Геннадій Полонський: «В Ужгороді відсутня стратегія розвитку міста, хоча перспективи колосальні»

Всесвітньовідомий бізнес-тренер про особистий шлях, своє бачення розвитку Закарпаття та майбутній семінар

Геннадій Полонський здійснив шлях від двірника до викладача світових вузів та бізнес-тренера. Його книги видавалися у Великій Британії, США, Канаді, Польщі. Живучи впродовж 25 років у Великій Британії, з простого викладача «виріс» до професора. А потім... пішов працювати у сферу консалтингу.

Тепер він –   персональний ментор з питань ефективності людини, управління часу, віднайдення балансу. Адже, як сам розповідає, завжди прагнув розвитку. Загалом, він працював у 28 країнах світу, а такі титани у сфері особистого розвитку та власної ефективності, як Брайан Трейсі, Джон Максвел, Маршал Голдсміт та Аллан Піз із задоволенням ходять з ним на каву і називають товаришем. А ще він каже, що, набиваючи власні ґулі, навчився заробляти гроші «легко» та «отримуючи радість». І з задоволенням навчає цьому інших.

Геннадію, перші емоції, які виникають, коли читаєш інформацію про Вас, це «Вау!». Такий досвід і такі досягнення. Як Ви прийшли до цього? Що зіграло провідну роль? Лідерські якості були закладені природою чи це – результат щоденної роботи над собою?

Взагалі-то, я до себе ставлюся досить критично, тому не сприймаю свої досягнення, як Ви кажете, «Вау!». Величезну роль у моєму становленні зіграли книги. Особливо «Досягнення максимуму» Брайана Трейсі, крупного спеціаліста з особистого розвитку. А ще я багато працював. Не все одразу вдавалося. Знаєте, свого часу я написав більше 200 листів із резюме, ходив на співбесіди, провалював їх, ходив знову... І лише через рік зміг отримати хорошу посаду у крупній англійській компанії. А з часом до мене прийшло розуміння, що поставлену ціль необхідно досягати, будучи щасливим у цьому процесі. І навчаю цьому тепер інших. Щодо лідерських якостей. Спочатку я став лідером сам собі. Тобто навчився управляти собою, вести від мети до мети. Визначив свої сильні та слабкі сторони, а тоді навчився використовувати сильні, не намагаючись підтягувати слабкі. Взагалі, життя коротке, і ми не можемо бути досконалими в усьому. А ще я точно знаю, що лідерами не народжуються. Цьому можна навчитися. І, якщо ви хочете добиватися великих цілей, повинні бути великим лідером.

Застосовувати бізнес-навички у житті – це одне. А ділитися знаннями – зовсім інше. Як Ви стали бізнес-тренером? Чи легко навчати інших?

Я завжди любив ділитися. Особливо знаннями. Якщо щось робив у бізнесі, то вважав, що моя робота незавершена, якщо не поділився знаннями з іншими. Мені дуже приємно, коли люди тягнуться до знань. Я багато років пропрацював в університетах, а тому ділитися знаннями — це моє покликання. Працюючи, швидко збагнув, що насправді важливо не просто викласти лекційний матеріал, а допомогти людям навчитися застосувати його на практиці. Викладачем не працюю вже 15 років, але з багатьма студентами дотепер підтримую зв’язки. Один з них сказав мені якось, що не пам’ятає, яку дисципліну я викладав йому, але затямив, як допомагав у тій чи іншій практичній ситуації. І це є чи не найголовніше. Знаєте, ми часто допускаємо перекоси у нашому житті. Дозволяємо роботі, грошам домінувати над життям. Забуваємо, що, аби людина була гармонійною, то потрібен баланс. І не менше часу потрібно виділяти дітям, родині. Це набагато важливіше, аніж заробляння великих грошей. Тому треба навчитися заробляти гроші так, аби це не шкодило особистому життю. Допоки до цього дійшов сам, наробив купу помилок. Але тепер цей досвід передаю через семінари. А людина, якщо хоче, вчиться дуже легко. Нерідко вона сама багато знає, але не робить. Моє завдання як бізнес-тренера досягти, аби люди кожен крок робили відповідно до власної концепції. Аби застосовувала свої теоретичні знання. Бо лише конкретні дії здатні змінити життя на краще. Важливо, аби людина не просто зрозуміла, що я кажу, але й почала це втілювати. Моя мета – перемістити людину з точки, у якій вона перебуває, у точку, про яку вона мріє.

В Ужгороді є бізнесмени, яким Ви надавали консультації. Чи можете розповісти, хто це був і наскільки оцінюєте результат спільної роботи?

Дійсно, у мене є досвід роботи в Ужгороді. Це були консультації з особистого розвитку, по знаходженню балансу в житті, постановці мети. Імена, з етичних міркувань, розкривати не буду. Але усі ці 8 людей отримали хороший результат. З усіма склалися добрі товариські відносини. Хто хоче змін, має усвідомити, що я не можу робити зміни за людину. Кожен має пройти свій шлях.

Ви уже впродовж певного періоду проживаєте в Ужгороді, хоча часто буваєте в роз’їздах. Що потрібно Закарпаттю (у першу чергу, бізнесу), аби почати активно розвиватися? Чи можна зробити це на локальному рівні чи потрібні рішення на рівні держави?

