Карпатські річки стали ласим шматком пирога "зеленої енергетики". Закарпаття – не виняток. Про те, хто саме з місцевих політики, можновладці та бізнесменів має відношення до генерації електрики з річок області – далі.

Виробництво електроенергії з відновлюваних джерел зайняло важливе місце в комплексі енергетичних реформ в Україні і сьогодні всіляко підтримується та стимулюється з боку держави. За планом Уряду, до 2020 року частка відновлюваної енергетики в Україні повинна становити 11%, до 2035 року — 25%.

В 2009 році в законодавчому полі запустили економічний механізм "зеленого тарифу", який залишається підґрунтям для розвитку альтернативної енергетики.

Зелений тариф - економічний механізм, спрямований на заохочення генерації електроенергії відновлюваною енергетикою.

Це саме та фінансово-мотиваційна і гарантійна законодавча складова, що забезпечує виробнику доступ до енергомережі, довгострокові контракти на придбання електроенергії, встановлення відносно високих цін відпуску електроенергії та надбавку за використання місцевої складової.

До 2015 року "зелений тариф" можна було отримати лише за наявності українського обладнання у проекті. Тоді, за відсутності в Україні доступного і якісного обладнання для малих ГЕС, дозволити собі подолати бюрократію та побудувати об’єкт могли тільки дуже заможні бізнесмени. Такі умови фактично створювали монополістів на ринку "чистої енергетики".

Згодом, у 2015 році механізм "зеленого тарифу" прив’язали до курсу євро до 2030 року, а дискримінаційні положення щодо "національної складової" замінили з обмежувальних на стимулюючий механізм - місцева складова стала бонусом. За її використання в проекті надається надбавка: за наявності більше 50% - 10% надбавки до тарифу, за наявності 30% - до встановленого тарифу плюсується 5%.

У 2018 році ставки "зеленого" тарифу коливаються від 209,66 до 1509,56 коп. за 1 кВт-год.

Прогнозоване Міненерго на 2018 рік виробництво електроенергії з відновлюваних джерел, без врахування великих ГЕС, складає 2030 млн кВт-год із 159 307 млн кВт-год, або 1,27% із загальної кількості електрики, яку планується згенерувати. Найбільше очікують "зеленої енергії" від вітрових і сонячних електростанцій – це 910 і 880 млн кВт-год відповідно. Решта – 240 млн кВт-год – інші альтернативні джерела, в тому числі і мала гідроенергетика.

На 2017 рік прогнозована частка була 1,06%.

За даними національного регулятора (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг – НКРЕКП) у 2016 році встановлена потужність малих гідроелектростанцій склала 90,0 МВт або 8% із загальної потужності виробників енергії з ВДЕ, що продається за "зеленим тарифом". Тоді як встановлена потужність вітрових і сонячних електростанцій в рази більша – 437,8 МВт або 39% та 530,9 МВт або 48% відповідно.

Менша встановлена потужність в генеруючих установок з біомаси та з біогазу - лише 59,1 МВт або 5%.

В той же час, частка електроенергії купленої ДП "Енергоринок" у виробників "зеленої енергії" та частка від її продажу енергопостачальникам у 2015-2017 роках, показує тенденцію зростання виробництва з усіх джерел, тоді як найбільш прибутковими залишаються сонячні електростанції.

 

Виробники електроенергії	Частка енергії, купленої у виробників			Частка у вартості енергії, проданої енергопостачальникам
	2015 рік	2016 рік	2017 рік	2015 рік	2016 рік	2017 рік
Малі гідроелектростанції (МГЕС)	0,12%	0,13%	0,15%	0,48%	0,56%	0,55%
Вітрові електростанції (ВЕС)	0,68%	0,66%	0,68%	2,59%	2,54%	2,34%
Сонячні електростанції (СЕС)	0,33%	0,35%	0,50%	4,27%	3,38%	4,05%
Біомаса	0,05%	0,06%	0,07%	0,22%	0,24%	0,27%

 

Порівнюючи частку електроенергії виробленої малими гідроелектростанціями (далі – МГЕС) з частками згенерованими вітровими і сонячними, другі та треті більш економічно вигідні для своїх власників, коли для ринку електроенергії їхні кіловати обходяться в рази дорожче.

З екологічної точки зору що МГЕСи, що вітрові електростанції мають певний негативний вплив на довкілля (перші – для річок, їх гідрологічного режиму і риби; другі – для птахів та кажанів), тоді як СЕС не несуть видимої шкоди навколишньому середовищу.

Хто в Закарпатті заробляє на дериваційній трубі?

