Редакція публікує чергову добірку листів, інші наразі — у черзі, чекаємо від вас нових історій.


ВКРАДЕНИЙ ДЕПОЗИТ І ФІКТИВНИЙ КРЕДИТ

У «РІО» написав ужгородець Сергій Русин, який переконує, що став жертвою махінацій керівництва і працівників ужгородського відділення банку «У» (редакція наразі не називає банк). Він запевняє, що в нього був украдений депозит, фіктивно оформлений кредит на 100 тисяч доларів, вкрадені 40 тисяч євро, які повинні були йти на погашення ще одного кредиту.  

«Про це я дізнався через кілька років після описаних мною подій і, за сценарієм махінаторів, повинен був опинитися за гратами як шахрай, а все моє майно розраховували викупити за безцінь, — йдеться в листі. — Забігаючи наперед, скажу: я виграв кілька судових процесів у «У», по одному з них суд зобов’язав банк повернути мені 1 134 000 гривень. У цьому ж рішенні встановлено, що у всіх документах, які стосуються зняття грошей, підроблені мої підписи. Така ж ситуація і по інших випадках».

Чоловік інформує, що головний офіс ігнорує будь-які його звернення. Водночас запевняє, що проти банку та окремих посадових осіб ведеться розслідування, тривають судові касації.

«Наприклад, повертаючи мені депозитний вклад сумою понад мільйон, гроші потрапили на рахунок, якого я не відкривав і не мав уявлення про його існування. Згодом виявилося, що на моє ім’я було відкрито понад 20 фіктивних рахунків. Що з ними робили банкіри, залишається тільки здогадуватися», — твердить С. Русин.

До слова, нещодавно до нього звернулися колишні працівники закарпатського представництва фінансової структури, які розповіли, що насправді вище керівництво банку не в курсі цієї проблеми, головний офіс отримував спотворену інформацію, а Русин не є єдиною жертвою крадіжки. Натомість банк кілька років «замітає сліди», щоб уникнути відповідальності. Пан Сергій бачив єдиний вихід — донести до керівництва банку правдиву інформацію, опублікувати всі матеріали, дати розголос, оскільки схожих випадків у Україні не траплялося.

БРУДНА «ЮНІСТЬ»

Редакція отримала листа від О. Пономарьової, яка пише про незадовільний стан ужгородського СК «Юність». Вона нагадує, що спорткомплекс є центром спортивного життя Закарпаття, України та   багатьох міст і містечок із усього світу. Саме в «Юності» кілька разів на рік проходять масштабні змагання, заходи, а також торговельні виставки-продажі.

При цьому спортивна арена оточена цілим рядом проблем. Спочатку йдеться про   огороджену високим парканом ділянку між універмагом «Україна» та фірмою «Смерічка».  

«Початок будівництва тор¬говельно-розважального комплексу планувався ще у другому кварталі   2013 року з введенням в експлуатацію рівно за 3 роки. На сьогодні крім паркану та сміття за ним ніхто нічого не бачить, — йдеться у повідомленні. — Огорожа   сама по собі та й сміття за нею   псують тільки настрій, коли йдеш повз. А ось стан території біля цього паркану заважає, в першу чергу, постійним жителям, що мешкають у будинках на вулиці Заньковецької. Наш народ звик до всього, а тим більше до сміття та бруду під час опадів: дощів та танення снігу».

Пані Пономарьова підкреслює, що спортивна арена кілька разів на рік приймає   спортсменів — своїх закарпатських, зі всієї України, а також із-за кордону. Відбуваються   обласні, республіканські, міжнародні змагання з художньої гімнастики, гандболу, інших видів спорту.

