Огляд редакційної пошти.

Публікуємо чергову добірку листів, наразі в редакції зберігається ще дуже багато неопублікованих листів, наберіться терпіння, всі вони незабаром з’являться на шпальтах «РІО». Пишіть нам і обов’язково вказуйте ім’я, прізвище, номер телефону та ставте підпис.

Спекуляції на кольорах прапора

Наші огляди пошти не обходяться без листів від сумлінної читачки Клари Кевер. Вона пише про кольори українського прапора, символу країни, який має бути святим для кожного громадянина України. Але, на її думку, зараз відбувається своєрідне паплюження цих кольорів, мовляв, це є вираження псевдопатріотизму.

«Члени уряду покладають вінки для вшанування пам’яті кого-небудь. Мусить бути обов’язково половина синіх квітів, половина — жовтих. Люди на пікетах і демонстраціях дозволяють собі обгортатися прапором. Дитячі гойдалки, паркани, шини розмальовують у жовто-блакитний колір, пробки на пляшках з олією — блакитно-жовті, — пише Клара Людвіківна. — Це вираження патріотизму? Ніде у світі нема такого, щоб кольорами державного прапора розфарбовували все довкола».

Ужгородка переконана, що прапор має викликати в людини певний настрій урочистості, гордості, пошани. А так виходить, що в кольори прапора навіть плюють, якщо йдеться про паркан. Відтак на жовтому і блакитному забагато спекуляції, пофарбувати — ще не означає бути патріотом.

Чому квитанції не потрапляють до платників?

Ще одна активна дописувачка пані Ольга Пономарьова у своєму листі згадує, як у радянські часи ми сплачували комунальні послуги з допомогою однієї книжки, яка при цьому включала всього 2 цифри. Одна з них — це плата за житлову площу разом із опаленням, водопостачанням та водовідведенням, роботу ліфтів, за вивезення сміття, за газ, за прибирання прибудинкової території. Друга цифра — плата за використану електроенергію. За стаціонарний телефон плата була зовсім окрема. Сьогодні ж оплата комунальних послуг здійснюється за шістьма квитанціями та одною книжкою (за сміття). Допоки квитанції розносили працівники пошти разом із газетами, журналами, листами, іншими поштовими відправленнями, все було гаразд. Усі квартири в будинках мали поштові скриньки. Скарг на доставку пошти та квитанцій на оплату комунальних послуг практично не було. Пошту, яка зменшилася в рази, так і носять поштарі. Поштових скриньок поменшало, вони були кимось зіпсовані і їх просто здали на металобрухт. А ось із квитанціями у 9-поверхових будинках на вулиці Заньковецької відбувається щось не зовсім зрозуміле. Квитанції на оплату комунальних послуг кимось доправляються до будинків. Папірці шести видів просто залишають на поштових скриньках. І починається вишукування своїх квитанцій, більша частина яких при цьому падає на підлогу і вже залишається там. Добре, якщо не було дощу. Хлопчина, який прибирає коридори будинку, збирає брудні квитанції і скидає в контейнер для сміття. Більшість мешканців при цьому не отримують документів на оплату комунальних послуг, накопичуються борги.

«Після моїх неодноразових скарг частину квитанцій залишають у поштових скриньках, інша так і чекає своїх господарів у загальній купі, іноді просто на підлозі коридору. Найцікавішим наслідком моїх скарг було те, що ніхто не несе відповідальності за таку доставку платіжних документів. Все залежить від Києва. Це їх люди так працюють, а точніше люди ТОВ «Український професійний кур’єр», — зазначає пані Ольга. — Якщо адресу цієї установи в Києві знайти можна в Інтернеті, то адреси нашого кур’єра знайти неможливо. Вважаю, що ми повинні знати своїх антигероїв, завдяки яким зазнаємо стресів, переживаємо за відсутність квитанцій, що призводить до накопичення боргів, які треба сплачувати».

