Публікуємо чергову добірку листів від наших читачів.

«…Донька запитує, для чого я врятувала їй життя, якщо сьогодні вона так бідує»

У редакцію написала голова благодійної громадської організації «Асоціація батьків дітей-інвалідів», керівник підприємства «Сувон» Світлана Тімкіна. У списку важкохворих дітей-інвалідів та інвалідів із дитинства є і її донька Вікторія, яка хворіє з півторарічного віку. Вона перенесла нейроінфекцію, відтак постійно хворіє на різні недуги. Вікторія довго лікувалася і проходила реабілітацію у Москві, Санкт-Петербурзі, Києві та у Європі. Ця вся терапія — за кошти родини, з допомогою кредитування та небайдужих людей. Як каже матір, держава тут не витратила жодної копійки. У червні 2016 року дівчині зробили операцію. У липні того року треба було починати відповідну реабілітацію, однак для цього не було ресурсів. Вікторія потребує постійного серйозного лікування.

«Нема більшого горя, ніж бачити страждання власної дитини, позбавленої змоги навчатися, жити повноцінним життям у колі родини, друзів, — пише пані Світлана. — Донька запитує, для чого я врятувала їй життя, якщо сьогодні вона так бідує».

Жінка підкреслює, що така фінансова ситуація склалася через те, що «конкретні посадові особи Свалявської РДА ще у 2001 році заволоділи майном підприємства «Сувон».

«На жаль, влада Свалявщини та Закарпаття кинула мене напризволяще», — каже Сітлана Михайлівна.

Нині вона просить допомоги у лікуванні доньки.

Кожен може допомогти. Ось реквізити: ПАТ «Комінвестбанк», МФО 312248, рахунок № 26008034003129 (Асоціація батьків дітей-інвалідів), а також можна перераховувати кошти на рахунок: № 26208034010785 (Вікторія Тімкіна-Васильєва»).

Як роботодавці-аферисти намагаються нас ошукати

До «РІО» надійшов лист від студентки УжНУ Марини (ім’я змінено), котра розповідає, як потенційні роботодавці намагалися її ошукати й залякати. Публікуємо пряму мову.

«Нещодавно я активно шукала підзаробіток. Помітила оголошення: «В офіс потрібні люди для роботи з документацією. Гнучкий графік, високий дохід».

Зацікавилася такою пропозицією і моя подруга Ольга. Ми зателефонували за відповідним номером. На «другому кінці» повідомили, куди потрібно прийти на співбесіду. Наступного дня за вказаною адресою ми побачили кілька розгублених і здивованих людей, котрі теж шукають підзаробітку. Переважно це були студенти. Ми заповнили анкети, які нам видали, й чекали черги на співбесіду. Через 10 хвилин покликали Ольгу. Приємний молодий чоловік ознайомився з її анкетою, поставив кілька запитань і пообіцяв вийти на зв’язок упродовж двох годин. Відтак викликали мене. Усе відбувалося за аналогічним сценарієм. Залишивши офіс, ми з подругою, радіючи, чекали дзвінка й мріяли про те, як працюватимемо разом, а ще нас запевнили: отримуватимемо досить немалу суму.

За кілька годин нам справді зателефонували й попросили прийти на стажування.

Знову з Ольгою дісталися до таємничого офісу, де нас радісно зустріли. За чергою пройшли вже другу співбесіду. Той самий молодий чоловік, котрий представився Олегом, покликав нас. Говорив завуальованими фразами, у швидкому темпі, не зупиняючись, аби людина не мала змоги обдумати своє рішення. Так, буквально за хвилину розповів тематику майбутніх навчальних занять та швидко перейшов до ГОЛОВНОГО — грошей. Одна з умов проходження стажування — 100 гривень внеску, який обіцяли повернути одразу ж, мовляв, «це тільки за літературу, яку вам будемо давати». Також треба було підписати договір. Звісно, це насторожило!