«Спортсмени йдуть до місця змагань або з вулиці Минайської, або від універмагу «Україна» (з правого його боку) через калюжі, грязюку, ями, періодично наповнені брудною водою, — пише читачка. —   9 травня   2015 року у спорткомплексі відбувалися важливі для маленьких   дівчаток нашої країни республіканські змагання з художньої гімнастики. Багатьом батькам, бабусям, що прийшли вболівати за своїх дітей, онуків, було соромно вислуховувати від приїжджих про те, що в самому центрі Європи центр міста «прикрашають» доріжки, більше схожі на польові стежки, по яких без гумового взуття пройти вкрай важко. Дорослі почувалися винними за такі негаразди, на які одразу ж звертали увагу спортсмени та їхні тренери, що приїхали з інших областей».

Ужгородка додає, що її хвилює питання, чому   нікого не цікавить наше місто поза межами міськвиконкому та обласної державної адміністрації, поза тими вулицями та площами, де проїжджають кортежі з київськими й   іноземними делегаціями. Чому адміністрація спортивного комплексу «Юність», отримуючи гроші від оренди на влаштування виставок продажу різних товарів, проведення спортивних змагань, не вкладає кошти в облаштування свого довкілля?

НЕ МАЄ БУТИ ПЕРЕШКОДИ ДЛЯ ВИЇЗДУ ЗАКАРПАТЦІВ-ЗАРОБІТЧАН ЗА КОРДОН

Ми також маємо у своєму розпорядженні листа нашого постійного автора Дмитра Скрипа. Свій текст він називає «Демократія по-українськи, або Про обмеження і заборони». Він зазначає, що останнім часом в Україні під прикриттям війни шириться наступ на права і свободу громадян. Хоча офіційно війни нема, воєнний стан не введений, влада запроваджує елементи цензури і хоче перешкодити вільному виїзду за кордон окремих категорій громадян. Так, вводиться заборона на показ окремих кінофільмів та трансляцію телевізійних каналів. Через це виникає нерозуміння мотивів дій влади, відтак є і питання до можновладців.

«Вбачається протиріччя між заявами влади про те, що наш народ високоосвічений і єдиний, як ніколи, і запровадженням цензури. Я розцінюю це як певну недовіру до людей. Невже влада вважає, що російська пропаганда враз зробить із наших громадян ворогів України?» — пише пан Скрип.

За його словами, існує ще одна причина неефективності таких нововведень, бо заборонений плід завжди бажаний та й у вік сучасних інформаційних технологій обійти ці заборони не є проблемою. А ще читач вказує, що навіть за комуністичних часів, коли цілодобово працювали «глушилки» на частотах ворожих радіостанцій, люди слухали ці «ворожі» голоси.

Найбільше Дмитро переймається наслідками обмеження для виїзду за кордон наших чоловіків-заробітчан. Загальновідомий факт масового виїзду закарпатців за межі країни на заробітки, бо знайти роботу в нас із нормальними умовами і пристойним заробітком — це велика удача для небагатьох.

«Якщо обмеження для виїзду чоловіків військовозобов’язаного віку будуть масштабними, то не відомо, як існуватимуть десятки тисяч сімей наших краян. Адже сподіватися на те, що з’являться десятки тисяч нових робочих місць, у нинішніх умовах справа нереальна», — додає автор.

Пан Скрип підсумовує, аби не провокувати напруженість у суспільстві, владі необхідно максимально відповідально ставитися до запровадження різних обмежень.

ЧОМУ ПОГОРЄЛОВ ВІДПРАВИВ УЖГОРОДЦІВ У ІНТЕРНЕТ?

До «РІО» часто надходять листи, телефонують люди щодо скасування більшості пільг на проїзд у громадському транспорті. Населення очікує цього з 1 червня 2015 року. Цього разу відчайдушне повідомлення від М. Готри.

«Пенсії й зарплати на «нулі», ціни на ліки — захмарні, а з 1 червня будемо платити за автобус. За кордоном пенсіонери не платять за проїзд, — йдеться в листі. — Закон дозволяє автоперевізникам ставити свої тарифи. Тепер 3—4—5 гривень за проїзд: нам або йти пішки по сонцю з тиском 200—220, або не купити півхліба».

