Не лише фізично гартує спорт, але, як засвідчує приклад Олександра Пахомова і духовно.

У свої 70 легендарний рекордсмен щодо проведених офіційних ігор за команди майстрів (відіграв 508 ігор і забив 21 гол), форвард і капітан ФК «Говерла» («Закарпаття») Ужгород та ФК «Прикарпаття» Івано–Франківськ, юнацьких збірних України та колишнього СРСР, радник митної служби І–го рангу (полковник), Почесний митник України (2008 р.), батько трьох дітей, котрі йому подарували з дружиною Магдалиною 9 внуків, має кремезну статуру , а головне — сповнений сил та бажання й надалі, попри будь–які негаразди, служити закарпатському футболу, справі, якій віддав усе молодецьке життя (за команду майстрів почав виступати у 17 років, а завершив у 33 (1988 р.). У його трудовій книжці також знаходимо графу «головний інженер ужгородського спорткомплексу «Юність» (1989 р.), навчання на економічному факультеті УжДУ, а також чверть століття роботи на Чопській митниці. Звичайно, після професійної кар’єри «бутси на гвіздок не повісив», а систематично виступав за ветеранів ФК «Говерла» Ужгород, а також ФК «Митник» Чоп.

Його футбольною стежиною пішли і його двоє синів Олександр та Денис, а також внук Влад, яким дідусь не нахвалиться. На яких би престижних змаганнях 13–річний внук (тренер Микола Фанта) не виступав, — мовить щасливий дідусь–ювіляр, — завжди приносить додому оригінальні призи, грамоти, медалі, а найчастіше вирізку з газети чи сайту, де написано: «Серед кращих гравців за амплуа приз отримав півзахисник команди ужгородської СДЮСШОР (директор — Вадим Дьордь) Влад Пахомов.

До речі, — каже далі мій ровесник, — у моїх синів дитячим тренером був той самий фахівець, що й у мене — це «Заслужений працівник фізичної культури України О. І. Філіп. Крім Олександра Івановича, мене азам «гри мільйонів» навчали Степан Асталош, Карло Олаг та Золтан Дьорфі–старший.

А народився я 5 квітня 1955 року в ужгородській сім'ї військових (батько). Мама працювала учителькою мови й літератури в місцевій ЗОШ №8, а я навчався у третій школі.

Кілька цікавих родзинок зі спортивної біографії мого ровесника.

Перша. Для цього хочеться згадати історичний матч та монолог головного тренера ФК «Динамо» Київ Валерія Лобановського та нашого Стефана Решка:

«Стьопа, сьогодні ти зобов’язаний нейтралізувати Герда Мюллера. Запам’ятай: на всьому стадіоні для тебе є тільки одна людина — Мюллер. Він не має права забити нам. І за це відповідаєш особисто ти, Стьопа». Ось так напучував Валерій Васильович Стефана Решка перед матчем на Суперкубок УЄФА проти «Баварії» в Мюнхені 9 вересня 1975 року. І Стефан Михайлович зі своїм завданням справився «на відмінно».

Аналогічна розмова відбулася на ужгородському стадіоні «Авангард», де у 1981 році проходив попередній етап кубка колишнього СРСР. О. Пахомов у цей період захищав кольори ФК «Прикарпаття» Івано–Франківськ. 23 лютого 1981 р. перед матчем ФК «Динамо» Київ (вища ліга) та ФК «Прикарпаття» (перша ліга) тренер прикарпатців Іштван Шандор звернувся до Пахомова:

– «Саша, ти сьогодні повинен все зробити аби кращий бомбардир столичної команди Олег Блохін не забив м’яч у наші ворота. Це серйозне й відповідальне завдання, але я вірю, що ти з ним справишся».

Про те, що Пахомов не підвів свого земляка–наставника говорить сам результат цього історичного поєдинку — 0:0.