Сьогодні в Закарпатській області функціонує 9 МГЕС потужністю від 1 до 2,65 МВт та 1 міні-ГЕС потужністю 630 кВт, що загалом належать 4-ом компаніям. Дві з них – Оноківська та Ужгородська, – були побудовані ще в 1937 році, з того часу не зазнавали жодних перебудов і зараз у власності ТОВ "Акваресурсенерго". Інші, введені в експлуатацію в період з 2006 по 2016 роки, належать товариствам і приватним підприємствам, серед бенефіціарів яких є люди, які пов’язані родинними зв’язками із закарпатськими політиками чи можновладцями.

Ще до початку прийняття закону про "зелений тариф", у 2006 році, була побудована міні-ГЕС у Білині. У 2011-2014 роках з’явились МГЕСи у Красній, Тур’ї-Поляні, Нижньому Бистрому, в 2016 в Лопухові, у 2017 в Руській Мокрій.

Бізнес з генерації електроенергії із відновлюваних джерел потребує значних капіталовкладень. Експерти називають середню окупність проектів малої гідроенергетики 6-7 років, а рентабельність інвестицій оцінюють в 9-11%.

Відомі прогнози і більш швидкого повернення інвестицій. Зокрема, для малої гідроелектростанції у Нижньому Бистрому Закарпатської області такий прогноз в документі "Оцінка впливу на навколишнє середовище", розробленої львівським приватним підприємством "Нордік" у 2014 році, склав 10 місяців при інвестиціях 4,6 млн євро.

Передісторія закарпатської МГЕС-лихоманки

В Закарпатті історія малої гідроенергетики почалась в 2006 році з появою міні-ГЕС на потоці Ільмин у Білині на Рахівщині.

Після введені дію закону "Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення "зеленого" тарифу" в 2008 році, яким і запроваджувався "зелений тариф", виробництво "чистої енергії" з води зацікавило місцевих і українських інвесторів.

У 2011 році була розроблена "Схема розташування 360 міні ГЕС на гірських річках Закарпаття", яка була прийнята рішенням Закарпатської обласної ради того ж року і стала предметом судових процесів протягом 2012-2014 років.

Ініціатором і головним розробником цієї Схеми став Віктор Трикур, депутат Закарпатської обласної ради (партія "Єдиний центр") і генеральний директор Закарпатського обласного агентства із залучення інвестицій.

За висновками громадської екологічної експертизи 2012 року при участі провідних наукових інститутів НАН України - Інституту екології Карпат, Інституту зоології ім. Шмальгаузена та Західноукраїнського наукового інституту - реалізація цього задуму загрожувала знищенням численних карпатських річок через зміну їхнього природного гідрологічного режиму, в тому числі за межами країни.

За словами еколога громадської організації "Екосфера" (Ужгород) Оксани Станкевич-Волосянчук, ці висновки лягли в основу рішення Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради України від 6 червня 2012 року "Щодо проблем будівництва малих ГЕС у гірській місцевості.

Громадські активісти за участі закарпатських природоохоронців подали позов у суд на прийняте рішення обласної ради і намагалися домоглись скасування вищезгаданої Схеми в судах двох інстанцій: у 2012 році постановою Закарпатського окружного адміністративного суду і в 2014 ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду.

Позовна заява до Закарпатського окружного адміністративного суду у 2012 році містила п’ять пунктів, які йшли всупереч українському законодавству:

— Порушений порядок прийняття рішень радою (ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні");

— Порушення законодавства про інформацію (ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації");

— Порушення законодавства про корупцію;

— Перевищення повноважень радою (ст. 8, 12 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закон України "Про Генеральну схему планування території України");

— Порушення законодавства про державні засади регуляторної політики.

Судовий позов був задоволений в повній мірі, проте Закарпатська обласна рада подала апеляційну скаргу і вже у 2014 році справу розглядав Львівський апеляційний адмінсуд, який ухвалив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Тож Схема була скасована як така, що не є містобудівним документом і не має права на існування.

Проте "документ" продовжує жити: в тому ж 2012 році його взяли за основу при розробці "Схеми інженерної підготовки та захисту території Закарпатської області", яку затвердило управління містобудування і архітектури Закарпатської облдержадміністрації в 2013 році.

"Схема інженерної підготовки та захисту території Закарпатської області" – складова основного містобудівного документу "Схеми планування території Закарпатської області" за яким просторово розвивається Закарпаття. Саме тому так легко визначаються місця для будівництва і будуються нові малі та міні-ГЕС на річках області - в цьому і полягає вся корупційна схема тодішньої влади.

