Фотографи ловлять невловиме, фіксують наші миті, матеріалізовують спогади. Мабуть, фотограф — це не той, хто сто разів клацає на кнопку, аби потім обрати вдалий кадр. І не той, хто майстерно редагує зображення. І не той, хто робить нас ідеальними. Фотограф показує те справжнє, що ми не помічаємо у своїй реальності. І в Закарпатті формується крута команда фотографів, погодьтеся. Один із них — Томі Бодов, тож про нього невеличка замальовка.


Кажуть, фотограф має бути художником. Томі Бодов є художником не тому, що вчився в «художці», він просто ним є.

«Я звик дивитися на образи, картинки, кольори, форми, а цей інтерес не зникає. Навіть якщо я без пензлика чи фотоапарата, то все одно йду і цікавлюся всім незвичайним навколо. О-ба-на, який колір, форма, нічого собі, що це таке! Ми реагуємо на процеси в житті. Моя реакція може бути як художника, коли я втілив її на полотні, або фотографа, коли це вилилося на світлині».

Томі фіксує красу хаосу і мікрочасточки в ньому, він вичікує момент, аби зловити прекрасне. Для нього кадр — це доля секунди, в яку трапляється щось незвичне. Він прагне показати те, що між рядків, і людину він показує між рядків.

«Я фотографую, аби показати те, що є насправді. Цінність фотографії в тому, що вона показує те, що ми бачимо очима, але не звертаємо на це увагу. У нас справи, біганина, тому ми не дивимося на речі по-справжньому.

Ось є життя. Але ми його не знаємо, ми тільки знаємо ПРО життя. Я фотографую не КОГОСЬ, а життя.

А ще люди люблять структурування, бо так легше сприймати. Для чого вигадали композицію? Бо вона структурує хаос. Без цієї «сітки», «правильної форми» зображення є для нас хаосом. Коли ми бачимо рух різних людей, то нам це виглядає хаосом, але кожна людина має мету своїх рухів. У всьому є мета… А хаосу і нема насправді, це все тільки зовні так виглядає».

Томі може сидіти з моделлю або йти поряд і спостерігати. Модель спілкується, сміється, жестикулює або й ніяковіє, а фотограф просто придивляється. І він навіть не миті чекає, радше, певного «wow».

«Фотографія показує те, що ми не знаємо, вона показує закономірності. Можна вичікувати момент, аби зробити фото. А можна випадково повернути голову, побачити якесь «wow». Ось коли я бачу це «wow», тоді натискаю на кнопку. Головне встигнути сфотографувати, а потім, переглядаючи фото, я розберуся, звідки виникло те «wow».

Ви часто зустрічаєте Томі в місті. Це стильний, високий хлопець, який швидко крокує Ужгородом. Невеличкий фотоапарат у нього завжди з собою, бо життя не зупиняється і ніколи не знаєш, що цікавого воно відкриє твоєму об’єктиву. У його Facebook є альбом зі світлинами Ужгорода, який відомий і такий невідомий водночас.

«Я постійно фотографую те, що мене примушує фотографувати. Це не я знімаю, це щось спонукає мене натискати на кнопку. Буває, дивиться на тебе незвичне дерево і ти не можеш просто розвернутися і піти далі».

А ще ніколи не знаєш, кого красивого зустрінеш у рідному місті. У Томі безліч знайомих, які зустрілися в його альбомі «Beautiful people». Це не сплановані кадри, не фотосесія, це той момент, коли на фото люди є самі собою. Сьогодні це навіть рідкість, адже більше мода на професійні фотосесії, інстаграмні губки качечкою, а звичайних, але глибоких фото стає менше. Томі не зафіксує вас такими, якими ви себе прагнете показати, але вашу внутрішню красу він вловить.

«Дівчинка, яка приходить на фотосесію, хоче, аби на фото вийшло краще, ніж у житті. Але вже все на поверхні, деталь уже цілком зібрана. Ось дівчинка тобі каже, що вона любить зелене і все. І тут уже треба працювати з фотошопом, усе підлаштовувати, щоб вона була задоволена. Махлювати… Тут змахлював — і вона задоволена, тут змахлював — і знову вона рада.

Життя якось так влаштоване, що ми намагаємося його прикрасити. Ось є ялинка, вона красива, але ми мусимо начепити на неї іграшок, що її за ними і не видно».

Щодо роботи з моделями, то фотограф вважає, що досвідчені й новоспечені мають однакові знання, але досвідчені на 100 % приймають себе, а зовсім юні намагаються показати себе іншими.

«Чим професійна модель відрізняється від тієї, яка починає кар’єру? Вони мають однакові знання, просто професійна почувається розкуто. Коли модель перестає боятися, не переймається через свій вигляд, правильне положення руки, то це вже є професіоналізмом. Досвідчена модель жартує, поводиться, як у колі друзів, а та, що тільки починає, буде максимально серйозною на фотосесії. Досвідчена модель поводиться щиро, вона знає, що відкритість її не псує, а навпаки.

Зараз хочу провести семінар для моделей — буду їх відучувати від позування. Сам факт позу­вання свідчить про те, що ти не можеш природно поводитися. Чому? Бо ти хочеш, аби про тебе склалася та думка, яку ти собі задумала».

Людям складно бути собою перед об’єктивом, але ж інколи ми не є щирими і самі з собою. А ось інша ситуація з дітьми, які відкриті світу і об’єктиву. І Томі любить фотографувати дитячі емоції, головне, аби в цей процес не втручався материнський перфекціонізм.