Журналіст місцевої газети «Закарпатська правда» Олександр Підгорний підготував звіт про цю гру («Нічия при явній перевазі»..., 24 лютого). У ній є і такий абзац:

«До 25 хвилини прикарпатці перебували у глухому захисті. Динамівці великими силами штурмують ворота суперників. Активними у нападі є новобранець «Динамо» Андрій Баль, а також Володимир Безсонов, Леонід Буряк та Вадим Євтушенко. У кожного з них були шанси відкрити лік голам. Та чомусь у тіні залишається кращий бомбардир чемпіонату країни Олег Блохін. І «вина» у цьому повністю лягає на його персонального сторожа («опікуна»), колишнього гравця ужгородського «Закарпаття» Олександра Пахомова».

А ще об’єднує цих колишніх класних захисників (С. Решко та О. Пахомов) той факт, що вони обидва, а також Тарас Тулайдан нині є полковниками: Стефан Михайлович – міліції, а Олександр Сергійович й Тарас Юрійович – радники І–го рангу митної служби (прирівнюється до звання: полковник).

Наступний факт. Захисники, як правило, грають на задній лінії й голів практично не забивають. Скажімо, Стефан Решко, який провів за команди майстрів та збірну майже 400 офіційних ігор забив лише один гол. Гм, і той своєму земляку з Мукачева Золтану Мілесу, який захищав ворота московського «Локомотива». Василь Турянчик провів 12 голів, у т. ч . один дубль (ФК «Шахтар» – ФК «Динамо»), Олександр Пахомов – 21 м’яч. І у Турянчика, і у Пахомова є забиті голи–шедеври. Мимоволі згадую гол–диво Василя Кобіна, який він провів у складі ФК «Металіст» Харків у Лізі Європи (2014 р.) у ворота польської «Легії». Ось витяг з газети: «Вийшла класна навісна передача у напрямку Кобіна. Василь довго не роздумуючи завдав удару ножицями точно в дев’ятку воріт Куцяка. Це треба було бачити».

Аналогічний гол Василь Турянчик забив у 1961 році у ворота московського «Торпедо», який приніс київському «Динамо» перше золото чемпіонату колишнього СРСР. Журналісти цей гол мукачівця охрестили «золотим».

А що Пахомов, який спочатку грав у нападі, а згодом І. Шандор «зробив» з нього лівого захисника. Перенесемося у 1974 рік, коли ужгородець виступав за головну команду Прикарпатського військового округу — ФК «Зірка» Львів. Матч 1/16 фіналу кубка мільйонів (КМ — кубок СРСР з футболу серед команд колективів фізкультури був наймасовішим спортивним змаганням у колишньому СРСР).

Львів’яни на своєму полі приймали ФК «Будівельник» Бобруйськ. Звіт про цю гру підготував журналіст місцевої газети «Львівська правда» Микола Жуховецький. Витяг з нього вашій увазі: «Перші 10 хвилин в атаці найчастіше були гості. Згодом ініціативою заволоділи господарі й рядовий Василь Іщак на 11–ій хвилині сильним ударом з метрів 20 відкриває рахунок. Через 15 хвилин глядачі побачили диво–гол. Рядовий, капітан команди О. Пахомов, який стояв спиною до воріт, у падінні через себе відправив м’яч у самісіньку «дев’ятку». Глядачі встали й довго аплодували закарпатцю»...

Саша навчався у третій школі, де учителем фізкультури працював Іван Михайлович Росул (тренер з баскетболу). Школярем юнак марив практично всіма видами спорту, що культивувалися в обласному центрі. Через те він був членом збірних команд школи, міста з баскетболу, волейболу, гандболу і, звичайно, футболу. А перші серйозні змагання в яких брав участь Саша Пахомов — це першість УРСР серед команд групи підготовки при командах майстрів та ДЮСШ. На першому етапі було 6 груп. У своїй зоні закарпатці зайняли перше місце. У 18 проведених іграх Пахомов забив 17 голів і став кращим бомбардиром. Фінальні ігри переможців зон відбулися на ужгородському стадіоні «Авангард». Головним арбітром, — згадує ювіляр, – був наш земляк, суддя всесоюзної категорії Федір Куруц. Ми два матчі зіграли внічию: ДЮСШ Ужгород — «Зоря» Луганськ — 0:0 та — «Динамо» Київ — 2:2, обіграли команду зі столиці (Київський республіканський спортінтернат — 3:2) і поступилися (0:2) ровесникам із Запоріжжя (ФК «Стріла»).