Власники: імена і компанії

Губернаторська родина

Генерація "чистої енергії" з сонячних електростанцій та малих гідроелектростанцій – бізнес, який об’єднує представників трьох відомих в Закарпатській області сімей: Андрієвих, Ковачів і Ледид.

Компанії та приватні підприємства, які записані на їхніх родичів, об’єднані в групу енергетичних компаній РЕНЕР та включають в себе ТОВ "Зелена Технологія" (МГЕС на річці Шипіт в селі Тур’я-Поляна, Перечинського району), ТОВ "Ренер" (МГЕС на річці Яновець в селі Руська Мокра, Тячівського району), ПП "Альтенер" (МГЕС на річці Брустурянка в селі Лопухово, Тячівського району), ПП "Укрелектробуд" (МГЕС на річці Красношурка в селі Красна, Тячівського району) і ПП "Комерцконсалт" (МГЕС на річці Шипіт в селі Тур’я-Поляна, Перечинського району), що спеціалізуються на гідроенергетиці.

За даними Єдиного державного реєстру використаними, бенефіціарами приватного підприємства "Укрелектробуд" значаться Ольга Гаваші та Ярина Ковач.

Перша - дружина "нашоукраїнця" Олега Гаваші, голови Закарпатської ОДА у 2005-2010 роках.

Друга – дружина сину Василя Ковача, колишнього народного депутата України сьомого скликання від "Партії Регіонів", який керував "Закарпаттяобленерго" з 1998 по 2012 роки.

Бенефіціарами ПП "Комерцконсалт" є Ярина Ковач і Тетяна Ледида, дружина Олександра Ледиди, голови Закарпатської ОДА у 2010-2014 роках, народного депутата сьомого скликання від "Партії регіонів". Зараз Олександр Ледида представляє "Опозиційний блок" у Закарпатській обласній раді.

Від діяльності ПП "Альтенер" прибуток отримують Сергій Ковач, син вищезгаданого Василя Ковача, а також родина Андріївих: Андрій Андріїв - депутат обласної ради п’ятого, шостого і сьомого скликань (під час політичної кар’єри він змінював свою партійну приналежність від "Нашої України" до "Партії регіонів" – ред.) і його невістка Андріїв Влада, дружина діючого мера Ужгорода Богдана Андріїва.

Засновниками та бенефіціарами ТОВ "Зелена технологія" значаться Андрій Андріїв, Влада Андріїв та Сергій Ковач. Також серед засновників значаться дві доньки Олександра Ледиди – Олександра Ледида-Павлюк і Катерина Гембік.

ТОВ "Ренер" належить Сергію Ковачу. Тут він значиться керівником, засновником і бенефіціаром.

Приватним підприємством "Комерцконсалт" керує Андрій Ганзел, брат головного архітектора міста Чоп. Також під його керівництвом знаходиться ТОВ "Сонячна енергія плюс", що також входить до складу "РЕНЕР" і має дві сонячні електростанції: СЕ-1, СЕ-2.

Номінальним директором ТОВ "Зелена технологія" і ТОВ "Альтенер" значиться Світлана Лизанець, яку пов’язують з Сергієм Ковачем ще з 2012 року і яка на той час працювала в ПАТ "Закарпатобленерго". На її ім’я також записане ТОВ "Евроімекс", якому належить сонячна електростанція "СЕ-3".

Компанії Тинного-Льовочкіна

Компанії "Акванова Девелопмент" і ТОВ "Енергія Карпат" належать бізнес-партнерам – депутату від "Опозиційного блоку" Юлії Льовочкіній, дружині закарпатця Юрія Чижмаря, нардепа від "Радикальної партії", Катерині Чижмарь та бізнесмену Ігорю Тинному.

Обидва товариства мають в числі своїх засновників іноземні компанії: Idroenergo S.R.L. у "Акванова Девелопмент" та Mizonio Holdings Limited у "Енергії Карпат". Підконтрольні їм гідроелектростанції – Нижньобистрянська МГЕС на річці Ріка і Білинська МГЕС на потоці Ільмин (басейн Тиси) відповідно.

Згідно з даними із сайту регулятора НКРЕКП, за "Енергією Карпат" закріплені ще дві малі гідроелектростанції – Янівська МГЕС на річці Серет (село Долина, Тернопільської області) і Щедрівська МГЕС на Південному Бузі (селище Летичів, Хмельницької області).

Ігор Тинний - київський бізнесмен-ресторатор, власник понад тридцяти підприємств та організацій, переважна частина яких займається виробництвом енергії, у 2015 році посідав друге місце серед інвесторів у малі ГЕС. Він також власник енергетичного холдингу "Гідроенергоінвест-Акванова". До холдингу входить і ТОВ "Акванова Гідроресурс" сонячна електростанція якої побудована в урочищі Табла біля села Кам’яниця Ужгородського району.

