14 квітня 2015 року на телеканалі «1+1» відбулася прем’єра комедійного серіалу «Останній москаль», присвяченого пригодам московського мажора у глухому гуцульському селі. Робота Семена Горова стала найпопулярнішим телепродуктом останніх років на українському телебаченні.

Телеканал «1+1» називає «Останнього москаля» «патріотичним серіалом», але щодо того існують і протилежні думки. Звичайно, це художня комедія, а не спроба документалістики, тому дехто каже, що мета була одна — розсмішити глядача, а не вдаватися в якісь етнографічні тонкощі, а тим паче в політичні. Тим не менше, прозвучало чимало критики в бік цього серіалу.

Доволі розлого про цей фільм висловився у своїй рецензії викладач, директор-засновник Українського кіноклубу Колумбійського університету в Нью-Йорку, член НСКУ Юрій Шевчук. Його рецензія була опублікована на сайті Національної спілки кінемато­графістів України.

«ОСТАННІЙ МОСКАЛЬ» І КУЛЬТУРНА ВІЙНА З ІМПЕРІЄЮ

Продовжується війна з імперією на культурному фронті. На відміну від гарячої війни на Донбасі тут дуже непросто роздивитися, хто свій, а хто ворог. Культурна війна проти України — це фактично гра в одні ворота. Українців атакують, а вони зв’язані по руках і ногах і не можуть навіть оборонятися.

Як це виглядає в реальному житті, добре ілюструє останній «культурний» продукт Москви — серіал «Останній москаль». Фільм продається під бирочкою «файна патріотична комедія». Хай нікого не пантеличить те, що його виготовили на українській телепродукційній студії «1+1». Серіал пропонує нам погляд на українців, типово притаманний носіям ро­сійського расистського менталітету. Вони і працюють на українських телеканалах абсолютно від­крито, напевно, за добру платню.

Серіал — примітивний симулякр, зроблений примітивами і для примітивів. Підозрюю, що в Україні останніх достатньо, щоб зробити йому добрий рейтинг. В се­ріалі вкотре пережовуються давно остогидлі московські теми.

Перша, українці — це селюки, вуйки, рагулі, тому жодна людина зі здоровим глуздом не може хотіти бути українцем.

Друге, українці дебільні й у своєму дебілізмі цілком безневинні та для багатьох навіть трохи симпатичні. Це те саме визначення «п’ющеґо, поющеґо і танцующеґо плємені», яке мало на що інше здатне, в тому числі й на самоуправління — власну державність. Воно, теє плем’я, п’є, танцює і співає, очікуючи хазяїна зі Сходу з його інтелігентністю, розумом, модерністю, хазяїна, який би керував ними.

Третє, українці говорять мовою, якою в реальному житті говорять лише російськомовні, що мають зображати у фільмі хохлів. Самому українцеві таку мову слухати гидко, принизливо й образливо. Нормальна людина, тим більше молодь, такою мовою розмовляти не захоче — і правильно зробить, бо такою мовою говорять блазні, дебіли і неповноцінні створіння.

Четверте, комедійність і гумор тут теж типово імперські. Все українське смішне за визначенням: мова, одяг, поведінка — все, бо сама ідея українця для російського расиста це сміхота. Україну й українців як таких серйозно сприймати не можна — це від початку і до кінця смішно.

Цей «український» культурний продукт пропонує ідентичність українця, з якою ототожнюватися доволі проблематично. Але автори ідеї Олена Васильєва зі сценаристом Миколою Куциком, режисер Семен Горов не лишають українського глядача без вибору. Альтернативою цій проблематичній тотожності вони дають симпатичного «москаля».

Позірно з нього начебто кепкують, висміюють, але це для наївних. Насправді ж автори серіалу вмирають від бажання змусити глядача заздрити цьому симпатичному Валері Петрукові, наслідувати його у всьому.

А як же не наслідувати?!! Він модний, багатий, розумний, говорить доброю, а не дебільною мовою, яка, до речі (невипадково), російська. Останній москаль за логікою цього серіалу має щохвилини продукувати денаціоналізованого хохла, який щодуху відхрещуватиметься від так зображеної рідної культури, кидаючись у обі­йми так зображеній культурі імперії. Все це цілком очевидно, бо фільм — пік примітиву.