Після цих змагань, — мовить далі О. Пахомов, — мене зарахували до складу юнацької збірної УРСР, яка формувалася на базі київського «Динамо». Згадую і першу поїздку за кордон. Наша команда, яку тренував Анатолій Молотай (колишній гравець вінницького «Локомотива»), а начальником був Олег Ошенков, взяла участь у міжнародному турнірі, який відбувся у німецькому місті Аугсбург. Це, до речі, гарне й велике (більше 300 тисяч жителів) історичне місто, що розташоване на півдні Німеччини, яке є регіональним центром Баварії, столицею округу Швабія.

Перший серйозний успіх Олександра Пахомова

Це був 1972 рік, коли ужгородська “Говерла” виборола “срібні” медалі першості колишнього Союзу в 2–ій лізі серед українських команд. Тоді я, – згадує мій ровесник, — був у складі юнацької збірної Закарпаття (школярі 1954–1955­ рр. н.), де тренерами були уже згадувані О. Філіп та С. Асталош. У всесоюзному турнірі в дебютних матчах взяли участь приблизно 500 команд. Ми пробилися до чвертьфіналу, який відбувся у російському місті Орел.

З цього приводу директор ужгородської ДЮСШ №2 Степан Сербайло для місцевої газети «Закарпатська правда» (06. 09. 1972 р.) підготував інформацію, яку назвав «Це – успіх». Читаю дослівно: «Юні ужгородські футболісти успішно завершили зональні змагання першості країни. В українській зоні вони зайняли перше місце й здобули право змагатися на всесоюзних півфінальних іграх. Ці змагання проходили у російському місті Орел з 23 серпня по 3 вересня. Тут було 6 команд, які представляли різні Республіки колишнього СРСР (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Україна, Естонія та Російська Федерація). Матчі проводилися за круговою системою. У першому турі закарпатські юні футболісти поступилися господарям з мінімальним результатом 0:1. Та це їх не збентежило. У другому турі наші вихованці з рахунком 2:0 обіграли ровесників з Вірменії, у третьому (1:0) — команду з Азербайджану, а у четвертому (3:1) — естонців. В останньому турі зустрічалися грузини, які всі попередні поєдинки виграли й наші вихованці. Матч був не лише принциповим та вирішальним, але й напруженим. Грузинам, аби зайняти перше місце, достатньо було й нічийного результату, а закарпатцям — лише перемога. Арбітр міжнародної категорії з Москви В. Архіпов на центр поля запросив команди. Майже півгодини на полі була рівна гра, а потім ініціативою заволоділи закарпатці. Йшла 28 хвилина, коли Сабо з правого флангу подав м’яч на Ковалковича, який перебував перед карним майданчиком грузин. Він обіграв захисника й сильним ударом відкрив лік голам. А за п’ять хвилин до завершення матчу Іван Головко забиває другий м’яч у ворота суперників. 2:0. Більше голів у цій грі не було. Вікторію святкують закарпатці. Отже, наші вихованці продемонстрували зрілу техніку й волю до перемоги. Це успіх не лише юних футболістів, але й їх тренерів О. Філіпа та С. Асталоша. Приємно і те, що до збірної юнацької команди СРСР зарахований ще один наш вихованець О. Пахомов.

Відділ спорту всесоюзного комітету з фізкультури заснував кілька призів. Приз кращого голкіпера був вручений нашому вихованцю, члену збірної юнацької команди СРСР Е. Майороші. Фінальні матчі відбудуться наприкінці листопада в Ужгороді».