ТОВ "Енергетична Україна ТВ", яке пов’язане з ім’ям Тинного, у 2012 році викупило контрольний пакет акцій (50%) ПАТ "Закарпатобленерго" за 140,7 мільйона гривень, та належить австрійській компанії OMBRI Electrical Energy Holding GmbH.

У 2014 році Фонд держмайна України виставив на продаж ще 25% закарпатського енергорозподільної компанії, які за 255 мільйонів гривень придбало ТОВ "Фондова компанія "Фаворит". Це підприємство також пов’язують з діяльністю Тинного –Льовочкіна. Сьогодні кінцевим бенефіціаром ПАТ "Закарпаттяобленерго" значиться Юлія Льовочкіна, а також громадянин Грецької Республіки – Михаїл Кіріакіді.

На Закарпатті інтереси компаній Тиннього-Льовочкіна-Чижмаря представляє колишній помічник нардепа Юрія Чижмаря - Богдан Кинів.

Влітку 2017 року в селах Великий Бичків та Кобилецька Поляна Рахівського району пройшли громадські слухання з приводу забудови гірської річки Шопурки системою каскадних МГЕС. Забудовникам – "Альтернатив Електрик" і вже знайомому "Акванова Девелопмент" - на громадських слуханнях громади сіл погодили запропоновані проекти.

На інтерес Тинного у щонайменше одному з вищезгаданих проектів вказує і те, що на сайті "Акванова Девелопмент" анонсовано черговий МГЕС-проект: "Шопурка" на річках Мала та Середня Шопурка в селищі Кобилецька Поляна Рахівського району. З огляду на те, що в назві проекту фігурують дві річки – Мала Шопурка і Середня Шопурка – то це може бути каскад з кількох малих гідроелектростанцій.

Новий гравець: слід Віктора Трикура

Ще одним закарпатцем, ім’я якого пов’язують з малою гідроенергетикою на Закарпатті є вже згадуваний в статті Віктор Трикур, який у 2011 році був одним із розробників "Схеми розташування 360 міні ГЕС на гірських річках Закарпаття". Також він був одним з головних фігурантів скандалу з освоєнням грантових коштів ЄС на реконструкцію національної пам’ятки архітектури в Ужгороді "Совине гніздо".

Віктор Трикур був присутній на громадських слуханнях в Хустському і Тячівському районах, а також в місті Мукачеві, які проводились ТОВ "Гідроресурс-Ріка", ТОВ "Ріка Енерго", ТОВ "Гідроресурс-Тересва" і ТОВ "Гідроресурс-Латориця".

Номінальним директором "Гідроресурс-Ріка" та "Гідроресурс-Тересва" значиться Віктор Сегедій, у минулому – помічник депутата Закарпатської обласної ради VI скликання Віктора Трикура. А ось вже в ТОВ "Гідроресурс-Латориця" Віктор Сегедій вже вказаний як кінцевий бенефіціар при директорі Юрію Марковичу.

Іншого забудовника – ТОВ "Ріка Енерго" - зареєстровано на Іван Кудрявцева та Олену Кудрявцеву. І хоча їхні імена не мають зв’язку з Трикуром, але факт того, що під час судового процесу з громадами Хустщини і Закарпатською облдержадміністрацією інтереси "Ріка Енерго" і "Гідроресурс-Ріка" представляв один і той же адвокат, можуть вказувати на те, що ці компанії пов’язані спільним інтересом.

Розвиваючи "зелену енергетику" в Закарпатті, власники малої гідроенергетики користуються класичними схемами реєстрації бізнесу на родичів, підставних осіб, задіюють офшорні компанії, використовують свій політичний вплив та зв’язки.

Натомість процес, який має бути публічним і включати залучення до діалогу місцевих громад, супроводжується протестами і вирішується в судах. Часто, справжня ціна обміну річки на пропоновану інвесторами спонсорську допомогу, виявляється тоді, коли водойма зазнала незворотніх змін.

Процедури публічності при будівництві малих гідроелектростанцій

Коли інвестор заходить з проектом малої гідроенергетики в громаду, то, зазвичай, селянам обіцяють розбудову інфраструктури, безкоштовну електроенергію, створення додаткових робочих місць і поповнення місцевих бюджетів.

Сам процес будівництва – від проведення громадських слухань по детальним планам і до здачі станції в експлуатацію – мав би бути максимально публічним, оскільки вплив станції на річку не обмежується одним селом, а зачіпає цілі райони. Екологи області вже більше десяти років (першу станцію побудували у 2006 році – ред.) скаржаться на відсутність прозорості як в процесі, так і в екологічній документації проекті, зокрема відсутності в широкому доступі оцінки впливу на навколишнє середовище і його громадських слухань.

