1. Новини
2. СОЦІО

Пішов з життя великий учений, фундатор угорської філології на Закарпатті – Петро Лизанець

8 серпня 2026 року перестало битися серце людини-епохи, чиє ім'я назавжди вписане золотими літерами в історію не лише Ужгородського національного університету, а й усієї української та світової лінгвістики. На 97-му році життя відійшов у засвіти Петро Миколайович Лизанець – колишній директор Центру гунгарології УжНУ, доктор філологічних наук, заслужений професор УжНУ, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри угорської філології впродовж майже півстоліття (1966–2015), колишній декан філологічного факультету, а згодом – почесний декан Гуманітарно-природничого факультету Ужгородського національного університету (сьогодні це Українсько-угорський навчально-науковий інститут).

Його життєвий шлях – це справжня одисея, що розпочалася 2 липня 1930 року в мальовничому гірському селі Ізвор (нині Родниківка) Свалявського району, у родині простого лісоруба. Доля, однак, готувала хлопцеві інший шлях: 1936 року родина Лизанців переселилася на рівнину, в Берегівський район, у присілок Шом-Колонія, де поміщик Бийкеші запрошував переселенців із перенаселених гір осушувати та освоювати болотисті землі. Саме там, у багатонаціональному середовищі Берегівщини, відбулося перше знайомство малого Петра з угорською мовою та культурою, які згодом стали справою всього його життя. Він закінчив початкову школу на Берегівщині, потім навчався в Мукачівській громадянській школі (1941–1944), а з жовтня 1944 року продовжив навчання в Берегівській гімназії з українською мовою навчання, яку завершив 1948 року вже як Берегівську середню школу №1.
1948 рік став доленосним: Петро Лизанець вступає на українське відділення філологічного факультету Ужгородського державного університету, який закінчує з відзнакою в 1953 році. Недовго попрацювавши викладачем у рідній Берегівській СШ №1, він повертається в альма-матер – уже як перший аспірант кафедри української мови (науковий керівник – доцент С.П. Бевзенко). З 1956 року – викладач, старший викладач, доцент кафедри української мови.
1966 рік став відправною точкою нового етапу: вчена рада УжДУ обирає його завідувачем новоствореної кафедри угорської мови та літератури (з 1970 року – кафедра угорської філології) на щойно відкритому угорському відділенні філологічного факультету. Ця кафедра була й залишається єдиною в Україні, і саме Лизанець став її душею, творцем і незмінним лідером на довгі 49 років.
У 1959 році він захищає кандидатську дисертацію про українські говірки Затисся у Львівському державному університеті імені Івана Франка. А вже 1971 року там же відбувається захист докторської дисертації на тему «Угорсько-українські міжмовні контакти» – праці, яка побачила світ у трьох томах (1970–1976) загальним обсягом понад 120 друкованих аркушів. Ця монументальна праця отримала високу оцінку не лише в Радянському Союзі, а й в Угорщині, Канаді, Німеччині, Польщі, Словаччині, Югославії. У ній автор глибоко дослідив теоретичні та практичні питання міжмовного контактування української та угорської мов на базі говорів Закарпаття, подавши 530 лінгвістичних карт із легендами, коментарями та 459 рисунками картографованих реалій.
Але справжнім науковим подвигом ученого став тритомний «Атлас угорських говорів Закарпаття» (1992–2003), що налічує понад 250 друкованих аркушів. Лексичний та семантичний матеріал для нього автор збирав понад 25 років за власноруч укладеною програмою-питальником із 1737 питань і майже 500 рисунків. Унікальність цього атласу полягає в тому, що він містить 1215 лінгвістичних карт, серед яких 1061 лексична, 142 семантичні, а також вперше в угорській лінгвогеографії – 7 карт стійких словосполучень (фразеологізмів), 7 карт поширення повір'їв, 49 ономастичних карт (власних імен людей). І найголовніше – на зведеній карті вперше здійснено поділ угорських говорів Закарпаття на три основні говіркові групи: ужансько-латорицьку, боржавську та марамороську.