Ужгород приймав фінальні ігри першості колишнього СРСР

З тих гучних перемог пройшло півстоліття з гаком, тобто 53 роки. І нас у 1972 рік, коли на ужгородському стадіоні «Авангард» проходили фінальні ігри першості колишнього СРСР серед юнацьких команд, може «перенести» лише підшивка газет того періоду. У власному архіві автор цих рядків має «Спортивну газету» з першого номера, тобто з 1936 року. Відшукали потрібну «Спортивну газету» під №137 (2916) за 14 листопада 1972 р. До речі, коштував один примірник газети три коп. Знаходимо потрібну нам інформацію. Вона на сьомій сторінці. Це матеріал–звіт спортивного журналіста Віктора Браницького під назвою «Підвела тактика». Передрук роблю повністю: «ФШМ» Тбілісі, ДЮСШ Фрунзе, «Трудові резерви» Московська область, Республіканський спортінтернат Київ, ДЮСШ Ужгород — такий остаточний розподіл місць у турнірі всесоюзної юнацької першості з футболу, що фінішував в Ужгороді.

Представники нашої Республіки посіли досить скромні позиції у підсумковій турнірній таблиці, тобто не здобули нагород. Чи могли вони боротися за більш приємніші місця? Так. …Вихованці ужгородської ДЮСШ були останніми. Але якщо відверто, їхнє перебування у групі найсильніших — явище відрадне. Колектив має власний почерк і непоганий добір гравців. Особливо яскраво, по–бойовому закарпатці провели останній поєдинок. Вони забили три «сухих» м'ячі у ворота нового чемпіона — ФШМ Тбілісі. Автором двох із них став О. Пахомов. На нього та його товариша по команді — воротаря Майороша звернули увагу тренери збірної. Можливо, цим хлопцям пощастить взяти участь у наступному турнірі УЄФА. Але бути 6–ою командою у СРСР — це було серйозне досягнення для команди з крихітного регіону».

17–річні ужгородці О. Пахомов та воротар Ст.. Стойка були запрошені до головної команди Срібної Землі — ФК «Говерла» Ужгород. Але лише Саша відіграв за команду майстрів свої перші 18 офіційних поєдинків.

- Олександре Сергійовичу, пригадуєте перший зіграний матч за «Говерлу» й дебютний гол у складі рідного колективу?

- Звичайно. Свій перший поєдинок провів у 17 років. Це була домашня гра проти ФК «Металург» Маріуполь (1–й тур, 31 березня 1973 р.). Я за «основу» не вийшов, але наш тренер І. Пажо попросив мене розминатися. Йшла 20 хвилина, коли Степан Варга отримав травму. Головний тренер Дезидерій Товт, який спостерігав за грою на трибуні, крикнув Івану Пажу: «Випускай на поле Сашу Пахомова». Коли почув своє прізвище, то аж здригнувся. Бутси шнурував добрі три хвилини. Руки тряслися. Нервував. Але такий стан у мене був лише до тих пір поки не отримав м’яча. Цей поєдинок ми виграли з великим рахунком. Йосип Бордаш до свого активу записав дубль, ще по одному голу забили Микола Русин та Йосип Вагань. Словом, у ворота суперників «відвантажили» чотири «сухі» голи. Другий поєдинок теж відіграв у 17 років. Це була теж домашня гра 2–го туру (04. 04. 1973 р.). Нашим суперником був ФК «Локомотив» Донецьк. У ньому теж здобули перемогу — 2:0. Голи провели капітан команди Юрій Чирков та кращий бомбардир за всю історію крайового футболу Микола Русин. А наступного дня мені «стукнуло» 18.

Щодо дебютного голу у футболці ужгородської «Говерли» я провів лише після того, як повернувся зі львівського СКА. Це була домашня гра 21–го туру (09. 07. 1976 р.): ФК «Говерла» – СКА Одеса — 2:1. Атіла Зан забив перший м’яч, а я — другий.

- О. Пахомов за ужгородську «Говерлу» відіграв 11 сезонів. Який був кращим?