Все, що їм залишається – це спостерігати за видозміною річки після розміщення на ній малої гідроелектростанції. І часто їхні висновки є негативними.

До кінця 2017 року інвесторам, щоб починати процес проектування, достатньо було погодити детальний план території для ділянки під майбутнє будівництво через процедуру громадських слухань та дочекатись виділення земельної ділянки рішенням сесії.

Одна із складових проектної документації – Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) – також повинна була проходити через громадські слухання та публічні обговорення. Після усіх узгоджень проектна документація проходила екологічну експертизу (згідно із Законом, проектна документація приватних інвестицій проходила експертизу в приватній компанії або приватного експерта – ред.). А далі можна будувати.

Забудовники малих гідроелектростанцій в Закарпатті процедуру громадських слухань ОВНС чомусь обходили. Прикладом є вже згадувана Нижньобистрянська МГЕС, для якої, за словами незалежних екологів та спеціалістів з департаменту екології області такі процедури не проводились.

"Оцінка впливу на навколишнє середовище, як основний екологічний документ у складі проектної документації, інвестор завжди воліє ховати від сторонніх очей. ОВНС Нижнобистрівської МГЕС – це єдиний випадок, коли цей документ став публічним, але зовсім випадково і через власні джерела", - говорить еколог Оксана Станквич-Волосянчук.

Відповідно до вимог ДБН А.2.2-1-2003 "Оцінка впливу на навколишнє середовище" повинна містити детальний аналіз можливих негативних впливів на довкілля, а також альтернативні сценарії змін у проекті для мінімізації таких впливів. У випадку коли розробником документу виступають недосвідчені спеціалісти, шкідливий вплив та його наслідки можуть бути недооцінені чи випущені. Одним з таких прикладів є випадок з ОВНС для МГЕС у Нижньому Бистрому.

"Звісно, сам документ не оприлюднюється, і ні місцеві громади, ні фахівці у сфері екології та охорони довкілля, не мають можливості ознайомитись з цим документом та висловити свої зауваження чи пропозиції. Такі проекти, в результаті, обертаються значною бідою та шкодою для довкілля", - пояснює фахівець.

Ні на прохання незалежних екологів, ні за запитами журналістів отримати копії документу ОВНС та протоколів громадських слухань цього документу з сільради Нижнього Бистрого чи ТОВ "Акванова Девелопмент" так і не вдалося.

Експерт з екологічного права Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина" Софія Шутяк пояснює, що ОВНС – публічна інформація, яка є відкритою. За ненадання документу передбачена адміністративна відповідальність.

"Можна вибрати і більш радикальний метод та подавати позов до суду та вимагати надання запитуваної інформації.

Тобто, якщо планована діяльність шкодить довкіллю і є сумніви у належній підготовці ОВНС можна оскаржувати таку діяльність у суді. Також через суд можна вимагати надання вже існуючих ОВНС посилаються на закон України "Про інформацію", "Про публічну інформацію" та Оргуську конвенцію", - пояснює юрист.

18 грудня 2017 року вступив в дію Закон "Про оцінку впливу на довкілля", тому всі потенційні забудовники повинні отримувати висновок з оцінки впливу на довкілля замість висновку державної екологічної експертизи. Також запроваджується створення Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля.

Новий Закон, який відміняє собою екологічну експертизу, забезпечує більш жорсткі рамки у природоохоронному законодавстві. Так, забудовник має підтвердити місцевому департаменту екології дотримання процедур публічності і доступу громадськості до оцінки впливу на довкілля; будь-які будівельні роботи не можуть бути розпочаті до отримання заключного висновку з Мінекології чи обласного департаменту екології; а порушення самої процедури проходження оцінки впливу на довкілля чи недотримання вимог Закону тягне за собою скасування висновку та є підставою для позову до суду.

Тож з кінця 2017 року отримання висновку про оцінку впливу на довкілля стало обов’язковим для отримання дозволу на будівництво малих гідроелектростанцій (або МГЕС) потужністю від 1 до 30 МВт, міні-ГЕС — потужністю від 100 до 1000 кВт, мікроГЕС — потужністю не більше 100 кВт.

Прибутки і екологія: на що громади обміняли свої річки?

Для перевірки такої інформації було надіслано інформаційні запити до сільських рад закарпатських сіл, на території яких розташовані малі гідроелектростанції. Запитувалась інформація про наявність інвестиційної угоди чи договору про співпрацю між громадами та компаніями, а також прохання озвучити розміри податків, які сплачуються у сільський бюджет цими компаніями.

