Коли проходить стихія, то влада в першу чергу починає підраховувати збитки. Часто ці підрахунки явно завищені, бо «гроші на відбудови» фактично мало контрольовані й надходять із резервних фондів. Тобто є з чого красти.


Значна частина коштів іде на так звані компенсації для населення, яке постраждало від стихії. Я розумію, що багато хто на мене обуриться, але хочу сказати таке — цей комунізм повинен закінчитися. По-перше, у країні діє система страхування, яка передбачає страхові компенсації в подібних випадках. Застрахував майно — отримай компенсацію. Не застрахував — твої проблеми. Власне твої, а не колективні. Бо гроші, які потім влада дає на компенсації, нізвідки не беруться. Це народні кошти, які надійшли у бюджет зі сплат податків. То чому інші повинні платити за те, що в когось знесло водою паркан?

По-друге, підтоплень і руйнувань могло б і не бути. Просто закарпатці самі собі гадять, а потім скаржаться на стихію. Вирубка буків, які мають водорегулювальну функцію, просто катастрофічна. Бук акумулює в собі надмірну вологу, а при засушливій погоді віддає цю вологу у грунти. А що ми маємо зараз? І мова навіть не про промислове лісогосподарство. Зайдіть у гірські села особливо перед зимою. Дерева ріжуть усі, кому не лінь. А якщо навіть втрутяться екологи чи правоохоронці, то можуть дістати фізичну відсіч від розлючених селян, які звикли, що ліс і природа в них «на службі». І якщо ще офіційні лісогосподарства займаються не лише вирубками, але й насадженням лісу, то дрібні приватники, які заготовляють дрова чи просто мають удома пилорами, лісовідновленням не займаються.

Інша проблема — сміття. Змусити в селі селян платити за вивіз сміття дуже важко. Селяни просто звикли викидати сміття в потічок, бо потім воно спливе «долі водов». Коли зараз піднявся рівень води, то всі бачили тисячі й тисячі пластикових пляшок, які пливли по річках. Звідки вони взялися? Ці пляшки у воді і є портрет закарпатця-рагуля. Неосвіченого, грубого і байдужого, який вилизує власну хату та двір, а все за межами   — не його проблема.

Ще одна ознака закарпатця-рагуля: побудувати собі власний місток через потічок до двору так, щоб було «парадно», але не так, як потрібно, щоб був вільний прохід для води. При цьому повністю нищилися і захаращувалися краї канав. Під час повені саме під такими містками накопичувалися гілки та сміття і починалося підтоплення дворогосподарств.

Голова Закарпатської облдерж­адміністрації Геннадій Москаль дав із цього приводу доволі сердитий коментар.

«Під час інтенсивних дощів вода з гір збирається в канави по узбіччях доріг і стікає в низовину, однак якщо канави захаращені гілками й сміттям, під мостовими переходами утворюються затори, які значно підвищують рівень води. Прориваючи такі штучні загати, вода разом зі сміттям несеться на дороги і в селянські двори. Якби сільські ради й місцеві мешканці слідкували за рівчаками, наслідки паводка були б набагато меншими.

Розчищення канав — обов’язок місцевих рад, який ті систематично не виконують. Більше того, в Перечинському районі техніку, з допомогою якої водники хотіли розчистити канаву від заторів, не пустили через свою ділянку місцеві селяни. Так далі тривати не може. Сільради зобов’язані чистити рівчаки (особливо в паводкові періоди), а тих, хто ігноруватиме цю роботу, будемо притягувати до адміністративної відповідальності й штрафувати», — заявив Москаль.

Про те, що люди не пропускали техніку для розчищення захаращень у Перечинському районі, Москаль сказав дуже правильно. Це ще один штрих до портрета деяких закарпатців. Більше того, на численних відео з ліквідації наслідків повені видно, як рятувальники на своїх хребтах виносять речі з дворогосподарств і вичищають двори від намулу. У той же час господарі стоять і просто спостерігають. Тепер ті таки господарі будуть найгучніше вимагати від влади грошової компенсації за зіпсоване стихією майно.

Я в жодному випадку не стверджую, що всі закарпатці безвідповідально ставляться до природи. Але просто подивіться на ту кількість пляшок, яка пливе вниз по течії повноводних річок, і ви зрозумієте, що їх накидали не сто людей. І навіть не тисяча.

Генріх Розман, еколог, ProZak.info