В Ужгороді є чимало будівель, які ще сотню років тому знали не за номером, а за «іменем»: палац Фріда, пасаж Вайди, будинок Гізелли, «Білий корабель», Рафанда. Деякі з цих назв ще досі побутують серед мешканців міста, а інші вже геть забулися. Про решту ми розкажемо пізніше, а нині почнемо з палацу Фріда. Чому його так назвали, яка тяжка доля спіткала родину багатія Фріда — знає «Про Захід».


За рік будівництва палацу Фрід втратив дружину і батька

Палацом Фріда (угорською — Fried Palota) здавна ужгородці називали житловий будинок на нинішній площі Петефі,10. До Другої світової війни він був найбільшим приватним будинком в Ужгороді, бо цілком належав єврейському підприємцеві Ігнацові Фріду.

Доля родини Фрідів була трагічною, про неї розповів у автобіографічному нарисі внук Ігнаца — американський програміст Пол Готтсман. Саме від нього лише й можемо дізнатися про те, що сталося з дітьми тодішнього олігарха Фріда, хоч про нього самого чи хоча би про те, чим займався Ігнац Фрід, для чого звів свій палац і чому переїхав до Ужгорода, написано дуже мало.

Отже, відомо, що великий житловий будинок звели в 1910 році. На першому поверсі працювали 18 крамничок, а на другому і третьому поверхах знаходилися 24 квартири. 22 помешкання винаймали єврейські родини, одне займав управитель (не єврей) і ще одну квартиру орендувала неєврейська родина. В якій сфері працював Ігнац Фрід та на чому зумів розбагатіти настільки, аби побудувати шикарний за тогочасними мірками палац, на, жаль, невідомо. Та щастя будинок йому не приніс. Якраз у той час, коли його зводили, і в наступні роки один за одним почали йти з життя близькі родичі багатія.

На старовинному ужгородському єврейському кладовищі є багато поховань членів родини Фрідів. Серед них є могила Сари (Розалії) Вінклер, дружини Ігнаца Фріда, котра померла 9 січня 1910 року, тобто якраз тоді, коли зводили палац Фріда. Того ж року в червні пішов із життя його батько Арон, син Давида Фріда. На могилі стоїть позначка, що померлому було на час смерті 86 років. Неподалік стоїть розбитий надгробок, на якому написано, що там похований Ізраель Давид (Ернив), син Іцхака (Ігнаца) Фріда. Помер хлопець, маючи всього 18 років, і сталося це через 2 роки по матері — у березні 1912 року. Пол Готтсман про ці факти не згадує, тож невідомо, через що загинув єдиний син Ігнаца Фріда.

До речі, могила самого Ігнаца теж знаходиться на ужгородському кладовищі — одразу біля батька.

На ній написано, що там спочиває Іцхак (Ігнац), син Арона Фріда, який помер 17 січня 1936 року у віці 77 років. Його внук Пол Готтсман згадував, що після смерті Ігнаца палац успадкували дві його доньки — Маргіт та Ірен. Про Ірен відомо лише те, що вона мала психічне захворювання і проживала в лікарні в угорському місті Шаторойоуйгей. Про Маргіт — матір Пола Готтсмана — відомо, що вона народилася 1887 року в угорському місті Егері (можливо, саме звідти родина Фрідів переїхала до Ужгорода). Маргіт Фрід вийшла заміж за адвоката Самуеля Готтсманна, котрий народився в Косині на Берегівщині. Самуель Готтсман мав адвокатську практику в Ужгороді, а одружившись, переїхав жити до палацу Фріда. Саме його по смерті Ігнаца Фріда зробили опікуном неповносправної Ірен Фрід, тож фактично вони з дружиною володіли будинком і мали від здавання його приміщень в оренду прибуток.

Коштовності Фрідів хотіли сховати, але не вийшло

Все змінилося у березні 1944 року. Спочатку міська управа наказала виділити в будинку місце для 6 солдатів угорської армії, а також надати їм харчування. Пол Готтсман згадував, що один із тих вояків якось навіть вибачався перед його матір’ю за ганебне ставлення до євреїв із боку Німеччини. Певно розуміючи, що йде не до добра, Самуель Готтсман разом із рабином замовили кінну карету і спробували вивезти фамільні коштовності, аби заховати їх. Це було непросто, адже в той час у місті вже була оголошена комендантська година, виходити після 17.00 надвір заборонялося, до того ж усі євреї мусили носити на одязі жовту зірку Давида. Спроба заховати цінності провалилася: карету з адвокатом і рабином перехопили, а коштовності конфіскували.