Такі ж самі запити були надіслані й до власників МГЕСів.

Білинська міні-ГЕС

В селі Білин Рахівського району на потоці Ільмин (басейн Тиси) діє міні-ГЕС потужністю 630 кВт. Об’єкт введений в експлуатацію у 2006 році та належить ТОВ "Енергія Карпат".

За 2017 рік міні-ГЕС згенерувала 3,643 млн кВт-год.

Ставка "зеленого тарифу" з 1 січня 2018 року – 377,39 коп./кВт-год.

На надісланий інформаційний запит в Білинській сільській раді нам повідомили, що з ТОВ "Енергія Карпат" був підписаний договір оренди земельної ділянки згідно з яким за оренду землі у 2017 році заплачено 36 075,96 грн. Будь-яких інших домовленостей чи угод немає, підприємцями надається лише спонсорська допомога.

Відповіді від ТОВ "Енергія Карпат" отримано так і не було.

Зараз відомо, що проект цієї гідроелектростанції не був погоджений з тодішніми Закарпатським облводгоспом (нині БУВР річки Тиса – ред.) та Головним держуправлінням охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області.

"Оцінку впливу на навколишнє природне середовище цієї міні-ГЕС ніхто з громадськості, як цього вимагає законодавство, не бачив, - розповідає еколог Оксана Станкевич-Волосянчук, - Однак у 2012 році, у зв’язку з недотриманням вимог законодавства України про охорону навколишнього природного середовища, тодішній начальник Держуправління охорони навколишнього природного середовища у Закарпатській області Андрій Погорєлов відкликав висновки державної екологічної експертизи по робочому проекту будівництва станції. Правда, це був, скоріше політичний крок, аніж практичний, адже процедури відкликання вже наданих висновків не існує".

Навіть у повноводні періоди води в потоці після греблі практично немає, її майже всю забирають на турбіну, щоб забезпечити хоча б мінімальну потужність роботи об’єкту.

Каскад МГЕС у Тур’ї-Поляні

МГЕСи "Шипіт-1" (ПП "Комерцконсалт") та "Шипіт-2" (ТОВ "Зелена технологія") - каскад гідроелектростанцій побудованих на річці Шипіт в селі Тур’я Поляна Перечинського району.

Перша, потужністю 1.02 МВт, введена в експлуатацію в березні 2012 року та має очікуваний річний виробіток – 4,3 млн кВт-год. Друга – потужністю 999,0 кВт, запущена у вересні 2014 року з очікуваним річним виробітоком – 4,7 млн кВт-год.

За 2017 рік малими гідроелектростанціями "Шипіт-1" та "Шипіт-2" згенеровано 3,491 млн кВт-год і 5,312 млн кВт-год відповідно.

Ставка "зеленого тарифу" для станції "Шипіт-1" - 377,39 коп./кВт-год., для "Шипіт-2" - 503,19 коп./кВт-год.

У сільській раді Тур’я Поляни повідомили, що між громадою та ПП "Комерцконсалт" був підписаний догорів оренди, в якому були передбачені умови співпраці. Цей договір підтверджував також гарантійний лист до сільської ради від ТОВ "Зелена технологія".

З 2013 по перше півріччя 2017 року компаніями сплачено в місцевий бюджет за оренду землі і земельний податок на суму 256 768 грн.

Рибохід на цій МГЕС був побудований лише у 2014 році – до того часу станція працювала без рибоходу і міграція риби в річці була неможливою.

"Мігруюча риба і зараз не завжди може піднятись уверх по річці на нерест, бо у природному руслі річки часто-густо води удвічі менше, ніж витікає з дериваційної труби та турбіни. У деякі періоди року природне русло ледь-ледь зволожене", - говорить еколог ГО "Екосфера" Оксана Станвевич-Волосянчук.

Під час будівництва станції у 2012 році, на стадії оцінки впливу на навколишнє природне середовище, фахівцями-іхтіологами Головного держуправління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області було зазначено, що в результаті функціонування цієї МГЕС, річка Шипіт або ж її частина практично повністю втратить свою рибопродуктивність. Спеціалісти зазначали, що через зміну гідрологічного режиму харіус європейський та форель річкова, які до будівництва МГЕС тут були звичайними видом риб, втратять здатність до самовідтворення і поступово зникають.