Проблеми Закарпаття — це проблеми України. Я не зовсім виділяю Закарпаття, хоча, звісно, тут і менталітет, і історія інші. В цілому Закарпаттю треба те, що й Україні: швидше рухатися. Треба пришвидшувати реформи, навіть, якщо вони непопулярні та болючі. Треба забирати непотрібні обмеження і часто формальні контролюючі органи. Треба значно зменшувати втручання держави в процеси економіки. Давати можливість використовувати державу як помічника, а не як інституцію, яка чинить перешкоди. Безумовно, корупція гальмує розвиток, адже величезна кількість грошей йде незрозуміло куди. І це дійсно серйозні проблеми. Проблема нерівності перед законом актуальна як для Закарпатя, так для України в цілому.

Що стосується людей, то я трохи розчарований, бо мені здавалося, що закарпатці – люди підприємливі. Але підприємливість часто заключається у тому, що «купив дешево — продав дорого». Ну, і перекинув через кордон. А от підприємливість в плані знаходження ніш, де можна було б створити бізнес, якось не дуже. Це при тому, що багато хто їздить за кордон і бачить, як відбувається там. Навіть в сьогоднішніх умовах можливості існують. Просто не використовуються. Закарпатці думають, що вкладати зусилля у довготривалу перспективу нема сенсу. Вони часто не вірять в Україну, в її розвиток. Я з цим не згоден. Це дійсно прекрасна країна, унікальна, яка достойна набагато більшого і кращого майбутнього, ніж те, що у неї є зараз.

А от в Ужгороді абсолютно відсутня стратегія розвитку міста. Хоча насправді у міста є колосальний потенціал. Чи знають люди, де хоче бути Ужгород через 5 років? Давайте спитаємо про це у перехожих на вулиці. Сумніваюся, що хтось відповість. Якби ж люди знали, що, до прикладу, місто буде центром туризму, якщо б вони хотіли бачити його привабливим, то й самі змінювалися б. Не смітили б і не ставилися толерантно до компаній, що сидять під липовими алеями і лузґають насіння на землю, вважаючи, що це нормально. Повинна бути концепція, яка б об’єднала людей. Але я такої в Ужгороді не бачу. Коли є стратегія, то з’являються плани, пишуться бізнес-проекти, які вибудовані під цю стратегію. А так: латання дірок чи створення якихось проектів, які не створюють загальну картинку, це як шматки мозаїки, які самі по собі виглядають більш-менш, але не створюють цілісної картини. Ну, це моя дилетантська думка, оскільки я у ці процеси не занурений.

Тобто на семінар, що відбудеться 1 серпня в Ужгороді, можуть прийти і представники міської влади? Їм теж це буде корисно?
Безумовно. В моїй практиці таке неодноразово бувало.

Загалом, в Ужгороді відбудеться міні (в плані розміру) семінар, адже зазвичай слухацька аудиторія моїх заходів становить 2-3 тисячі людей. Нещодавно на Балі, в Індонезії, проходив дводенний семінар з лідерства. У перших рядах в аудиторії були мільйонери. Для мене це – велика відповідальність. В Ужгороді я зможу учасникам показати напрямок, куди можна рухатися, де шукати інформацію, що потрібно робити. Хотів би показати, чому одні компанії чи індивіди стають успішними, а інші — ні. Ми поговоримо, що таке ретикулярна активаційна система. Яким чином її активізувати? Тобто як поєднати те, про що ви думаєте, із тим, що робите? Поговоримо про місію і про те, як досягати мети. Про те, як налаштовувати наші звички. Бо ж, якщо людина ставить плани, а не змінює звички, вона не зможе досягти бажаного. Повірте, великі справи можна робити маленькими кроками. До того ж легко і весело. Цей семінар має допомогти людям створити свою модель поведінки, яка допоможе уникнути багатьох помилок і рухатися швидко й легко.

Ну, добре. Піде людина на семінар. Чи означає це те, що вийда вона зовсім іншою і почне нове життя? Ви даєте «чарівну пігулку» чи тільки рецепт, як її приготувати? Від чого залежить успіх?

Присутнім я дам і принципи, і практики, і методологію, і систему, яка може змінювати життя. Практика показує, що після семінару 90% виходять і кажуть, що змінять своє життя. Але насправді 10% досягають чудових результатів, про які вони навіть не мріяли, 40% кардинально змінюють своє життя, а 50% нічого не роблять. Тобто вони щось роблять, але через 2 тижні визнають, що стоять на місці. Хтось зупиняється, коли настає період «плато», коли здається, що ти робиш-робиш, а справи не рухаються. Насправді у такі періоди треба вперто продовжувати працювати. І не кидати. Тоді відбувається якісний прорив. Моя роль – показати можливість, що успіх залежить не від вчителя чи обставин, а самого учня. Те, що я дам, допоможе людям, якщо вони самі цього захочуть.

Кого Ви очікуєте побачити на тренігу? Як людині зрозуміти, що їй це потрібно і куди звернутися, врешті-решт?

Усі питання стосовно семінару можна задати за номером 099-440-33-70. Я ж, у свою чергу, сподіваюся побачити людей, які не просто пливуть за течією, а які хочуть отримати радість від цього. Які хочуть рухатися швидше до своєї мети. Хочуть змінюватися і бути кращими, ніж учора. Це і є смисл існування людини на Землі. Рухатися до самовдосконалення, робити те, що тобі дано Богом.

Ярослава Матвійчук, агентство комунікацій "ПАЗЛ"