Афіша »

Обласна наукова універсальна бібліотека
Щосереди — засідання англомовного клубу «English-speaking house». Поч. о 17.00.

Погода »      Курс валют »
Актуально »      Редакція "ONLINE"
 
Лісові псевдоактивісти і хто за ними стоїть
 
| ВСІ НОВИНИ | ПОДІЇ | ПОЛІТИКА | СОЦІО | РАТУША | СПОРТ | ДОЗВІЛЛЯ | ЗДОРОВ'Я | КРИМІНАЛ | ФОТОРЕПОРТАЖ | НЕОПУБЛІКОВАНЕ |
 
Архів » / Свіжий номер »
 
 
 
 
 
Архів » / Новини ОНЛАЙН »
14:28 На Закарпатті від продажу землі до бюджетів усіх рівнів надійшло понад 37 мільйонів гривень
13:42 У Перечинському, Виноградівському та Іршавському районах невдовзі відремонтують деякі дороги
13:23 На кордоні з Угорщиною у чоловіка вилучили автомобіль, а на кордоні з Румунією упіймали водолаза
13:05 Десять районів Закарпаття отримали нові шкільні автобуси
13:00 У Хусті впіймали на хабарі інспектора держпраці
12:49 Прокуратура в суді оскаржить рішення про передачу Невицького замку Кам’яницькій сільраді
15:03 В Ужгороді горіла квартира у п"ятиповерхіці (Відео)
12:41 Голова Закарпатської ОДА створив благодійний фонд з метою збереження Боржавської вузькоколійки
 
 
 
 
 
Оголошення »
Автомийка в Ужгороді прийме на роботу автомийників. Тел. 050-609-48-29.  
 
 
Кафе прийме на постійну роботу бармен-офіціанта. Тел. 050-596-87-89.  
 
 
Продам 61,5 сот. землі. Будинок із євроремонтом 112 м2. Тел. 095-402-18-93.  
 
 
КЗ «Обласний госпіталь ветеранів війни» (м. Ужгород, вул. Л. Толстого, 13) запрошує на роботу молодших медичних сестер (санітарок). Тел. 61-57-49.  
 
 
Видам торгово-офісні приміщення на вул. Берчені, 5/1. 1-й пов., 74 м2 — 10 тис. грн. + комунальні; 2-й пов., 40 м2 — 4 тис. грн. + комунальні. Тел. 050-689-20-02.  
 
 
Продам 3-кімн. кв. на вул. Швабській, стан середній. Ціна договірна. Тел. 050-992-60-70.  
 
 
Потрібна прибиральниця у м’ясний магазин на вул. Заньковецька, 66А в Ужгороді. 6 робочих днів по 4 години в день. Зарплата 3500 грн./місяць. Тел. 068-007-01-56.  
 
 
У їдальню потрібна буфетниця зі стажем роботи. Графік роботи — понеділок—п’ятниця з 8.00 до 16.00. Тел. 050-665-55-65.  
 
 
 
 
Интернет магазин брендовой обуви, одежды, сумок Fashion Site.

Фотограф - Олександр Тегза.

Державна податкова адміністрація у Закарпатській області
Програма ТБ
 
     

Живлющого трунку пивши
Фото karpatpost.
Андрій Дурунда. Чаша. Новели, оповідання, вірші.


Нова книга Андрія Дурунди задумувалась, напевне, як підсумкова, до 60-річчя з дня народження автора. Вона й справді підсумовує творчість А. Дурунди, принаймні стосовно малих форм.

Книга вміщує близько півтораста новел та оповідань, із десяток оповідань дитячих, що є новою гранню у творчості письменника, два десятки дорожніх нарисів і трохи несподіваний розділ «Поезії різних літ».

Майбутній письменник у дитинстві випив добрий ківш лиха, зазнавши не тільки напівсирітства (дуже рано помер батько), але й такого призабутого у великій Україні явища, як наймитування.

Там же, у сусідніх селах Міжгірського району, бо рідні Рекіти спромоглися лише на початкову школу, здобув середню освіту і подався на філологічний факультет Ужгородського університету з його літературною студією ім. Юрія Гойди. У вузі безгрошів’я і відверта бідність гнали його на різні роботи, здебільшого нічне сторожування (що знайшло своє відображення у повісті «Невидимі пута»), бо вдень доводилось гризти мовно-літературні науки. Знову ж таки — щоб заробити стипендію.

По закінченню університету довелося бути і журналістом, і офіцером-дворічником, і чиновником у радянській владній інституції (дивись роман «Сльози Святої Марії»), і працювати в інших різноманітних конторах. Згадується про ці біографічні деталі, бо в оповіданнях про всі ті епізоди, що траплялися впродовж насиченого на пригоди життя, якраз і йдеться.

Недарма своєрідним епіграфом до своєї книги Андрій Дурунда взяв слова з Євангелія від Матвія: «Отче мій! Як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя». Адже на все воля Божа, долю свою не оминути ані авторові, ані його героям. Малий Митрик, що служить у Кочерганів, зазнає всіляких прикрощів та образ, життєвих ударів долі, але в тих випробуваннях не шукає легких виходів із ситуацій, не втікає від труднощів, із гідністю і впертістю переносить усе, що випадає на його судьбу, усвідомлюючи, що, мабуть, у нього планида така. І лише трохи, на споді душі, злегка непокоїть образа: за що йому даровано таку велику, либонь, бездонну чашу терпіння та поневіряння.

