В облмуздрамтеатрі відбувся ювілейний показ любовної драми з прибамбасами «Mеine liebe Віра».

Тут все, як у житті: емоційні сцени з сімейними сварками, заробітчани та базарники, катання закоханих на ровері, а наприкінці — стрипденс. Контрастних образів, символіки у «Mеine liebe Віра» хоч відбавляй. Вистава збурює, епатує закарпатського глядача, актори змушують їм навіть підспівувати, беруть до танцю. А екзотична німецька музика посилює драматизм, який проявляється в життєвій гостроті цієї вистави. «Людина не створена для щастя» — вислів, що лунає зі сцени кілька разів і по суті став її лейтмотивом.

П’єсу «Mеine liebe Віра» на­писав закарпатський письменник, драматург і журналіст Олександр Гаврош. У Закарпатському обласному українському музично-драматичному театрі імені братів Шерегіїв постановку здійснив Сергій Архипчук, відомий київський режисер, заслужений діяч мистецтв України. Прем’єра відбулася на День театру — 27 березня. «Mеine liebe Віра» стала однією з «родзинок» еротартфесту «Березневі коти-8». Відтоді глядачі подивилися виставу 10 разів. Її показали також у Дрогобичі та Мукачеві. Після ювілейного показу 7 липня відбувся неформальний обмін думками про найгучнішу прем’єру сезону, в якому взяли участь відомі театрознавці, режисери, актори, а також драматург, із-під пера якого вийшла «Mеine liebe Віра».

Сергій Архипчук вважає, що ця п’єса — про брак любові. Розповідь про трьох студенток, кожна з яких проходить власний шлях дорослішання, завершується позитивною перспективою, однак чимало запитань так і залишаються відкритими. Кожен глядач дає на них свою відповідь.

Проблеми заробітчанства, подружньої зради, статевого дорослішання, соціальної невлаштованості   підсилені оригінальним режисерським вирішенням, де кожна деталь залишається в пам’яті.

Олександр Куцик, заслужений артист України, головний режисер Львівського академічного обласного театру ляльок, на прикладі вистави «Mеine liebe Віра» побачив зрушення театрального процесу в облмуздрамтеатрі: «Кожен новий режисер приносить із собою свій погляд, а відтак з’являються і нові цікаві акторські роботи. Приємно, що з’явилася співпраця з місцевим драматургом. Колись це було традицією найбільшого театру області».

Бути драматургом — це покликання, переконаний Олександр Куцик. «Mеine liebe Віра» — реалістична, психологічна драма, на відміну від «Ромео і Жасмин», яка вирішена в алегоричній манері. У майбутньому режисер сподівається побачити Олександра Гавроша серед кращих драматургів України.

Театрознавець Ніна Малишка, керівник літературно-драматичної частини театру Закарпатського обласного театру ляльок «Бавка», найпершим критерієм оцінки вважає глядацьке сприйняття: «Драматургія — важкий жанр. Тандем драматурга і режисера у ній дуже цікавий і перспективний. Незважаючи на те, що вистава досить тривала у часі (2,5 години), режисерське вирішення не дає нудьгувати». Ніна Малишка радить шерегіївцям на таких постановках не економити кошти.

«У 10-му показі вистава стала ще динамічнішою, — зазначає Сергій Федака, доктор історичних наук, професор Ужгородського Національного університету, письменник, журналіст. —   Режисерська складова у виставі дуже сильна. П’єса і вистава — доволі різні, хоча це на   краще, бо спектакль обростає новими емоціями. Вистава має майбутнє». До речі, професора Федаку кілька разів згадують герої п’єси як автора вислову: «Людина не створена для щастя».

Михайло Мільмейстер, актор і режисер, який уже 13 років живе в Німеччині, також поділився враженнями від вистави: «Німецькі сцени витримані у відповідній атмосфері, що збігається з моїми реальними враженнями від цієї країни. Мене тут нічого не дратує. Я ще не повністю позбавився слов’янського, але й не повністю набув німецького. Тому вважаю, що ця непроста суміш двох країн у виставі витримана добре».

Василь Андрійцьо, єдиний на Закарпатті кандидат наук із театрознавства, переконаний, що це вистава-видовище, театр режисерський. «Це спілкування з глядачем, коли так багато запитань і так мало відповідей. Це ознака модерного чи навіть постмодерного театру.   Тут багато символіки і вона витримана, несе вагоме навантаження, б’є в думку. Це одне з найважливіших завдань театру, коли він змушує думати».

Головний режисер Львівського театру ляльок переконаний, що глядача треба виховувати: «А виховати глядача —   це не йти у нього на повідку. Театр — це елітарне мистецтво. Брехт і Шекспір ніколи не стануть масовими».

Михайло Фіщенко, який у виставі зіграв Едіка, коханця Віри, розповідає, що коли прочитав п’єсу, то зрозумів, що поставити її буде нелегко: «П’єса злободенна, не для кожного режисера. Вона відбулася, бо вийшов цікавий союз автора і режисера».

Режисер Сергій Архипчук під час обговорення зізнався, що без закоханості у цю п’єсу не зробив би нічого: «Коли немає українського кіно й телебачення, то роль нашої драматургії подвоюється і потроюється. Де ж іще подивитися життя, як не в театрі?».

Перед початком «Mеine liebe Віра» Любов Оленчук зазначила, що 10-й показ вистави підтверджує те, що театр виконує свою місію. Не менш успішною у цьому сезоні була дитяча вистава   «Мауглі». Наразі   триває робота над двома прем’єрами. Наступний сезон відкриють виставою «Матінка Кураж» за Б. Брехтом. Її поставить режисер Михайло Мільмейстер,   який приїхав заради цього з Німеччини. А 21 липня закарпатців запрошують на прем’єру вистави «Трамвай «Жадання» американця Теннессі Вільямса у постановці Сергія Архипчука. Початок вистави о 18.00.

Наталія Каралкіна