Як повідомили в КП «Ужгородліфт», квитанції за їхні послуги «приносять» до будинку ліфтерки. Їх ніхто не бачить, а працюють і вони погано.

Ужгородець клопоче про герметизацію міжпанельних швів

Ще один із частих дописувачів Володимир Шпонтак скаржиться на бездіяльність та неповагу до пенсіонерів із боку органів влади.

Пан Шпонтак розповідає, що в жовтні 2013 року він звернувся до ТОВ «Житло-сервіс», яке обслуговує панельний будинок № 189 на вулиці Перемоги в місті Ужгороді, з проханням про герметизацію міжпанельних швів, які складають 30 погонних метрів. Офіційна відповідь у жовтні 2013 року була такого змісту: «Вашу квартиру подано до списку капітального ремонту на 2014 рік у Департамент міського господарства».

«Отже, в опалювальний період 2013—2014 років мені довелося за свій кошт опалювати вулицю», — пише пан Шпонтак.

Незважаючи на запевнення, герметизація міжпанельних швів до початку опалювального періоду 2014—2015 років не була виконана. Це змусило чоловіка повторно в жовтні 2014 року звернутися до тодішнього мера Ужгорода, до директора Департаменту міського господарства Ужгородської міськради та до директора ТОВ «Житло-cервіс». При висловленні цих звернень в усній формі йому відповіли, що в казні немає коштів через обстановку в Україні й роботи будуть виконані у 2015 році.

«Отже, в опалювальний період 2014—2015 років мені знову довелося за свій кошт опалювати вулицю», — додає автор.

У вересні 2015 року чоловік відвідав Департамент міського господарства міста Ужгорода з питанням герметизації міжпанельних швів його квартири. Відповідь стандартна — коштів нема, вони направлені на АТО. Отже, все повторюється.

«Завдяки цій владі, моя мінімальна пенсія зменшилася наполовину, а плата за газ і електроенергію, які використовуються при опаленні, зросла втричі. Якщо не буде усунуто це неподобство, я вимушений буду звернутися до суду про компенсацію, тобто оплату витрат на опалення вулиці. Скажіть, чи потрібна така влада, яка думає про себе і не думає про пересічного громадянина України», — нарікає ужгородець.

Його дивує нахабство тодішнього мера, який, ідучи на вибори, хизується на білбордах, ставлячи собі в заслугу ремонтні роботи, проведені в місті (лист надійшов до виборів, які пройшли 25 жовтня. — Авт.). На думку пана Шпонтака, ці всі роботи виконані за рахунок платників податків і виконані вони керівниками тих об’єктів. В обов’язки мера, на його погляд, входять реагування на звернення громадян із дотримання їх прав, контроль правильності та своєчасного направлення коштів на виконання кошторису, завіреного депутатами, залучення інвестицій, дотримання Конституції та Законів України чиновниками, правильний підбір кадрів, боротьба з корупцією, використання всіх способів зробити наш Ужгород містом європейського зразка.

Чому передали Шустер Live?

Редакція отримала листа від пана Миколи. Він пише про політичну складову відомої програми Шустер Live.

«Мабуть, я не перший, хто здивований вчинком із передачею «Шустер Live». Керівники каналу «1+1» бояться «політизувати» суспільство, яке настільки поляризоване, що скоро вибухне. Чомусь передачу не допустили і на канал «112», пустили на такі канали, яких фактично в кабельних мережах нема», — обурюється пан Микола.

Чоловік переконаний, що ЗМІ мали би давати повну картину суспільних настроїв, усіх подій. Він вважає, що в телепередачі при цьому «лізуть ті, які мали вже давно сидіти у буцегарні».

«А щодо боязні, то вийдіть із кабінетів і спитайте про настрій у тих людей, які виходять із ринків, магазинів, аптек», — додає читач.