Одного суботнього ранку ми знову завітали в таємничий офіс, майже порожній, де мали проходити лекції. Поки очікували на лектора, вже відомий нам молодий чоловік Олег швиденько попередив: поки людина читатиме лекцію, у жодному разі не ставити питань, лише після заняття. На занятті розповідали звичайні речі завуальованими фразами, але головно про «квадрант грошового потоку» з поділом людей на багатих, середнього достатку та бідних. Ми ніби обходили тему навколо, поверталися до одного й того ж питання — у цій компанії всі люди перетворюються на мільярдерів. На закінчення наш наставник Олег дав домашнє завдання і літературу для прочитання, щось на кшталт: «Як розподілити свій час і стати успішним». Через кілька днів я захворіла й не мала змоги відвідувати так звану роботу, тому далі розповідь зі слів Ольги.

А ставало дедалі цікавіше. Наступна тема стосувалася форм обчислення й перерахування валюти. Заняття проводила дівчина, котра швиденько читала лекцію, а троє присутніх студентів ретельно все записували й кивали, ніби все зрозуміли. Наприкінці, як і минулого разу, — домашнє завдання, література для прочитання; тільки наставник попередив: завтра доведеться затриматися, бо буде обговорення важливих питань.

Наступного дня жінка, котра напередодні проводила лекцію, похапцем повідомляла інформацію про яхти, вілли, літаки, мільйони доларів, які їхня «прекрасна» фірма нам зможе... надати. О 20.30 несподівано в кабінет зайшов незнайомець, а жінка зникла, ніби її не було. Промовець погрозливо, досить грубим тоном почав говорити образливі фрази на кшталт, ви ніхто та звуть вас ніяк, виправдовуючи свою манеру викладання тим, що маємо жорстоку реальність, і якщо ми не працюватимемо в цій фірмі, то «згниємо» в цьому світі. І подруга зрозуміла, що час тікати, бо ні про жодну роботу з документами не йшлося. Це була типова зустріч із аферистами, котрі вводять в оману людей. І тільки стан загіпнотизованої людини може залишити її в цих таємничих і далеко непривабливих стінах.

Усе-таки ми знову пішли до того зловісного офісу, щоб повернути хоч частину грошей. Несподіваний візит стривожив наставника Олега. Він зустрів нас уже не з усмішкою, а з неприязню й навіть страхом. Гроші так і не віддали, вигадуючи різні відмовки».

Коли буде відремонтована дорога на вул. Заньковецької?

Ми також маємо листа від мешканців будинків на вулиці Заньковецької, чиї діти навчаються у ЗОШ № 12, 15 та у садочку № 8. Вони через газету звертаються до мера Ужгорода Богдана Андріїва щодо стану дороги, яка веде від вулиці Грушевського, 29 до Заньковецької, 25. Саме цим відрізком діти авторів листа щодня ходять до школи та садочка. Дорога справді у страшному стані, а після снігу і дощів діти прямують болотом до школи, а потім з мокрими ногами вимушені сидіти на уроках.

Батьки вже неодноразово зверталися до депутата від округу Анатолія Ковальського. І дістали відповідь, що заява передана до Департаменту міського господарства. У листі до Ковальського ужгородці пишуть, що, йдучи на вибори, він обіцяв навести лад із цією дорогою. Приходила також комісія, аби оглянути дорогу. Наразі нічого не зроблено.

«А ще хотілося би запитати у пана Андріїва, чому у «новому» районі біля будинків викладають бруківку, адже район значно молодший. А район Заньковецької є першим експериментальним в Ужгороді. І не можна тут зробити дорогу?», — йдеться у листі.

Ужгородець вважає, що суд несправедливий до його сина

Нам написав ужгородець Богдан Мариконь. Раніше він кілька разів писав, що вважає суддів заангажованими щодо його сина — Любомира. Він розповідав, що його сина звинувачували у викраденні телефону та побитті його власниці. Богдан Лук’янович переконує, що син не скоював цих злочинів, слідство велося упереджено, крім того, хлопець на час слідства хворів, а суд не зважав на медичні довідки.

«Суддя належним чином не розглядала мої та нашого адвоката заяви, клопотання, докази, а також не давала виступити свідкам обвинуваченого Любомира Мариконя», — заявляв Богдан Лук’янович у попередньому листі.

