачів.

Евеліна Гурницька