21 вересня 2013 року відбулася творча поїздка студентів 3-го курсу режисерської спеціалізації видовищно-театралізованих заходів Ужгородського коледжу культури і мистецтв до м. Києва.

Наші студенти відвідали Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки. Керівником літературно-драматургічної , інформаційно-аналітичної частини, заслуженим діячем мистецтв України Куріциним Борисом Олександровичем була організована екскурсія музейною частиною театру.

Коріння театру сягають у ХIХ століття, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. Територія на якій знаходиться театр свою історію бере від французького підприємця Огюста Бергоньє, який у вересні 1874 року побудував тут цирк і цим вже визначив видатну мистецьку історію майбутніх споруд. В 1883 році приміщення перебудовано під драмтеатр. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і складався з антрепризи видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Перші спектаклі трупа Соловцова показувала у приміщенні, де і сьогодні працює Театр імені Лесі Українки. Будівля увійшла в історію під назвою "Будинок Бергоньє". До речі, таку назву зараз має акторське кафе у приміщенні театру де наших студентів гостинно пригостили гарячим чаєм та кавою.

На все своє майбутнє творче життя студенти нашого коледжу запам’ятають екскурс-подорож у експозицію театру «Простір Давида Боровського» (автори художньої концепції – заступник керівника літературно-драматургічної, інформаційно-аналітичної частини театру Н. Філіпченко та головний художник театру О. Дробна), присвячену пам’яті художника-філософа, сценографа Д. Боровського. Тривалий час він був головним художником Театру російської драми імені Лесі Українки. Працював також у Театрі на Таганці, МХАТі, театрі “Ленком”. Серед друзів Давида Боровського були відомі російські митці: Володимир Висоцький, Алла Демидова, Олег Янковський, Інна Чурикова, Галина Волчек.

В експозиції відразу увагу наших студентів привернув таємничий механічний маятник, що розмірено погойдувався з одного боку в інший. Скільки ж він бачив, будучи задіяним у різних виставах, але, на жаль, нічого не може розповісти... Зупинилося серце видатного сценографа, але його час продовжує ходу. У компанії гіпнотичного маятника, майже під стелею, по колу оберталася лампа з абажуром - елемент оформлення останнього спектаклю Боровського, до прем'єри якого він не дожив - «Дон Кіхот. 1938 рік » за п'єсою Булгакова.

І простір, і час, змодельовані у фойє театру, де розміщується «Простір Давида Боровського», існують за своїми театрально-сценічними законами. Все пластично обумовлено і взаємопов’язано між собою. Студенти за допомоги екскурсоводу театру змогли заглибитися у фото та епістолярну історію (стенди з фотографіями і архівними матеріалами, час, де у витоків становлення майстра стояли відомі режисери і художники), переглянути ескізні замальовки та макетні вибудови молодого Д. Боровського. Переміщуючись експозицією, у наших студентів виникла прекрасна можливість відчути зародження тих або інших пластичних ідей, потрапити в середину речового світу вистав, відчути «живий дух» або історичність сценічного предмету, оцінити елегантну вишуканість або фактурну природність костюмів тобто визначити для себе віхи творчого становлення видатного сценографа.

В експозиції задіяні фрагменти оформлення спектаклів, реквізити, деталі костюма Наполеона з вистави «Наполеон і Корсиканка», малюнки з ескізами костюмів для інших спектаклів і деякі костюми, виготовлені за макетами майстра (особливо запам'яталися дві елегантні, витончені сукні для «Безприданниці» О. Островського). Також студенти коледжу побачили макет цього спектаклю і частину декорації-пристань, на якій було написано багато рекламних гасел - таким чином Боровський створив не тільки оригінальну сценографію, але й передав головну тему п'єси-торг людською душею, товарно-грошові відносини і почуття.

Ще запам’ятаються на довго тривалі прогулянки центром міста Києва, відвідання Успенської Києво-Печерської лаври - однієї з найбільших православних святинь України, визначної пам'ятки історії та архітектури.

І найголовніша подія творчої поїздки – відвідування вистави Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки «Уявний хворий» за п’єсою Ж. Б. Мольєра у постановці Аркадія Каца. До речі, ця вистава присвячена 390-річчю з дня народження видатного французького драматурга.

Дивно, але п'єса про подолання страху перед смертю. Не дивлячись на серйозну тему, її називають перлиною в творчості Мольєра, «найсмішнішою» з його сценічних творінь. Головному героєві п'єси, мосьє Аргану, неймовірно нудно жити. Тому він постійно придумує собі різні хвороби. Кожна з них стає подією в його житті. Мосьє Арган навіть намагається видати доньку за доктора, щоб було зручніше і дешевше лікуватися, а потім і сам вирішує проголосити себе лікарем. Не віриться, що ця комедія була написана в XVII столітті. Вона дуже сучасна. Нічого не змінилося: доктори, поліцейські, шарлатани і пройдисвіти всіх мастей, – образи все ті ж. Комедія «Уявний хворий» у виконанні київських артистів - це вічна історія про людей, про людські страхи, самоту та любов. Масштабні декорації, яскраві костюми, професійна гра акторів, аншлаг у глядацькій залі, незабутні враження.

А після вистави наші студенти мали можливість за лаштунками сцени привітати головних героїв дійства народного артиста України Давида Бабаєва, який виконував у виставі роль уявного хворого Аргана, та народну артистку України, народну артистку Росії Тетяну Назарову, яка зіграла служницю Туанету.

Учасники творчої поїздки щиро дякують Михайлу Юрійовичу Резніковичу - генеральному директору-художньому керівнику театру за люб’язно надану можливість доторкнутися до високого мистецтва.

Такі творчі поїздки не тільки виховують професійних творчих особистостей, але й прищеплюють культурний дух, театральну естетику, тонкий смак, заряджають енергією на нові досягнення у навчанні. Це все сьогодні дуже актуально.




Викладач коледжу, головний режисер Закарпатського державного російського драматичного театру Євген Тищук.

admin