Жінка закликає уявити собі картину, коли взимку літня й немічна людина просить водія безкоштовно взяти її в автобус. Найбільше проблем буде з доїздом до поліклініки та лікарні.

Також у листі згадується про субсидії, мовляв, для кого вони насправді, та про велику кількість податків.

«Погорєлов своїх не здає. Вони, перевізники, йому платять «кормові». Ворон ворону око не виклює», — висловлює свою думку пані Готра.

Також читачка непокоїться, чому закрилася газета Ужгородської міської ради «Ужгород». Вона вважає, що таким чином влада не хоче інформувати ужгородців про справи в місті.

«Як можна знати про діла в місті? Він (ідеться про мера Ужгорода Віктора Погорєлова) каже, йдіть в Інтернет. Де є у старих людей Інтернет? А ще треба з 1000 гривень пенсії за 40 років роботи купити ліки, їжу, комуналку оплатити», — мовиться в листі.

Читачка згадує про бідність в Україні, хворобливість населення та обіцянки й виправдання, якими влада годує своїх виборців.

ПРО 5 % ВІД ЦИГАРОК У БЮДЖЕТ

Публікуємо звернення від Тараса Товтина. Він нагадує, що віднедавна діє закон про 5%-не відрахування в міські бюджети з підакцизних товарів. У цій ситуації приватні підприємці Ужгорода роз’яснюють це так, мовляв, чому ми маємо платити, нехай платять покупці.

«Так, на пачці сигарет «Bond 100S» написана ціна 14 грн., а продають її за 14 грн. 70 коп., і так із будь-якою пачкою сигарет (ціна на пачці + 5 %), — пише Тарас. — Це є порушенням торгівлі тютюновими виробами. Коли наші контролюючі органи наведуть лад із цінами на підакцизні товари?»

СМІТТЄЗВАЛИЩЕ, ЧИ СМІТТЄПЕРЕРОБНИЙ ЗАВОД

Газета публікує реакцію доктора біологічних наук, професора, наукового керівника Науково-дослідної лабораторії охорони природних екосистем Василя Комендаря та старшого наукового співробітника цієї ж лабораторії Геннадія Буднікова на статтю у минулому номері «Сміття виповзає». Вони пишуть, що матеріал журналіста Василя Бедзіра викликав багато розмов, непорозумінь, критики, а також і схвальних думок. Нагадаємо, у тексті йшлося про будівництво сміттєсховища на 35 га площі, що об’єднує села Стеблівка і Буштино. Звісно, люди обурюються, що у мальовничій локації буде купа сміття просто неба, проте у авторів листа є і свої ідеї.

«Сміттєзвалище буде видно із шосейної дороги, але не дуже яскраво. Варто було би зробити певний «пам’ятник» цього сміттєзвалища, який було би видно здалеку, з усіх боків. Він буде прикрашений блискучими консервними бляшанками, порізаними гумовими черевиками. А під цим знаком буде видно глибокі діри, вириті тваринами, які живляться на смітнику», — іронізують науковці.

Також вони міркують, невже такі заможні села не можуть домогтися кредитів і збудувати сучасний сміттєпереробний завод. Обоє впевнені, такий завод був би рентабельний, господарі розрахувалися би за кредит, а згодом можна було би очікувати і на прибутки.

У листі йдеться, що у разі будівництва заводу, вдасться зберегти унікальну заповідну ділянку гляціальних дубових лісів із дуба звичайного, де, як ніде у світі, у живому наземному покриві поруч зростають білі сфагнові мохи, типові для північної тайги Арктичної зони, а також цінні гості Сибіру — півники сибірські, степу — перстач білий, гість Карпатських полонин — нечуйвітер оранжево-червоний, уродженка Малої Азії — гадюча цибулька звичайна, а також високогірний нарцис та деякі інші цінні види рослин.

Біологи вірять, що здоровий глузд переможе безглуздість і байдужість.

Листи оглядала Евеліна Гурницька