Українське суспільство забуває те, що воно у величезній більшості своїй капітулювало в культурній війні з Російською імперією. Я не чую масових протестів інтелігенції проти цієї тупої пропаганди, яка калічить тисячі малих душ. Говорити вже про те, щоб українці дістали змогу нарешті подивитися серіал, який би їх стверджував, сповнював відчуттям самоповаги, а не кастрував і принижував, це вже з галузі невірогідного. У гарячій війні на Сході і в Криму з українцями воюють російські солдати й офіцери. У війні культурній із Україною воюють самі ж її громадяни.

Цікаво було би побачити опитування глядачів про те, хто в «Останньому москалеві» симпатичний, а хто огидний. Кремль має всі підстави якось подякувати своїм «бійцям невидимого фронту» — творчому колективу цього «файного патріотичного серіалу». Їхні гідні імена можна побачити тут. Дмитрові Кисельову є серйозно чому повчитися в його побратима Олександра Ткаченка.

ЦІ ДЕБІЛИ БОДАЙ РАЗ У КАРПАТАХ БУЛИ?

А ось що з приводу цього серіалу написав на своїй сто­-рінці у Facebook український письменник Юрій Винничук:

«Я отак думаю, що який-небудь кацапстанський серіал може навіть менше шкоди принести, аніж таке лайно, як «Останній мацкаль». Ці дебіли бодай раз у Карпатах були? Бодай раз чули, як гуцули балакають? Бодай раз бачили гуцулку в очіпку? Ну, виродки!

Не можу стриматися. А ці кличні форми Стефко, Дзюня, Бодя... А «чудова господарка» у значенні ГОСПОДИНЯ? А оті «щьо-чьому-чього»?

І це, курча беля ваша кацапська, я тільки половину першої серії проглянув. Далі не витримав.

У країні сотні фахових письменників, а сценарії пишуть ідіоти. Ви бачили «Синевир»? Я би за таке в Чорнобильську зону на три роки вислав. А за «Останнього мацкаля» трьома роками би не обійшлося. За перетворення гуцулів на імбецилів.

Дивуюся тим акторам, які погодилися в це лайно ступити і сумлінно відіграли ролі недоумків, навіть не помітивши цього. Такий рівень майстерності можливий лише за одної умови».

МОСКАЛЬ — КРАСЕНЬ, УКРАЇНЕЦЬ НЕСПОВНА РОЗУМУ, ГУЦУЛ —
ПОВНИЙ ІМБЕЦИЛ!

Зі злим сарказмом висловився про фільм лідер «Нового Закарпаття» Сергій Ратушняк:

«Фільм «Останній москаль» — або вироблений на замовлення Кремля, або виблюваний укрофобами. Тими, що пограбували Україну, вкрали від неї всі ЗМІ, сировину і фінанси, довели до громадянської війни... Й далі продовжують моделювати своє хазарське ханство.

Якби хтось посмів видати таке полотно з натяком на дніпровського чи одеського жида, то вже стояв би гвалт на весь світ про антилюдський АНТИСЕМІТИЗМ! Фільм було би знято з прокату, проти учасників порушені кримінальні справи, посольство США в Києві всім їм, їхнім рідним, дітям і внукам відмовило би у візі, бо вони були б у списку, який очолювали Бен Ладен, Сноуден тощо. До анкет претендентів на візу до США було би додано запитання: «Чи сподобався вам фільм про дніпро-одеського жида?». У разі позитивної відповіді вас було би додано до чорного списку «Бен Ладена».

А так усе нормально. Москаль — красень, українець несповна розуму, гуцул — ПОВНИЙ ІМБЕЦИЛ! Фінансували цадик Сеня і антиукраїнська синагога «Фірташа—Льовочкіна».

І всі мовчимо... І гарант (Шалом-Шалом) і ВРУ, і журналюги-грантоїди від злодюг-олігархів. Все за Кобзарем: «Німі на панщину (на вибори) ідуть...».

Слава бидлу України! Отарі слава!»