Днями у Тячеві з благодійною виставою «Кличе мене дух Закарпаття – По обидва боки гір» виступив Угорський державний народний ансамбль.


Дійства такого рівня тячівські глядачі ще не бачили. Блискуче перевтілення, майстерне виконання іскрометних народних танців, переплетення української, угорської, румунської, словацької та єврейської культур, різнобарв’я національних костюмів,   світлові спецефекти – вистава   була направду дивовижною і стала незабутнім подарунком для глядачів.

Після двогодинної програми нам вдалося поспілкуватись з художнім керівником найбільш відомого в Угорщині фольклорного колективу та режисером дійства. Габор Мігаї охоче розповів про творчий задум вистави та своїх артистів.

– Найперше, дякуємо Вам за такий чудовий подарунок. Розкажіть, будь ласка, детальніше про ансамбль, яким керуєте, та його артистів.

Наступного року наш колектив відзначатиме 65-річний ювілей. Загалом, ансамбль нараховує 65 учасників здебільшого 25-28 років, але є і старші, і зовсім молоді танцюристи. Левова частина здобули професійну освіту в Музичній академії та Державному інституті балету.

Дехто ще й зараз навчається.

Яких провідних артистів Ви б відзначили?

Всі вони надзвичайно талановиті, зокрема, солістка Агнеш Герцку, Борбель Беатрікс, Чобо Жолт, Модуш Матей та інші.

Коли і як виник задум вистави «Кличе мене дух Закарпаття»?

Три роки тому ми побували з гастролями в Івано-Франківську та Львові. Саме тоді вирішили створити дійство про Закарпаття, адже до того часу ніхто такої постановки не робив.

Творчий задум ми втілювали в життя спільно з композитором та першою скрипкою ансамблю Палом Іштваном Салонна, який написав музику до дійства. До речі, він народився у Вишкові. А сьогодні на сцені виступав і його батько.

Де ще презентували програму, яку мали можливість побачити тячівці?

Це вже друге наше турне з цією виставою. Під час першого, три тижні тому, виступали в Ужгороді, Берегові, Києві, Львові, Сколе. Також будемо виступати в Рахові, Івано-Франківську та Чернівцях.

Як зустрічали вас в інших містах?

Тепло, як і в Тячеві. Особливо запам’ятався виступ у Сколе на Львівщині. Там серед глядачів угорців не було взагалі. І коли артисти почали співати колядку «Нова радість стала», всі в залі встали і співали разом з ними. Так само гарно прийняли і в Києві, хоча Закарпаття від столиці дуже далеке. Де б ми не були, всюди відчували, що ті меседжі, як хотіли донести, публіка зрозуміла.

Які ще відомі роботи маєте у творчому доробку?

Вистави «Угорська рапсодія», з якою гастролювали в Росії, а у Трансільванії представляли   «Пісню оленя», «Солодке і гірке».

Важко гастролювати таким великим складом?

Це моя робота.

А в якому амплуа працюєте особисто Ви?

Загалом, я вже 33 роки у колективі. Був танцюристом і пройшов усі сходинки на творчому шляху. І от уже одинадцять років керую ансамблем.

Чи знайомі Ви з відомими тячівськими музикантами – Маньовчиками?

Так, коли ми готували виставу, то знайшли в Інтернеті старі записи музикантів, які виконують традиційну музику. Але цього не було достатньо, і упродовж двох тижнів ми вивчали місцеві музичні традиції русинів,   румунів у Закарпатті. Були і у Маньовчиків, і у вишківських музикантів.

Сценічне дійство супроводжувалося демонстрацією слайдів на проекторі. Це архівні фото?

Так, частину ми взяли з фотоархіву Музею етнографії, а більшість – сучасні світлини, з невеликою обробкою.

Як держава фінансово підтримує такий великий колектив?

Безперечно, маємо підтримку держави, адже це перший колектив Угорщини. Але високих зарплат у артистів нема. Найбільша винагорода для них – оплески глядачів.

Які враження залишив Тячів?

На знайомство з містом було мало часу. Але бачу, що тут гарні церкви, чисто, і можна добре відпочити.  

Дякуємо за розмову.

Ольга Фіцай, Наталія Маджара
Переклад – Георгіна Мейсарош

admin