Закарпатська поетеса Любов Перцюк нині мешкає в Ізраїлі. Вона переїхала з рідного Берегова, аби допомогти доньці, в якої народився син. В Ізраїлі життя поетеси цікаве та багате на яскраві події. Пані Перцюк опановує комп’ютерні технології та знімає відеоролики.

- Як часто приїжджаєте додому в Закарпаття?

– Я приїжджаю на запрошення. На традиційне свято освячення нового вина   і на фестиваль вина. Також, пан Золтан Бабяк, мер Берегова, запрошував мене на 950-річчя нашого міста, але на жаль, занадто пізно, і я не змогла приїхати. Приємно ,що мене не забувають – усміхається пані Любов.

- Чи багато подорожуєте? І які місто Вам найбільше сподобалось вразило?

–   Я дуже багато подорожую по Ізраїлю. Це дійсно   Свята Земля. Виділити якесь одне місто – неможливо. Кожне особливе по-своєму. В кожного свій шарм. Я мешкаю у місті Рамла. Це маленьке затишне містечко, що нагадує мені трохи моє рідне Берегово.

-Що Вас найбільше вразило в Ізраїлі?

–Тут мене вражає багато чого... Насамперед ,   яку   квітучу країну люди побудували на пісках і болотах усього за   67 років з дня здобуття незалежності.   З якою любов’ю вони ставляться до держави і з якою повагою - один до одного.   Усього не перелічити.

-Коли Ви переїхали , то зразу знали іврит? Чи вивчили мову вже там?

– Кожен, хто приїжджає, згідно з законом,   має право безкоштовно вивчати іврит в ульпані (навчальний заклад або школа для вивчення івриту. Під цим терміном розуміють як професійні так і аматорські курси або гурток з вивчення мови іврит).   Є 3 ступеня ульпану.   Я закінчила ульпан   двічі.

-Ви пишете вірші як українською, так і російською. Чи не поповнилась Ваша творчість віршами на івриті?

– Ні, не пишу вірші на івриті.   Хоча я непогано володію івритом, проте ця мова не стала на рівні з українською та російською.

- Як взагалі у вас виникло бажання писати?
– Я пишу з самого дитинства. Дуже люблю читати вірші вголос. Я завжди писала та зачитувала свої вірші на шкільних святах.

-Які твори української й зарубіжної літератури найбільше вплинули на вас як на творчу особистість? Які автори Вас завжди надихали?

– Ніхто мене не надихав. То взагалі - неможливо...   Поезія ллється зі своєї душі. Або ти у душі поет, або ж ні. Шевченківського Кобзаря я отримала у 8-му класі за перемогу у конкурсі , із тих пір, то була моя Біблія.

- Хто став першим критиком та читачем Ваших віршів?
– Ще в шкільні роки мене дуже підтримувала моя старша сестра. Вона була горда за мене та щиро пишалася моїм вмінням.

- Чи вплинула війна в Україні на Вашу творчість?
–   У мене соціально-політична лірика... Є багато прикладів, коли мої вірші ставали так би мовити, пророчними. Хтось мені ці вірші ніби надиктовує – я і сама часом дивуюся. Так ось, в мене є вірш «Україно моя, Україно».   Цей вірш написаний майже 25 років тому.   І на жаль, він став сьогоденням України. Майже   у всіх моїх віршах Україна - квітуча, велика, багата, благословенна держава, в яку я завжди всім серцем вірила. І зараз вірю: все ще попереду. Насамперед треба змінювати себе - і тоді зміни відбудуться у країні. Вважаю, що любов і вміння пробачати – це саме те, що нам потрібно, бо непрощення – це найстрашніший гріх.

- Над чим зараз працюєте?   І які Ваші творчі плани?

– В Ізраїлі я пропагую українську культуру   через творчість надзвичайно талановитих людей, вихідців з України. Окрім цього я озвучую книгу своїх віршів роблячи різні відеоролики. Це такі собі слайд-шоу з різними картинками, які підтримують ідею самого вірша. А з творчих виступів та концертів різних співаків та музикантів з України, я роблю документальні   відео. Ще багато подорожую по Святій Землі та роблю відео для своїх співвітчизників. Подорожі – це моя пристрасть. Хочу, аби вони бачили наскільки красивим є Ізраїль та як багато чудесного можна тут зустріти.
Безпосередні плани на серпень, на жаль, не   відкрию, щоб не наврочити. А з вересня   піду навчатися на курси з монтажу кліпів.
Буквально з дня на день, в Єрусалимі, відбудеться ярмарок на якому Україну представлятиме музей вишивки Тетяни Протчевої. Це просто унікальна річ! Вишивки навіть світяться у темряві. А у вільний час вивчаю італійську мову.

Агнеса Сабелко, студентка відділення журналістики УжНУ