Олександр Вацьо вкладає у власні твори душу, натхнення і любов.

Якщо довго вдивлятися в картину, можна помітити не просто полотно, а відкрити для себе прекрасний світ мистецтва, в усіх його багатогранних проявах. «Ми, художники, слухаємо очима, а говоримо руками, користуємося фарбами, а пишемо серцем» - сказав колись митець Аннібале Каррачі.

Сьогодення дарує можливість нам зустрічати талановитих людей, таких, як ужгородський художник Олександр Вацьо. Він працює з деревом, гіпсом, пінопластом, ліпить з глини, а також веде активний здоровий спосіб життя, займається волейболом, баскетболом, настільним тенісом, часто відвідує тренажерний зал.

Народився він у   селі Ракошино, що на Мукачивщині,там загалом промайнуло його дитинство, де 9 років провчився в загальноосвітній школі. Сашко був напрочуд активною дитиною: ходив в художню школу, на тренування з футболу, і до тепер грає за своє рідне село. Після 9 класу вступив до Ужгородського коледжу мистецтв ім. А. Ерделі, де навчався 4 роки за спеціальністю «Художня обробка дерева». Здобувши диплом молодшого спеціаліста, хлопець на цьому не зупинився. Після коледжу подався на 3 курс у Закарпатський художній інститут. «Навчаючись ще в коледжі, десь вже на 2-3 курсі я почав потрохи робити замовлення: малював, вирізав з дерева, гіпсу. А зараз вже 10 років живу в Ужгороді і тут роблю замовлення» - розповідає Олександр - «Малюю я з дитинства, а допомогли мені відкрити і розкрити свій талант мої перші вчителі художньої школи Курцеба М.Т. і Курцеба Н.В. Я безмежно вдячний їм за те, чому вони мене навчили і взагалі за все, що для мене зробили».

Олександр займається далеко нелегкою справою: «Можливо хтось   скаже: що там малювати, помахати трохи пензликом, але ж ми, художники, не лише махаємо пензликами.   Ми коли малюємо, використовуємо набуті знання, талант. І в кожну роботу вкладається частинка душі, шматочок   себе, ми робимо це з любов’ю. Те ж саме коли я вирізаю з дерева чи гіпсу. Буває таке, що інколи фізично більше працюю, більше втомлююся, ніж коли малюю, але це для мене відпочинок та задоволення. Я радий, що можу приносити людям радість, щастя, задоволення. Бо коли, виконаю роботу і бачу ці усміхнені обличчя, то в мене душа радіє,що я зміг не лише виконати замовлення,а й викликати такі емоції».                        
 
Якщо говорити про його роботи, то окремої виділити не може, всі роботи творить з любов’ю, вкладає в них душу. Кожна - різна, індивідуальна, бо це ж ручна робота. Тому й ціниться вона тим, що є неповторною. Ніде у світі не можна знайти схожих.

Кожен митець, буває так надихається, що творить фарбами щось надзвичайне. «От мені іноді на душі дуже радісно і прекрасно,тоді і на полотні більш яскравіші ллються кольори. Надихаюсь я просто життям і всім тим, що мене оточує і всіма людьми, які мене оточують, адже - життя прекрасне! Одним словом звідси і черпаю своє натхнення, енергію, любов…».      

Художникам, які лише починають творчий шлях у мистецтво, Сашко радить багато малювати, наполегливо працювати над собою, вдосконалюватися - й   успіх буде не за горами.                                
«Потрібно радіти життю, дякувати Богу за все, що він дав і дає нам. Любити, творити і крок за кроком йти до своєї мети,не здаватися і не покладати рук, бо в усіх бувають «чорні і білі смуги». Мені подобаються такі крилаті фрази, які вже стали девізом мого життя: «Якщо в тебе йде все добре, то радій поки можна,якщо в тебе все погано - не засмучуйся, бо не завжди так буде! «, або "Після проливного дощу і бурі завжди виходить сонце і веселка!» - ось такими натхненними словами Олександр завершує свою історію. Він звертається до всіх людей, бо нам всім потрібно тішитися тому, що маємо, і тоді все те, чим займаємося, буде нам у задоволення. Коли людина любить свою професію, тоді вона щаслива. Наш герой – Олександр Вацьо – беззаперечно щаслива людина, адже в його очах переливаються, наче фарби на полотні, барвисті вогники добра, любові, позитиву.  

Богдана Магас, студентка відділення журналістики УжНУ