У 1988 році на базі кафедриугорської філології, згідно з договорами між СРСР та Угорщиною, було створено Центр гунгарології – єдиний у колишньому Радянському Союзі й унікальний в незалежній Україні. Петро Миколайович очолив його за сумісництвом і залишався директором до останніх днів. Він став фундатором Закарпатського угорськомовного наукового товариства, товариства студентів та молодих дослідників, ініціатором створення Гуманітарно-природничого факультету з угорською мовою навчання (нині це Українсько-угорський навчально-науковий інститут), першим деканом якого був у 2008–2013 роках, а згодом – почесним деканом.
З січня 1977 по 1984 рік Петро Миколайович обіймав посаду декана філологічного факультету УжДУ. Студенти та колеги згадують його як мудрого, толерантного, виваженого й справедливого керівника, який ніколи не підвищував голосу, але вмів поставити на місце будь-кого, хто на це заслуговував. Він створив на факультеті атмосферу вільної академічної спільноти, готової до дискусій, наукових суперечок і критики, де панував дух співпраці, а не диктату. Під його керівництвом захищено 10 кандидатських дисертацій, ще 6 здобувачів захистилися за його сприяння. Він був головою спеціалізованої вченої ради з захисту докторських (1977–1984) та кандидатських (2000–2005) дисертацій.
Професор Лизанець – упорядник і співавтор першої збірки угорських народних балад Закарпаття (1974), збірки казок «Три золоті стріли» (1973, 1975) та «Угорські народні казки Закарпаття» (2019), першої антології угорськомовної літератури краю (1985). Він співукладач і відповідальний редактор Угорсько-українського (2001) та Українсько-угорського (2005) словників, автор фразеологічних словників, а також «Словника угорських говорів Закарпаття» у двох томах (у співавторстві з доцентом К. Горват). Він заснував і редагував фахові журнали «Acta Hungarica» (з 1990 р.) та «Вісник Закарпатського угорськомовного наукового товариства» (з 1994 р.). Член міжнародної редколегії та співавтор «Загальнокарпатського діалектологічного атласу».
Науковий доробок Петра Миколайовича вражає: понад 550 наукових праць, 11 монографій, понад 160 статей опубліковано за кордоном – у Болгарії, Італії, Канаді, Македонії, Молдові, Німеччині, Польщі, Росії, Словаччині, США, Угорщині, Фінляндії, Франції, Чехії, Югославії. Усе це багатство впродовж 2008–2015 років він систематизував у 30 томах (кожен по 430–480 сторінок) із окремим 31-м томом-покажчиком. Його лекції звучали в університетах та наукових установах Австрії, Бельгії, Естонії, Німеччини, Росії, Словаччини, Угорщини. Він виголосив 136 наукових доповідей на міжнародних форумах, брав участь у численних конгресах і симпозіумах. Література про нього самого налічує понад 300 позицій.
Його студенти й випускники пам'ятають не лише суворого вчителя, але й людину з величезним почуттям гумору та щирою любов'ю до молоді. Згадують, як на День філолога він із задоволенням вдягав костюм казкового Чорномора з п'ятиметровою бородою з мочалок, їздив у возі від гуртожитку до корпусу й сидів у такому вигляді під час офіційної частини свята. Це були роки справжнього єднання студентів і професури – завдяки такому декану й учителю, як Петро Миколайович Лизанець. Він підтримував таланти, допомагав словом і ділом, а головне – навчав науки життя.
З величезним сумом, але з безмежною вдячністю за його науковий подвиг, за створені ним школи, інституції та тисячі вихованих учнів, ми схиляємо голови перед світлою пам'яттю Петра Миколайовича Лизанця. Його справа житиме в його працях, у його учнях, у Центрі гунгарології, який він створив, й у серцях усіх, хто мав щастя знати цю величну Людину.
Вічна та світла пам'ять, дорогий Петре Миколайовичу!
Колектив кафедри угорської філології, Центру гунгарології, Українсько-угорського навчально-наукового інституту, тисячі студентів і випускників Ужгородського національного університету.

admin