Ужгородка Юлія Галовець стверджує, що лялька-мотанка це ритуал.

Посередині кімнати я ставлю велику скриню, з якої виймаю частини тканин. З цього моменту і на п’ять найближчих годин моя кімната заповнена тканинами, стрічками, мереживом… Іноді одна деталь може підказати весь задум, спонукати до роботи», — так розпочинається створення ляльки-мотанки в ужгородки Юлії Галовець. За п’ять років такого хобі вона виготовила близько ста ляльок і двох ідентичних між ними немає. Свої вироби дарує рідним, друзям, колегам і лише зрідка продає, бо не хоче перетворювати творчість у комерцію. Для Юлії важливий сам процес, а не матеріальна вигода від нього.

ProZak вирішив дізнатися технологію створення однієї з найпопулярніших іграшок наших бабусь. Однак під час розмови з’ясувалося, що мотання це не просто виготовлення іграшки, а цілий ритуал, якого майстрині дотримуються й досі, якщо, звісно, ставлять собі за мету зробити щось більше, ніж хендмейдову річ. Тож про ляльковий ритуал, виникнення образу і мандри ляльок-мотанок із Закарпаття до Америки — в розмові з Юлією Галовець.

Мотання як релакс

Ляльки — це моє хобі. Я релаксую під час такої роботи, отримую від неї задоволення. Не переслідую жодну комерційну мету. Це виключно заняття для душі.

Спочатку ляльки-мотанки виготовляла моя мама, від неї це заняття перейняла і я. Сьогодні ми обоє займаємося такою творчістю.

Якщо ляльку оцінюють, якщо вона приносить комусь задоволення, мені дуже приємно. Ляльки я дарую чи роздаю, дуже рідко продаю їх.

Замість обличчя — хрест, і жодного стібка голкою

Лялька-мотанка — це ритуал. Її роблять за один раз: майстриня сідає за роботу і не встає, доки не завершить. Відкладати роботу не можна. Під час виготовлення ляльки не мають використовуватися ні ножиці, ні голка. Ножиці мені доводиться використовувати, щоб лялька виходила рівнішою й акуратнішою, але голку не використовую. Всі мої ляльки не зшиті, а повністю намотані.

Лялька завжди моталася зі сходу на захід. Кожен елемент на ній щось означає: спідниця — приземленість, потяг до землі, хустинка, очіпок — щось неземне. У ляльки-мотанки замість обличчя — хрест. Це робиться для того, щоб у неї не міг вселитися злий дух і не нашкодив власникам ляльок.

Ляльки зі старого щасливого одягу

Під час виготовлення ляльки передусім розподіляю тканину на таку, що підходить для обличчя (зазвичай це тканина білого кольору), для наповнення використовую теж тканину чи вату. Тканина має бути багата, не однотонна. Для хреста використовую нитки чи стрічки. Груди роблю з ватних спонжиків. Багато матеріалів мені дарують друзі, які вже знають про моє хобі.

Взагалі для ляльки-мотанки здавна використовували клаптики старого щасливого одягу, який був наповнений хорошою енергетикою, в якому людина добре почувалася. Сьогодні вже не так, але іноді буває, що задля ляльки я можу розрізати скатертину чи щось із одягу. Іноді використовую частини свого одягу, в одній ляльці є частини сукні моєї сестри. Побачу якусь деталь — і в уяві вже виникає образ. Вишивати не люблю, а лялька мені мотається дуже легко.

Початок — із голови

Першою намотується голова, від якої залишається доволі великий шматок тканини. До нього підкладаються руки, які теж потрібно добре зафіксувати, а потім — сама спідниця. Після того, як зроблю хрест, вже виникає подальший задум. Аби лялька була гарна, до неї треба додавати стрічки, квіти, фартушки, намисто тощо.

Лялька як долоня

Виготовляти ляльку можна лише в доброму гуморі. Не можна було її мотати в середу і п’ятницю. Я сама відчуваю: коли маю хороший настрій, вільний час — починаю мотати. Якщо лялька не виходить — я її розмотую, щоб не залишити недоробленою.

Створення однієї ляльки займає в мене чотири-п’ять годин. Розмір визначається від вказівного пальця до кінця долоні. Тобто лялька має бути така, як долоня.

Улюблені родинні ляльки

Дочка дуже любила гратися з такими ляльками, коли була молодша. Сама теж пробує їх мотати. Був випадок, коли я зробила ляльку-наречену в подарунок на весілля, але дочці вона так сподобалася, що ми не змогли її подарувати.

У нас із чоловіком є улюблена лялька і він просить нікому її не віддавати. Вона одна з перших.

Сьогодні в мене у наявності є 15 ляльок, бо інші постійно розходяться. Дарую їх друзям, близьким, колегам.

Лялькові мандри до США

Багато ляльок помандрували до США. Моя мама працює в школі-інтернаті, коли до них приїжджають партнери з Америки, кожному з них дарує ляльку. Це вже традиція: із Закарпаття американці не можуть поїхати без наших ляльок-мотанок.

Про задоволення від роботи, яка приносить радість іншим

Я люблю дарувати ляльки. Без роздумів це роблю, коли людина захоплюється ними. Бо я теж задоволена, коли моя робота подобається іншим. У мене немає мети стати відомою завдяки лялькам. Я роблю їх для задоволення. Якщо вони приносять ще комусь такі враження, як мені — буду тільки рада.

Наталія Каралкіна,
фото Олександри Шевченко

БІЛЬШЕ ФОТО ПроЗак