Новий фільм Любомира Левицького «#СЕЛФІПАТІ»( «#SELFIEPARTY») позиціонується як українська чорна комедія з непоганою композиторською роботою. Безумовно Левицький чудовий кліпмейкер. Третину фільму складають кадри невпинної, абсолютно неконтрольованої канонічної вечірки з розривною музикою.

Ви гадали, що комедійна складова насичена дивним тандемом трагедії і комедії в українському колориті?   Ним і не пахне, як майже в кожному фільмі Левицького з його уявленням того як має виглядати хиткий український колорит, основа якого насправді полягає в вимираючому аграрно-сільскому стилі життя. Новий Кустуріца? Ні, у нас тут секс, наркотики і анархія, п’яні студенти, охоронці-шизофреніки, копи-збоченці, карлик, в якого вселився демон, декан і сусідка, як жертви сублімації по Фрейду, пожарні (просто за компанію) і продавець-термінатор з АЗС. А ще клішейні образи «гопоти», «ботанів», «задротів», «поліції» й стандартного контингенту типової «American party» включаючи, само собою, гедоністичне безчинство.

Жахливого несмаку комедію було вирішено на добивання лежачого розбавити містикою. Напевне спочатку сценарист придумав панчлайн про мертвого карлика що ожив, а потім вже вимушений був вигадувати сетап для цього. А це й не перечить логіці фільму, сюжет якого скаче з одного хронологічного проміжку в інший чи не кожні п’ять хвилин.
Бездарна «солянка» Левицького вміщує в собі абсолютно незв’язне різноманіття жанрів і екстенсивно(кількісно) нарощуваних сюжетних поворотів: бабка головного героя відлякувала за допомогою полтергейсту нацистів від старого дому. Полтергейст — шляхтич з 18 сторіччя, що вселився в декількох персонажів за фільм.   Головний герой — тряпка, який навіть і не намагається тримати під контролем ситуацію і вечірка перетворюється в содомію на пару з бедламом. А охоронці-шизофреніки, істеричний сусід , карлик, мотиви якого вже точно не зрозуміти і дочка декана, що більшу частину часу валяється без свідомості   таки доводять до цього.

Четвірка передових персонажів не блищить оригінальністю. Головний герой в цілому погано прописана слабкодуха «тряпка» з маргінальними ознаками. Ще є «мажор», що намагається зробити краще, невмотивований «бовдур» що не намагається а таки робить тільки гірше і гот-ескапіст-наркоман, сюжетна вага якого до кінця цієї картини вивітрюється тому що це єдиний персонаж з претензією на адекватність.

Плоскості деяких жартів можна тільки позаздрити. Сценарист докотився навіть до омофонії з матюками.
Максимально антропоморфні персонажі у всесвіті Левицького – бездушні предмети: Українська міліція канонізованого американського зразку. Студенти — кліше,   Персонажі кризи середнього віку — кліше. І ніхто собі не відмовляє в безчинствах. Голівудське «Ніхто нічого не знає» працює й тут — ні один з персонажів не здатний на раціональне мислення і адекватні поступки в американській комедії.
В принципі за рахунок величезного абсурдного наповнення ситуаціями фільм можна й похвалити, адже причиною їх виникнення є персонажі, які, здавалось би, навіть не мали би приймати участь у цьому бедламі.  

Канонічна американська комедія. Ні, справді. Ні однієї ознаки українського, чи хоча б пострадянського колориту. Українська мова, українські зірки, але американізовані реалії, як би це не було сумно.
Отже, якщо й є персонаж, мотиви дій якого ми можемо скинути на незрозумілий хід думок полтергейста, який ним керує, то є моменти де мотивацію і логіку дій персонажів не пропрацьовано взагалі:

- Мотив пограбування пивоварні висосаний з пальця
- В кінці фінальна битва, армію «гопоти»на яку продавець-термінатор незрозуміло як зібрав. Ну тим не менше сценарист хоче закінчити фільм ефектно.
- Мотив термінатора знищити всіх також висосаний з пальця, адже ще в попередній сцені він говорив, що хоче помститися саме карлику.
- Поліція приїхала на вечірку, яка переросла в бійку випадково, а саме — переслідуючи пару п’яних порушників ПДР. Сценарист дружить з логікою настільки, що його виправдає тільки той факт, що все населення котеджу або винищили або воно стало частиною вечірки, через що копів так ніхто і не визвав.

Чому ж цей фільм вчить? Безчинство і гедонізм, жорстокість і анархія, першість природних інстинктів, волюнтаризм… ідеальний набір для підліткового кіно.
В тому плані, щоб задовольнити цільову аудиторію до кінокартини претензій звичайно немає. В плані розвитку кіно в Україні це взагалі не вклад в нашу індустрію. В плані культурної цінності — картина бездарно примітивна. Так, фільм незалежний, але це ніяк не відбивається на талантах режисера і сценариста. Нічого нового і, тим більше, «українського» Любомир Левицький і Сергій Касторних не зробили.

Юліан Пігуляк, студент відділення журналістики УжНУ