Оповідання «Ціндоля», «Ножик», «Невдала втеча», «У гостях», «Красо моя опечалена», «Безплатний кіносеанс», «Вовча напасть» та багато інших — всуціль про нелегку долю отого малого наймита-оповідача, про те, як нелегко буває на пасовищі, коли хазяйські корови десь запропастяться, як важко й образливо на душі, коли тобі не принесуть обіцяний подарунок із далекої Моравії, або коли зависнеш над прірвою на високому ясенові без драбини, чи коли виженуть безбілетного з сільського клубу, або коли впіймають як малого втікача з піонерського табору… Навіть коли тебе викривають зі старою, краденою шпаківнею — прикро, та ще й велика ганьба перед шанованою вчителькою.

Особливо теплим і печальним водночас аж до мурашок по шкірі є оповідання «Печальна й невмируща», де змальовується смерть батька через сприйняття десятилітнього хлопчини.

Ще одна велика група оповідань про життєві епізоди, що трапляються з Дмитром Граняком, або просто оповідачем (який — журналіст, офіцер-дворічник, чиновник, працівник різних контор, тобто, знову маємо автобіографічний елемент). Оповідання ці різні за амплітудою співпереживання, наявністю гумористичної складової або сатиричної фрази-перчинки і дозою впізнаваності.

Але об’єднує їх легке сприйняття читачем (ознака майстерності непідробної, невимученої), вміння вибудувати сюжет і фабулу, використати народну мудрість у вигляді приповідок, приказок та прислів’їв, уміння підмітити і передати неординарні життєві історії, просто цікаві для будь-кого, підвести читача до самостійних висновків.

Ну, наприклад, оповідання «Порскані булі», де оповідач — кореспондент обласної газети «Молодь Закарпаття» у 1980 році, «за десять літ до розпаду тоді, як здавалося, великого й непорушного Радянського Союзу», супроводжував по гірських селах велике московське цабе — журналіста «Комсомольской правды». І на обід завернули до знайомої старенької бабусі. «Їй було літ за вісімдесят, — по ходу розповіді зауважує автор. — Суха, як скіпочка. Зморщені гармошкою запалі синюваті губи… Поставила миску на стіл. Взяла глечик, набрала повний рот сметани, старанно прополоскала його, обмивши останки зубів, нахилилася над мискою і з шумом порскнула в неї. Красиво і навіть якось професійно зробила це ще двічі». Ось такі вони, порскані булі (картопля, себто) по-верховинськи для московських і ужгородських гостей.

Та все ж найдовершенішими і найсильнішими з художнього боку, мабуть, є таки класичні новели та оповідання, де автор невидимий і ніби неприсутній, де оповідь ведеться від третьої особи, хоча тенденційність, тобто ставлення автора до зображуваного, все ж присутня і видима неозброєним оком. А як інакше, адже все-все пропущено через чутливі душу й серце письменника.

Про страшнуваті, а то й жахливі історії розповідається в оповіданнях «Тупик», «Любов і хрест Микули», «Сім янголів затрубили…», «Смерть на порозі раю»…

Або, наприклад, «Я прийду за тобою…», де йдеться про не менш жаску історію: «Народна мудрість каже, що смерть не трубить, коли губить. А сімдесятичотирирічному Івану Гірняку — затрубила». Чоловікові приснився сон, що його кличе «давнє-давнє перше кохання — односельчанка Алла», яка вже померла і яка чітко сказала, що прийде за ним рівно через два роки. Може, хтось здурів би від такого сну, а старий Гірняк «на все це дивився, на диво, спокійно і по-філософськи. Бо все, що треба на землі, він уже зробив. Находився і натрудився. Надихався і наївся. Напився усякого трунку з житейської чаші. Ну, може, не налюбився, як хотілося-мріялося. Айбо не все ж збувається, що людині забажається».

Бути людиною завжди, в усіх життєвих ситуаціях, тривожно-пе­чальних і веселих, випадково-безглуздих і логічно вибудуваних попереднім своїм життям, людиною щедрою і справедливою, не загребущою, а духовно багатою, безкорисною, чесною перед Богом і громадою — саме до такого висновку підводить читача нова книга новел та оповідань Андрія Дурунди.

І в цьому його неоціненна заслуга перед читачем, співгромадянином, Україною.

Михайло Носа, смт Дубове 08.10.2017, 13:30


ДРУКУВАТИ EMAIL КОМЕНТАРІ (0)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і нажміть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

   
Loading...
 
Коментарі   Аналітика   Популярні  

Чем живет рынок посуточной аренды недвижимости?...
Леша : Отличная статья...

Геннадій Москаль: В окупації Криму винні кримські ...
Пенсіонер : В окупації   Криму і Донбасу винува...

З яких грошей співробітниця закарпатської митниці ...
Людмила : Доброго дня, я не зовсім зрозуміла вашу ...

Березневі коти відгуляли в Ужгороді (ФОТОРЕПОРТАЖ)...
Втік : Загубився кіт,Ужгород по трасі на Мукаче...

Хто відповідає за чистоту Ужгорода...
Новий район : розкажіть це Теренякові): ...

1С – оптимизация бизнеса...
Ната : Услугу для 1С можно подобрать индивидуал...

В Ужгороді знову перекриють Капушанську, щоб продо...
мешканець того ж району : Те, що зроблено минулого року - не можна...

Логістична компанія зі Словаччини висловила готовн...
жуст : можна установить в том аэропорту супер-п...

  В НОМЕРІ :
1

2
 
Соціо »
«Я б дуже мріяла, щоб той Ужгород вернувся...»
Останнє велике інтерв’ю Клари Балог.

Влада  

Чи влаштовує вас влада в Україні?

Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково

Голосувати/Результат



Телефон/факс::

+38 (03122) 2-95-48
+38 (03122) 2-79-71
Адреса:

88018, УкраЇна, м. Ужгород,
вул. Белінського, 24б

E-mail:




© Закарпатський інформаційний тижневик "Р.І.О."    

Розробка сайту - CrafIT.com