«Дитина — вона сама по собі класна, вона вже правильна. Діти показують дорослим, як треба. Але ось мама фотографується з дитиною і в цей момент вона постійно себе і дитину поправляє. Дитина ж не розуміє, що відбувається — її мама хвилюється, смикає, то як дитині може подобатися фотосесія? Дитина відчуває, що зараз прийде дядя-фотограф і почнеться те, що взагалі незрозуміло: будуть зачіску сто разів міняти, смикати будуть. І тоді дитина відчуває тільки одне: якщо приходить дядя-фотограф, то мама починає метушитися. Їй мама, яка метушиться, не подобається. Як тоді фотографуватися? Мабуть, варто порадити мамі не намагатися одразу в один момент покращити свою дитину».

А чи закохані є собою перед об’єктивом? Чи фотографуються з думкою, як ці знімки виглядатимуть у Facebook? Томі якось узагалі не хоче говорити про закоханих, love stories, любовні фотосети. Хоча сам, коли закоханий у дівчину, то ще швидше літає Ужгородом, а його Facebook поповнюється витонченими світлинами половинки. В інші дні Томі просто закоханий у світ, природу, а всі прояви любові видно на знімках. Що Томі думає про любов, коли він її фотографує або ж сам купається в почуттях?

«Ой, давай не будемо про закоханих. Чи хочеш? Треба? Ці пари не закохані насправді, вони тільки думають, що закохані. Ось уяви, що всі не кульгаві, а тут знайомляться двоє кульгавих — і вони будуть зустрічатися, їм удвох легше посеред звичайних людей.

Любов — це взаємовигода. Одному і нудно, і сумно, і тяжко дивитися на світ. А якщо поряд є ще хтось такий подібний, то вже легше. Але навіть це не любов, це взаємовиручка, підтримка.

Коли людина закохана, вона не відчуває себе окремо від усіх навколишніх процесів. Ти наче пливеш у потоці, ти зливаєшся з потоком. Коли вранці прокидаєшся, то вже радісний, бо десь тут бігає твоя половинка. Цей день уже прекрасний, тобі подобається усе в комплексі. Ти налаштований позитивно, навіть аромати стають прикольнішими».

А про весілля Томі теж висловлюється скептично, іронічно, саркастично, з гумором — у цьому весь він. Але зухвалий внутрішній світ і усмішка десь може і зробили Томі саме таким фотографом. Він не грає роль суперпозитивного фотографа, який зробить вас суперкрасунею, але вашу душу він витягне на поверхню. І вже єдину душу закоханої пари — теж.

«Ідея весільної фотосесії — це класна штука, бо люди хочуть усьому світу показати свою любов. Все інше це вже матеріальне.

Люблю фотографувати старші пари, бо вони серйозні, в них уже не літають ангели, поні якісь там від щастя, кохання. Це вже адекватні люди, які не грають у принца і принцесу».

А як щодо моди на фотографію? Ось сам Томі завжди виглядає стильно зі своїми картатими сорочками, окулярами й кепками, при цьому це не слідування моді, а унікальність серед модних течій. Він також не визнає моду на світлини, бо все це минає, а в гонитві за трендом можна упустити щось важливіше.

«Мода обмежує, вона багато цікавого залишає за кадром. Що таке мода? Сьогодні нам кажуть: так, сьогодні тільки ці 100 речей модні, а все інше — мотлох, хай лежить собі на горищі наразі. Але в житті відбуваються мільйони речей, однак ми звикли «кадрувати» тільки хороші речі, а далі не виходимо.

Я не піддаюся моді у фотографії, бо вона минає, а ще вона не зачіпає всіх факторів. Ось давайте сьогодні акцентуємо на цьому, а все інше тоді упускається. Якщо ти не прив’язуєшся до тенденцій, то ти наче вітер.

Аналогічно з моделями — їм розповідають, як фарбуватися. Ось учора були тонкі брови, сьогодні — широкі. Задається тренд: віднині всі ходять із товстими бровами, всі йдуть за шаблоном. Втрачається індивідуальність».

Щось важливе й унікальне може заховатися за надмірним фотошопленням. Photoshop для Томі є радше інструментом корекції знімка. Він не намагається змінити чи покращити реальність, він повертає картинці всю справжність і натуральність, яку якраз фотоапарат відібрав.

«Є обробка фотографії, а є корекція. Корекція фотографії означає зробити її максимально природною. Всі фотоапарати знімають по-різному, по-різному передають кольори. Ось зробив я кадр, дивлюся, згадую, що в реальності жовтий був насиченішим, то і коригую відповідно, досягаю того ефекту, який бачив із самого початку, до кадру».

Звісно, дехто питає в того ж Томі, мовляв, як фотографувати, чому вчитися, як опрацьовувати знімок? Томі завжди каже, що секретів нема, треба просто знімати і знімати і в цьому шукати себе.

«Хочеш навчитися фоткати — фоткай. Все. Більше нема ніяких правил. Тобі має подобатися фотографія, тебе це має цікавити. Якщо насправді тобі це не цікаво, то ти не будеш знімати. Хочеш навчитися фоткати? Зроби реально сто тисяч фоток! Сто тисяч! Якщо на двадцятій тисячі тобі вже не цікаво, то ти не дійдеш до ста тисяч.

Дехто просить, Томі, дай якісь правила. Нема правил. Поки ти боїшся фоткати, поки сумніваєшся, то тобі потрібні правила. Правила дають ефект «о, я вже знаю, тому я не сумніваюся». Знання потрібні для того, щоб не було страшно робити, але якщо тобі вже не страшно, то і знання не потрібні.

Мені подобаються майже всі світові класики фотографії. Чому він класик? Бо він досяг певного рівня, точки, де вже повний фристайл. Він знає: як і що він не зробив би — це буде те, що треба».

Евеліна Гурницька

За фотографіями Томі стежте у
Facebook.