Поворот у невеличкий тунель між будинками, сходи праворуч, східні розписи на стінах та великі двері. Спочатку незвично: неяскраве світло, запахи, спокійна музика, необхідність роззуватися… Дівчина з усмішкою в очах проводить до кімнати – тут почуваєшся наче вдома.


Я, дреди і прокуратура

Я почала займатися розписами наприкінці 5 курсу юридичного факультету. Не скажу, що я вирішила покинути юридичну справу в один момент. Це склалося само собою. Професія юриста мені подобалась. Точні науки ще зі школи – не моє. Любила читати. Мені подобалося право. Але в той час у мене було багато друзів, які займаються гончарством, художників, просто творчих людей. Я приходила до них в гості, іноді відвідувала їхні лекції в університеті. З 3 курсу почала працювати, тому власні заняття відвідувала рідше. Після закінчення 5 курсу проходила практику в держустановах. Було кумедно: дівчинка з дредами і прокуратура.







Моя подруга тоді поїхала до Індії. Потім і я наважилась. Спочатку я їхала подорожувати. Три місяці жила в індійській родині, яка дуже тепло мене прийняла. Відвідувала різні міста, побачила зовсім іншу культуру. Часом міста дійсно вражали: від брудних і бідних районів країни до дорогих кварталів у центрі Делі. Навчалася різним індійським масажам. Я помітила, що дуже багато молодих хлопців просто на вулиці можуть намалювати справжню картину хною на тілі. Вулична робота вважається низькосортною, а в традиційній Індії жінка взагалі не працює. Часто вдома з дівчатами розмальовували одна одну: вони показували мені візерунки, а я намагалась їх відтворити. Так і вчилася малювати. Звичайно, така подорож змінює людину, коли ти поринаєш у зовсім інший світ.







Після повернення познайомилась з власником індійського магазинчика. Тут і працюю, і малюю з того часу. Розписами хною займаюся приблизно 6-7 років.

Коли я тільки починала малювати, мама доволі скептично до цього ставилася. Але зараз їй так подобається! В мене були роботи, з якими дві дівчинки перемогли на параді наречених. Мама тепер всім розказує, яка в неї талановита дочка. Завжди дарує книги, пов’язані з мехенді, тату хною.







Люди часто лякаються того, чого не знають. В нашій культурі просто такого не було. Головне пояснити це старшому поколінню. Ті, хто хочуть розуміти молодь, позитивно ставляться до такого мистецтва.

Малювати так може кожен. Потрібно знати хоча б основи малювання та композиції. Головне – мати бажання і щоб справа тобі подобалась. Тоді й люди до тебе потягнуться.

Мехенді: що і як?

Мехенді – це мистецтво розпису тіла візерунками із хни. Малюнок наноситься на поверхню шкіри, в той час як справжнє татуювання вводиться під шкіру.

Розпис хною був відомий ще з часів Давнього Вавилону, Ассирії, Месопотамії, Давньої Греції та Великої Римської імперії. Існує декілька груп цього мистецтва: індійська (малюнки квіткових ажурних орнаментів), арабська (квіткові натуралістичні орнаменти), азіатська (поєднання індійських та арабських мотивів), африканська (трикутники, кола, лінії та інші геометричні елементи). В Європі всі ці напрями об’єдналися. Пори те, що кожна цивілізація мала власну культуру розпису, сьогодні майстри поєднують елементи давніх стилів із сучасними.







Я малюю натуральною хною (коричневого кольору) та її аналогами (натуральними барвниками). Хна в свою чергу робиться з порошку хінного дерева з додаванням різноманітних масел. Кольорова палітра натуральної хни варіюється від темно-коричневого до світло-коричневого відтінків. Я наношу малюнок конусами – спеціальними інструментами, які можна купити або навіть зробити власноруч. Іноді для того, щоб розтушувати малюнок, використовую пензлики. Або ж при роботі з акрилом (білою хною), адже так він краще лягає на шкіру. Обов’язково потрібно використовувати масло, яке закріплює малюнок. Звичайно є спеціальні масла, але в домашніх умовах підійде навіть соняшникова чи оливкова олія. Хна має антисептичні властивості, а також зволожує шкіру.

Натуральна коричнева хна може триматися від одного до двох тижнів. Воду зображення переносить нормально, головне його не терти. Після нанесення малюнок потрібно зволожувати олією, щоб воно довше трималося.







Малюнки в давнину були не тільки прикрасами, а й виконували функції талісманів та оберегів. Зараз символіки дотримуються рідко.

В мене малюнки різні. В більшості випадків хлопці та дівчата приходять вже із зображеннями, які вони знайшли в інтернеті. Але іноді й від себе малюю. Буває поєдную декілька гарних орнаментів композиційно. Натхнення шукаю в роботах індійських та європейських майстрів.

Де малювати та чи можна виправити?

Малювати можна на будь-якій частині тіла. Розпис погано триматиметься лише на занадто вкритій волоссям ділянці. На долонях колір виходить більш насиченим, з іншого боку – блідуватим.

Останнім часом дівчатам розписую руки повністю від плеча до пальців. Хлопцям малювала великого слона, дракона на спині. Одного разу працювала над розписом протягом 5 годин.

Якщо малювати коричневою хною, то огріхи можна швидко підправити. Чорна ж хна, оскільки це барвник, дуже швидко поглинається шкірою. Тому її виправити майже неможливо.







Часто можна щось не так намалювати, розмазати, але це виходить не навмисно. Люди забувають про свої зображення – зведуть пальці, схопляться за телефон. Бувало колись розмазалося пів малюнка. Це теж можна виправляти, але вже складніше. Головне – потерпіти і не рухатись поки розпис не висохне.

Малюнок нічим не можна стерти. В інтернеті є багато способів. Я якось спеціально взялася їх випробувати. Так, зображення стає не таким яскравим, але й не зникає. Стерти малюнок можуть лише час, миття рук та оновлення епідермісу.

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки міжнародного медіа-проекту "MyMedia".

Анна Дорожко, Varosh

Фото: Росана Тужанська

http://varosh.com.ua/

admin