Про зникнення харіуса європейського у цій річці місцеві мешканці та лісники почали говорити вже в перший рік після появи на ній станції "Шипіт-1". Професійний рибалка-спортсмен Андрій Скворчинський, який давав висновки для досліджень науковця Володимира Лєсніка під час будівництва однієї із закарпатських МГЕС у Нижньому Бистрому, каже, що на Шипоті риби стало менше в рази:

"Був там цього літа. І до побудови там МГЕС також кілька разів рибалив. Скажу коротко: риби стало менше в рази.

Щодо рибоходів, то на "Шипіт-1" найкращий рибохід з усіх закарпатських МГЕС. В той же час, на "Шипіт-2" він якийсь дивний. Не зрозуміло, як саме риба може ним користуватись".

Еколог Оксана Станкевич-Волосянчук також висловлює свої занепокоєння щодо популяції риби в річці:

"До самої МГЕС у мене зауважень небагато: система водозабору "Грізлі" запобігає потраплянню живих організмів у дериваційну трубу, гребля переливна, водосховища практично немає – воно має вигляд тихої заводі, береги обкладені камінням, є рибохід ступінчатого типу. Однак питання нересту залишається відкритим – не відомо, чи має можливість риба скористатись рибоходом і який її відсоток робить це".

В компанії "РЕНЕР", якій і належать ПП "Комерцконсалт" та ТОВ "Зелена технологія" повідомили, що регулярно зариблюють річку мальком форелі струмкової. Однак популяція харіуса європейського, який внесений до Червоної книги України, щороку зменшується. Як стверджують екологи в Україні немає ферм, на яких штучно розводять цей вид риби.

Краснянська МГЕС

Гідроелектростанція побудована у селі Красна Тячівського району на річці Красношурка. Об’єкт потужністю 1,16 МВт вводився в експлуатацію у дві черги: січень 2011 року - 800 кВт та липень 2013 - 360 кВт. Очікуваний річний виробіток - 4,0 млн кВт-год.

За 2017 рік МГЕС згенерувала 3,727 млн кВт-год електроенергії.

Ставка "зеленого тарифу" починаючи з липня 2017 року встановлена у розмірі 377,39 коп./кВт-год.

Власник станції - ПП "Укрелектробуд".

У Краснянській сільській раді повідомили, що ПП "Укрелектробуд" за період з 2011 по 2013 рік сплатило в місцевий бюджет 128 803 грн, тим самим повністю виконавши свої фінансові зобов’язання за договором про пайову участь. З 2016 по 2017 рік підприємством було сплачено земельний податок у сумі 26 072 грн, а також щомісяця на рахунок сільської ради поступає податок на доходи фізичних осіб, які працюють на МГЕС – близько 3 535 грн.

За словами еколога Оксани Станкевич-Волосянчук, Краснянська МГЕС побудована та введена в експлуатацію у 2011 році ПП "Укрелектробуд" без проходження процедури оцінки впливу на навколишнє природне середовище, державної екологічної експертизи та без погоджень із Закарпатським облводгоспом і Головним держуправлінням охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області.

За словами екологів, рибохід у тілі не виконує своєї функції пропуску риби, яка мігрує. Тому річка Красношурка, колись еталонна по лососевих видах риб, сьогодні є непридатною для їхнього життя рікою. Ні форель струмкова, ні харіус європейський, ні лосось дунайський тут більше не нерестяться.

Окрім того, на Красношурці почали водитись бобри, що не типово для гірської річки.

"Індикатором деградації гірської річкової екосистеми є бобри, які заселились у водосховищі вище греблі, та рогіз, який завжди заселяється на ставках, мочарах, озерах та рівнинних повільно плинних річках", - говорить еколог ГО "Екосфера".

Лопухівська МГЕС

МГЕС знаходиться в селі Лопухів Тячівського району на річці Брустурянка. Об’єкт потужністю 996,0 кВт був введений в експлуатацію в серпні 2016 року. Очікуваний річний виробіток - 5,2 млн кВт-год.

У 2017 року мала гідроелектростанція виробила 5,759 млн кВт-год електроенергії.

Ставка "зеленого тарифу" починаючи з 1 січня 2018 року встановлена у розмірі 452,52 коп./кВт-год.

Власник станції - ТОВ "Альтенер".

На інформаційний запит Лопухівська сільська рада надала копію договору про співпрацю та повідомила, що в якості земельного податку в бюджет громади поступило 8 770 грн за 2016 рік та 5 528 грн за 2017 рік.

Річка Брустурянка, на якій побудована станція, - притока заповідної річки Тересва. Відтинок Тересви від селища Усть-Чорна до села Красна - іхтіологічний заказник "Усть-Чорна", а з 2016 року вся річка Тересва разом з притоками стала об’єктом Смарагдової мережі України, частини Пан’європейської мережі природоохоронних територій. Це місце нересту форелі струмкової та червонокнижного харіуса європейського і вважається науковцями еталонним для лососевих видів риб.