- Якщо брати до уваги зайняте місце у підсумковій турнірній таблиці, то 1973 рік. Це був мій дебютний рік. Фінішували на четвертому місці. Якби вдома не програли херсонському «Локомотиву», який фінішував у так званій «золотій серединці» з 23 футбольних колективі, то ми знову, як і торік були б із срібними медалями. Я у команді був наймолодшим. Більшість гравців, а це «основа» клубу, були старшими на 8–10 років.

- Прізвища пам’ятаємо?

- Звичайно. МС Степан Варга був старшим від мене на 13 років, Володимир Пінковський та Іван Качур — на 10, Василь Мелеш — на 9, капітан команди Юрій Чирков, Василь Медвідь, воротар Іван Ковач, Йосип Вагань, Степан Войтко та кращий бомбардир «Говерли» Микола Русин, Федір Ньорба — на 8, Степан Гаджа, Йосип Бордаш — на сім років. Вони практично всі відіграли по 40 і більше ігор у сезоні–73, а я — 18 у свої 18 років.

- У наступні сезони був серед них?

- Так. Правда, у 1986 році я отримав серйозну травму і через неї провів у цьому сезоні лише сім ігор й став автором одного голу.

…Усього за команди майстрів О. С. Пахомов відіграв 508 матчів й забив у ворота суперників 21 гол. Автор цих рядків також підготував «Клуб Олександра Пахомова». До нього входять вихованці закарпатської школи футболу, які за команди майстрів провели 250 й більше офіційних поєдинків.