Йому цікаво, чи хтось контролює канали в кабельних мережах. І він вважає, що ні, бо половину з тих каналів, що з’являються, взагалі варто відключити.

«Я не думаю, що ви цей матеріал надрукуєте, але ще один сигнал будете мати», — пише зневірений Микола.

В Ужгороді час відкрити шаховий клуб

Також ми маємо листа від ужгородця О. Штеця. Пише він про газ і шахи. Розповідає, що в червні 2015 року отримав квитанцію на оплату за спожитий газ у травні, коли вже опалення було відключене. За травень було зафіксовано 66 куб. м, що за новим тарифом складає 474,41 грн., навіть узимку чоловік сплачував щонайбільше 70 гривень. Ужгородець з’ясував, що у квітні він оплатив, а показник лічильника показав на один кубічний метр більше, ніж у квитанції за травень.

«За квитанцією виходить, що в червні за 15 днів мною спожито 1 куб. м, а у травні за такий самий період — 33 куб. м. А потім я зафіксував, що за 10 днів я споживав трохи менше 5 куб. м», — зазначає автор.

У абонентському відділі міськгазу йому пояснили, що у квітні контролер не працював, відтак вони, певно, записали занижену цифру.

«Занижені цифри могли бути і за березень, коли ще не було підвищеного тарифу. Виходить, що я повинен за певні куби доплачувати потрійний тариф, та ще й за червень авансом. Ось такі в нас добродії-злодії, які безцеремонно залізають у кишеню пенсіонера», — додає читач.

Щодо шахів, то пан Штець згадує, як колись був клуб «на Корзо», а потім довгий час діяв у СК «Юність». Він зазначає, що місце в СК було передане шаховій секції міської спортшколи.

«Ми взагалі не маємо можливості хоча би іноді пограти. Щоправда, нам пропонують раз на місяць взяти участь у певному турнірі в непристосованому для цього приміщенні, де нема опалення (фойє «Ювентуса»), — пише ужгородець. — У Мукачеві є можливість шість разів на тиждень грати в шахи. Чи не пора би в Ужгороді відкрити шаховий клуб. А наразі в СК «Юність» у шаховій секції вільні субота та післяобідній час неділі».

З історії назв вулиць Ужгорода

Тема назв вулиць Ужгорода останнім часом була чи не найпопулярнішою в «РІО», а також мала високе відвідування на сайті газети (www.rionews.com.ua). До редакції досі надходять листи щодо походження назв вулиць. У минулих кількох оглядах ми друкували листа Василя Реги, корінного ужгородця, викладача УжНУ, який хоче внести деякі поправки до того списку осіб, який публікувала редакція. Подаємо ще кілька цитат, а продовжимо в наступних числах «РІО». «Доповнення до вашого списку базується на переліку вулиць Ужгорода, викладеному на сайті Ужгородської міськради», — пише читач. Він розповідає про людей, йменнями яких названі вулиці. Редакція не завжди поділяє трактування історії автором.

«Олена Пчілка (Ольга Косач, 1849—1930) — українська письменниця, драматург, публіцист, громадська діячка, перекладачка, етнограф, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925); мати Лесі України, сестра Михайла Драгоманова.

Юліан Ревай (1899—1979) — український політичний і освітній діяч Закарпаття, прем’єр-міністр Карпатської України, директор Українського Інституту Америки в Нью-Йорку, уродженець села Мирча.

Теодор Ромжа (1911—1947) — єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії, мученик віри, вбитий сталінською спецслужбою, зарахований до лику блаженних; уродженець села Великий Бичків.

Іван Рошко (Ірлявський) (1919—1942) — український поет, журналіст, громадський діяч, член Пласту на Закарпатті, секретар Спілки українських письменників у Києві, страчений німецькими окупантами в Києві; уродженець села Ірлява.

Панас Саксаганський (Тобілевич) (1859—1940) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи М. Кропивницького, корифей українського побутового театру».

Листи оглядала Евеліна Гурницька