На думку екологів Лопухівська МГЕС спроектована задовільно: водосховище тут невелике, рибохід лоткового типу, достатньо широкий для проходження форелі і харіуса. Однак деякі питання щодо ефективності рибоходу для них залишаються відкритими: невідомо чи достатньо води в рибоході у маловодні періоди року.

В свою чергу "РЕНЕР", як компанія що об’єднує власників малих гідроелектростанції у Тур’ї-Поляні, Крісній та Лопухові, повідомила, що по всім громадам, де розташовані їхні електрогенеруючі об’єкти, укладені та підписані угоди про співпрацю, копії яких є у сільських радах.

Відповідальний за зв’язки з громадськістю Юрій Сас зазначив, що компанія бере на себе зобов’язання виконувати передбачене в угоді з моменту початку будівництва та до введення об’єкту в експлуатацію, але зазвичай, ще до початку робіт реалізовано більш ніж 80 % взятих під час домовленостей, в тому числі і усних, зобов’язань.

Чи є майбутнє у малої гідроенергетики в Закарпатті?

На сьогодні громади Хустського району, а це жителі сіл Березово, Горінчово, Кошелево та Липча, свою боротьбу в судах проти забудовників малих гідроелектростанцій в долині річки Ріка ще не завершили. В кінці 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд відмовив в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Гідроресурс-Ріка" та ТОВ "Ріка Енерго", залишивши в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду, яким забудовникам міні-ГЕС відмовлено у скасуванні розпорядження голови Закарпатської ОДА Геннадія Москаля. Але на початку 2018 року інвестори подали касаційну скаргу до Верховного Суду України, за якою суд ухвалив відкрити провадження.

В розпал боротьби із забудовниками, влітку 2017 року, голова Закарпатської облдержадміністрацій прийняв політичне рішення, яким пішов назустріч противникам будівництва малих гідроелектростанцій: видав розпорядження про скасування розпоряджень голови Хустської райдержадміністрацій на розробку проектної документації для майбутніх МГЕС.

В Тячівському районі, де в селах Бедевля, Біловарці, Ганичі та Калини забудовником "Гідроресурс-Тересва" планувалось встановити каскад малих гідроелектростанцій на річці Тересва, лише у Біловарцях провели повноважні громадські слухання, на яких громада не підтримала будівництво станції. Слухання у Бедевлі через численні правопорушення визнали недійсними, а у Ганичах та Калинах зібрання громад кваліфікували як збори села. На останньому засіданні містобудівної ради Тячівської райдержадміністрації в грудні 2017 року, громадами згаданих сіл забудовнику було відмовлено у реалізації проекту.

Закарпатські екологи надіслали лист-звернення до Мінекології з проханням висловити свою позицію щодо розміщення МГЕС на річці Тересва. Ця річка, як і Ріка, є об’єктом Смарагдової мережі Європи і охороняється Бернською конвенцією.

У відповіді, отриманій з міністерства зазначається, що розміщення малих гідроелектростанцій на річці Тересва може суттєво погіршити її природний стан, та наголошується на дотриманні українського і європейського законодавства при будівництві подібних об’єктів.

Проте на іншій річці Тячівшині, Брустурянці, в межах села Усть-Чорна почали розчищати русло річки для зведення нової гідроелектростанції. Громадські слухання в цьому селі пройшли ще в 2016 році, але будівельні роботи почались тільки в кінці 2017 року. Як повідомив голова села Усть-Чорна Петро Костяк, всі документи забудовник з ними погоджував, тому зараз ми чекаємо копії цих документів, зокрема і протоколу громадських слухань ОВНС, у відповідь на інформаційний запит.

Коли ця станція буде побудована, то вона стане другою на гірській Брустурянці, де вище по течії вже стоїть Лопухівська МГЕС.

Також в Мукачеві на вимоги мешканців міста міський голова Андрій Балога скасував результати псевдо-громадських слухань щодо розробки детального плану території в руслі річки Латориця для розміщення міні-ГЕС, що проводились за присутності одних тільки представників міськвиконкому та комунальних підприємств. Відомо, що він заявив про намір організувати проведення повторних громадських слухань, а також місцевого референдуму з цього приводу протягом 2018 року.

Текст підготовлений в рамках проекту USAID "Прозора енергетика". Позиція автора може не збігатися з позиціями Агентства з міжнародного розвитку США та аналітичного центру DiXi Group. У разі передруку розслідування передрук дисклеймера обов'язковий.

Олена Мудра

ТЕГИ : міні-ГЕС