СИМВОЛІЧНИЙ КЛУБ ІМЕНІ О. С. ПАХОМОВА*
(СКОРОЧЕНИЙ ВАРІАНТ)
1. Пахомов Олександр (захисник) провів 508 ігор й забив 21 гол;
2. Плоскіна Володимир (захисник) — 495 та 60;
3. Пасулько Віктор (нападник) — 493 та 79;
4. Ледней Іван (півзахисник) — 483 та 74;
5. Когутич Олександр (захисник) — 482 й 48;
6. Чирков Юрій (півзахисник) — 474 та 22;
7. Еней Шандор (півзахисник) — 469 й 49;
8. Медвідь В’ячеслав (нападник) — 455 та 34;
9. Яремчук Іван (півзахисник) — 452 та 57;
10. Турянчик Василь (захисник) — 448 й 23;
11. Ковач Віктор (нападник) — 444 та 76;
12. Мокан Василь (півзахисник) — 444 та 50;
13. Мущинка Анатолій (нападник) — 431 й 76;
14. Шопа Іван (нападник) — 424 та 59;
15. Корпонай Адальберт (нападник) — 416 й 55;
16. Варга Степан (нападник) — 403 та 77;
17. Корпонай Іван (форвард) — 401 та 68;
18. Сабо Йожеф (півзахисник) — 390 ігор та 69 голів;
19. Секеч Іштван (нападник) — 384 й 132;
20. Решко Стефан (захисник) — 379 матчів та один забитий м'яч;
21. Гецко Іван (нападник) — 376 та 173 (рекорд!);
22. Голубка Петро (півзахисник) — 373 та 43;
23. Грубчак Василь (нападник) — 372 та 31;
24. Поллак Олександр (захисник) — 367 та 13;
25. Штуллер Михайло (нападник) — 366 й 75;
26. Ловска Михайло (півзахисник) — 365 та 55;
27. Пфайфер Томаш (форвард) — 355 та 52;
28. Приймак Юрій (півзахисник) — 352 та 6;
29. Бобаль Матвій–мол. (нападник) — 350 та 144;
30. Улинець Іван (півзахисник) — 341 та 31;
31. Корпонай Тиберій (півзахисник) — 341 та 31;
32. Герег Іван (захисник) — 339 та 0;
33. Мілес Золтан (воротар) — 338;
34. Зубанич Віктор (півзахисник) — 337 та 51;
35. Пінковський Володимир (півзахисник) — 336 та 30;
36. Телінгер Вільгельм (нападник) — 331 та 81;
37. Курильцьо Іван (півзахисник) — 330 та 38;
38. Асталош Степан (захисник) — 329 та 19;
39. Вагань Йосип (півзахисник) — 329 та 5;
40. Кобін Василь (півзахисник) — 328 та 20;
41. Кополовець Михайло (півзахисник) — 328 та 17;
42. Мілес Василь (нападник) — 325 та 96;
43. Лендєл В’ячеслав (нападник) — 324 та 89;
44. Диковець Іван (нападник) — 320 й 60;
45. Рац Василь (півзахисник) —318 та 29;
46. Бундаш Мирослав (нападник) — 315 та 88;
47. Касперський Ярослав (захисник) — 313 та 0;
48. Габовда Янош (нападник) — 310 та 132;
49. Буловчак Іван (півзахисник) — 305 та 48;
50. Мозер Іван (нападник) — 304 та 37;
51. Пажо Іван (нападник) — 303 та 33;
52. Решко Мирослав (півзахисник) — 303 та 35;
53. Щербей Василь (захисник) — 301 та 4;
54. Глеба Сергій (нападник) — 297 та 81;
55. Ланцфер Ярослав (півзахисник) — 296 та 17;
56. Куля Георгій (форвард) — 292 та 57;
57. Васютик Володимир (воротар) — 288;
58. Лендєл Антон (прівзахисник) — 285 та 12;
59. Ковтун Михайло (півзахисник) — 285 та 28;
60. Надь Ігор (воротар) — 284;
61. Кеслер Ернест (нападник) — 282 та 42;
62. Микулець Емеріх (воротар) — 280;
63. Лукач Іван (півзахисник) — 277 та 31;
64. Медвідь Федір (півзахисник) — 276 та 23;
65. Чорба Федір (захисник) — 276 та 21;
66. Пуканич Андріан (півзахисник) — 275 та 25;
67. Пінковський В’ячеслав (півзахисник) — 269 та 19;
68. Тимчак Микола (нападник) — 266 та 30;
69. Медвідь Василь (захисник) — 262 та 2;
70. Зан Оттіло (півзахисник) — 262 та 20;
71. Осуський Іван (півзахисник) — 261 та 33;
72. Лабанов Констянтин (нападник) — 260 та 60;
73. Якубик Володимир (захисник) — 260 та 2;
74. Овсієнко Володимир (воротар) — 258;
75. Міщенко Андрій (півзахисник) — 257 та 11;
76. Гей Віктор (півзахисник) — 257 та 29;
77. Шангін Іван (півзахисник) — 257 та 13;
78. Ціцей Ернест (нападник) — 254 та 54;
79. Габовда Юрій (нападник) — 252 та 38;
80. Харатін Ігор (півзахисник)— 251 матч та 24 голи;
81. Четін Віктор (воротар) — провів 250 ігор.

ТОП 10–кращих вихованців (фото) закарпатської школи футболу, які за команди майстрів провели найбільше офіційних поєдинків:

О. Пахомов,

В. Плоскіна,

В. Пасулько,

І. Ледней,

О. Когутич,

Ю. Чирков,

Ш. Еней,

В’яч. Медвідь,

І. Яремчук та

В. Турянчик.

ОГОЛОШЕННЯ

У неділю (6 квітня 2015 р.) на спортивних майданчиках Ужгородської загальноосвітньої школи–інтернат (вул. Загорська, 28) пройде І–ий обласний турнір з мініфутболу серед школярів (2012 р. н.) з нагоди 70–річчя від дня народження капітана ФК “Говерла”, рекордсмена з проведених офіційних ігор за команди майстрів, члена юнацької збірної України, радника митної служби І–го рангу (полковник), Почесного митника України Олександра Сергійовича Пахомова...

Початок урочистого відкриття о 11. 00.

Оргкомітет запрошує ветеранів закарпатського футболу та любителів «гри мільйонів» на турнір знаного гравця О. Пахомова.

Матеріали підготував голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України Василь Гаджега.