У актуальному листі ужгородець описує, що неодноразово звертався до Ужгородської міської та Закарпатської обласної прокуратур, до Ужгородського міськрайонного суду з єдиним питанням: чому Любомира Мариконя судять за те, що він не скоював, чи є у нас правосуддя взагалі?

Чоловік переконаний, що всі документи — протокол затримання, висновок судово-медичної експертизи, обвинувальний акт — є сфабрикованими. Його сина засудили на 6 років позбавлення волі.

Пан Мариконь вважає, що висновки розслідування уже після судових процесів теж є упередженими.

«Що це таке? Мій син невинний, а суддя та прокурор мають відповісти за свою заангажованість. У нашій країні все можна за гроші. Посадити людину і звільнити. Але де правосуддя?», — пише ужгородець.

Мешканці будинку на Минайській просять відремонтувати ліфт

До нас написали мешканці 5-го під’їзду будинку № 15 на вулиці Минайській. Вони скаржаться на КП «Ужгородліфт», яке несвоєчасно реагує на запити містян. З грудня 2016 року у них не працює ліфт. Він зламався через пожежу.

У листі до КП «Ужгородліфт» йдеться: «Обслуговування і ремонт ліфтового обладнання є головним і безпосереднім обов’язком вашого підприємства. Ви фактично самоусунулися від виконання своїх обов’язків, посилаючись на брак фінансування і відсутність запасних частин. Мешканці під’їзду № 5 просять і вимагають відновити роботу ліфта».

Один із авторів листа пан Юрій у коментарі редакції сказав, що відповідна комісія обрахувала вартість ремонту. Йдеться про мільйон гривень. Зараз відповідальні особи мають знайти фінансування.

6 пляжів на область, або Літній відпочинок у Закарпатті — де і як?

Цьогорічне спекотне літо підтвердило аксіому, що кожен населений пункт мусить мати спеціально обладнану територію для відпочинку з відкритою водоймою для купання і засмагання. Про це пише наша дописувачка Ольга Понамарьова.

А в нашій області на всі населені пункти разом із обласним центром нараховується всього 6 офіційних пляжів, розміщених на озерах (Берегівський та Тячівський райони — по 2, Виноградівський, Хустський райони — по 1). Ні Ужгород, ні Мукачево не мають жодного спеціально обладнаного пляжу. Для області з населенням понад 1 мільйон людей — це мов крапля в морі. Всі 6 пляжів не підпорядковані ані міськвиконкомам, а ні райвиконкомам. Вони належать приватним господарям. І це при тому, що, згідно з генеральними планами міст, селищ міського типу, з проектами планування та забудови сільських поселень, кожен населений пункт повинен мати місця відпочинку. Багато населених пунктів нашої області на своїх територіях мають річки, які беруть свій початок десь у горах. Для створення пляжів такі гірські річки не зовсім годяться. То вода чиста, але її замало, то води забагато, але вона брудна. Деякі населені пункти колись мали місця відпочинку разом із водними об’єктами. Тільки наш обласний центр у минулі роки використовував для відпочинку річку Уж у районі сіл Невицьке та Оріховиця, мав пляжі на берегах річки в межах самого міста. Все це працювало 1—2 сезони. Потім усе змивалося разом із грошима за їх будівництво. Гроші річкою не пливли, вони списувалися, а точніше, осідали у чиїхось кишенях. Так було неодноразово. Кожна нова влада намагалася зробити для міста доступне для всіх місце відпочинку. Нині, крім згадок, нічого не залишилося. Аналогічні ситуації відбувалися на інших адміністративних територіях.

Не за горами 2018 рік зі своїм літом та відпочинком. Влада змінюється, а деякі питання не вирішуються роками. Час починати думати про майбутнє. Не на останньому місці має бути питання організованого відпочинку наших закарпатців — малих та дорослих, багатих та бідних, із машинами та без них.

Створити місця відпочинку в кожному населеному місті області важко. Тому потрібна обласна довгострокова програма розвитку такої сфери нашого життя, як доступний відпочинок поблизу місця постійного проживання.

Листи оглядала Евеліна Гурницька