Родина Готтсманів

У квітні 1944-го всім мешканцям палацу Фріда несподівано наказали покинути приміщення, причому з собою не дозволили виносити нічого. Будівлю німецькі та угорські військові перетворили на штаб-квартиру гестапо, а горище і підвал (у якому, до слова, сьогодні розміщений дорогий ресторан) перетворили на в’язницю. Родина Готтсманів знайшла притулок у батькового брата Берталона Готтсмана, котрий проживав у іншій частині міста. Навіть у таких умовах люди не опускали рук і, за спогадами Пола Готтсмана, як годиться, відсвяткували бар-міцву (обряд прийняття хлопчиків по досягненні ними 13-ліття в іудаїстську спільноту) двоюрідного брата Пола Ласло Готтсмана.

За день до того, як ужгородських євреїв забрали в гетто, Берталон Готтсман уночі розбудив свого брата і повідомив, що він із родиною тікає з міста. Мовляв, їх погодилася сховати в себе одна родина русинських селян. Самуель дуже просив брата взяти і свого сина Пола, однак Берталон відмовив, сказав, що йому нікого не дозволено брати з собою. Забігаючи наперед, скажу, що ця втеча врятувала життя родині Берталона Готтсмана. Їм вдалося уникнути концтаборів. А от родині магната Фріда — ні.

Через чотири тижні після того, як німецькі військові прийшли в Ужгород, всіх євреїв міста зігнали у два гетто. Одне з них, найбільше, знаходилося на території цегельного заводу євреїв Мошковиців (нині це територія супермаркету «Сільпо» на вулиці Минайській). Там перебували близько 10 тисяч євреїв з Ужгорода та його околиць. Пол Готтсман згадував, що спали вони просто на підлозі, вкритій шаром пороху з глини. Особливо важко все це переносила донька Фріда Маргіт, котра хворіла на цукровий діабет і мала надлишкову вагу.

Доля обидвох доньок Фріда — невідома

Далі на ще донедавна багату і впливову родину чекали ще гірші випробування. 26 травня 1944 року разом з іншими євреями родину Готтсманів посадили в товарні вагони, пообіцявши, що повезуть на південь Угорщини, де збудовані спеціальні поселення для євреїв. Везли більше 3 діб, привізши до Освенцима. Щойно родина вийшла з вагона, в неї відібрали останні пожитки, які ті везли з собою. Готтсмани побачили невідоме місце і труби, з яких ішов дим, але ще не розуміли їх призначення. Саме тоді батько і син востаннє бачили Маргіт Фрід. Як завершилося її життя, родині так і не вдалося дізнатися. Власне, як нічого їм не було відомо про долю другої доньки Ігнаца Фріда Ірен, котра на той момент перебувала у психіатричному лікувальному закладі. На жаль, швидше за все, обидві вони померли в концтаборах.

Батька ж і сина Готтсманів після тижня в Освенцимі перевезли до іншого концтабору — Бухенвальда. Переживши страшний рік, голод, виснажливу роботу і смерть батька (колись відомий ужгородський адвокат Самуель Готтсман помер 15 березня 1945 року в робочому таборі від виснаження і голоду), Пол разом з іншими в’язнями був звільнений американцями 12 квітня 1945. Внук одного з найбільших ужгородських багатіїв довоєнного часу був хворий, худий, мав величезні рани на боці й купу вошей.

Після лікування у шпиталі Пол приїхав до Ужгорода, та марно сподівався, що вдома на нього чекатиме дідусів спадок. Йому, колишньому власникові будинку, навіть не дозволили ввійти до палацу Фріда, бо в ньому після війни розмістили вже управління КДБ.

Пол розшукав у Ужгороді свого дядька Берталона, чия сім’я переховувалася в русинів. Той уже зібрав речі, аби переїхати до Угорщини, і кликав із собою племінника-сироту. Деякий час Пол жив у Будапешті, потім переїхав до Ізраїлю, де служив у армії й вивчав електроніку, а потім — до США. Шлях його був непростий, зате в Америці для хлопця, який пережив стільки страждань, нарешті відкрилися двері в життя. Там він здобув освіту, став програмістом, працював у системі комп’ютерної безпеки одного з найбільших американських банків.

Вже на пенсії, згадуючи своє непросте життя, Пол Готтсман написав автобіографію й окремі спогади про палац Фріда в Ужгороді. Завдяки цьому маємо змогу відкрити ще одну сторінку історії міста, його поламаних доль і будівель, у яких було все: і радість, і розпач, і розкіш інтелігенції, і сліди важких чобіт солдатів.

Нині в палаці Фріда в Ужгороді якраз реставрують фасад. У ньому вже давно не 24 квартири, їх поділили на менші за радянських часів і пізніше, зробивши 32. Власне, ремонту потребує не лише зовнішнє оздоблення старої будівлі, а й в’їзд, зі стелі якого вже висить цегла, і внутрішні балкони, з яких от-от упадуть поручні. Але початок покладено, бо разом із зовнішнім виглядом ми відновимо велич і красу будівлі, яку й досі не соромно називати палацом.

Тетяна Літераті, «Про Захід»