Історія вимушеної переселенки з зони АТО Тетяни Хорошилової

admin 08.05.2015 10:13 СОЦІО

Психолог Тетяна Хорошилова з Макіївки: «Відчула себе «біженкою», коли довелося звернутись по допомогу для дитини».


Пишучи матеріали про переселенців із зони АТО, я бачила і розпач, і тугу за колишнім життям, і страх, і розчарування. А наступна наша героїня – Таня Хорошилова – натомість завжди просто світиться оптимізмом. Вона приїхала до Ужгорода з Макіївки, залишивши там родину, роботу і загалом комфортне налагоджене життя.

«Які тут кав’ярні! – захоплено ділиться першими враженнями від міста Тетяна. – У нас у Макіївці всього одна кав’ярня хороша була в центрі міста, а тут їх повно на кожному кроці. У кожної свій неповторний інтер’єр, свої «родзинки». Я обходила, мабуть, їх усі, бо дуже люблю хорошу каву, не уявляю собі, як почати без неї день! Словом, кавою мене Ужгород підкупив одразу».

Але яскрава посмішка сходить з обличчя Тані, коли я прошу розповісти про її життя в Макіївці. Видно, що навіть їй, психологу за фахом, непросто переосмислити різку зміну в житті її родини. У Макіївці Таня працювала на двох роботах: психологом в обласному тубдиспансері та у відділі кадрів перинатального центру Макіївки. У травні минулого року залізничний вокзал у Донецьку обстріляли, були перші жертви. Тоді Тетяна звільнилася, зібрала речі й разом із сестрою та 10-річною донькою виїхала з міста. Зробити це було непросто, на вокзалі у Донецьку в ті дні спостерігалася справжня паніка: люди намагалися за всяку ціну дістати квитки на поїзди, сварилися з персоналом вокзалу і між собою.

«Ми вже знали, що будемо їхати до Ужгорода. В цьому місті жили наші рідні, котрі переїхали ще кілька років тому. Вони й приютили нас на перших порах. Везли ми із собою дуже багато речей, бо були налаштовані залишитися в Ужгороді надовго. Власне, ми і до війни збиралися сюди переїжджати, нам лікарі радили. Річ у тім, що у моєї 10-річної доньки алергія на цвітіння амброзії. У нашому місті її було дуже багато, тож з літа по пізню осінь дитина не могла нормально жити. Нам вже давно рекомендували переїхати, казали, зокрема, що на Закарпатті хороші для цього умови, мало амброзії. Вже потім тут я чула, що вам здається, що тут її теж багато. То я   вам скажу, що її в Ужгороді, порівняно з Макіївкою, вважай, взагалі не має. Донька нарешті все минуле літо спокійно жила.

До Ужгорода ми прибули у червні, ще тоді, коли переселенців тут було зовсім мало. Та вже тоді ріелтори при пошуку квартири нам радили: не кажіть, що ви з Донбасу. Я цього не розуміла, завжди чесно зізнавалася, звідки приїхала. Одного разу на цьому і попеклася, бо попали ми на такого господаря квартири, котрий взяв завдаток, сказав почекати два тижні, поки він не закінчить ремонт, а потім заявив, що відмовляє нам. Я до сих пір на нього дуже серджуся, хоча розумію: якби не той випадок, ми би не знайшли сьогоднішньої нашої квартири з чудовою господаркою, котра дуже приязно до нас поставилася і не піднімала нам орендну плату навіть тоді, коли всі у місті почали це робити.

Крім цього випадку, жодного разу не зіштовхувалися з поганим до нас ставленням. Але я людей і не звинувачую. Пам’ятаю, коли у Макіївку почали приїжджати біженці з Нагорного Карабаху, ми нічим особливим їм не допомагали. Я не пригадую, щоб ми організовувалися, аби їм допомогти, чи якось особливо їм співчували. Тому я розумію все».  

Донька Тетяни нині навчається в ужгородській лінгвістичній гімназії, дуже задоволена школою. Разом з нею навчаються ще кілька дітей з родин переселенців, ставлення до них дружнє. Мовного бар’єру дитина не відчуває, бо вона і в Макіївці навчалася в українській школі. Вже знайшла багатьох друзів в Ужгороді і Тетяна. «Я не знаю, скільки років мені знадобиться для того, щоб я могла сказати, що я ужгородка. Та, вважаю, головне бути просто хорошою людино, корисною для суспільства. Я вдячна Богу, що не мала важких життєвих випробувань. Бо усе це я не вважаю випробуванням. Ми живі, здорові, маємо, що їсти. Гріх скаржитися на таке життя.

Хоча спочатку, зізнаюся, було дуже важко. Був момент, коли здалося: життя закінчилося. Це трапилося, коли ми з часом витратили всі заощадження, і я змушена була піти у дім милосердя «Карітас», аби попросити для доньки осіннє взуття. Мені там сказали: звичайно, допоможемо, а потім ще продуктів дали. Тоді я раптом розплакалася. Відчула свою безпорадність. До цього часу я не розуміла, чому люди допомагають незнайомим. А тоді мені теж захотілося віддячити добром на добро і комусь допомогти.

Офіційної роботи в мене поки немає, у центрі зайнятості вакансії пропонують, але вони, на жаль, виявляються уже зайнятими. Тому я вирішила переключитися на громадську роботу, хоча досвіду жодного не маю. Ми з іншими переселенцями створили громадську організацію «Закарпаття-Донбас». Тепер у нас стільки задумів! Та найперше хочемо вирішити найгострішу проблему всіх переселенців – відсутність житла. Ми розуміємо, що в межах Ужгорода вільної землі немає, тому просимо владу передати нам невикористаний житловий фонд, якусь запущену недобудову, яку за допомогою міжнародних коштів та власних сил могли би відбудувати. Якщо не вийде, шукатимемо землю для будівництва за межами Ужгорода. Можливо, у перспективі   у нас вийде не лише переселенців житлом забезпечити, а і всіх, хто цього потребує. І хоч зараз ми натикаємося на дуже багато бюрократичних перепон, я все ж дуже сподіваюся, що колись побачу результат своєї роботи. Аби люди, котрі вимушені були покинути свої домівки, могли нарешті знайти себе і знову підняти голову».


Тетяна Літераті, ГО «Щасливі діти»    

admin

ТЕГИ : вимушені переселнціАТОЗакарпаття

Коментарі :


 

 

 

Погода

СОЦІО

Оголошення

Архів новин

Березень
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень
2025
1950
1951
1952
1953
1954
1955
1956
1957
1958
1959
1960
1961
1962
1963
1964
1965
1966
1967
1968
1969
1970
1971
1972
1973
1974
1975
1976
1977
1978
1979
1980
1981
1982
1983
1984
1985
1986
1987
1988
1989
1990
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
2015
2016
2017
2018
2019
2020
2021
2022
2023
2024
2025
2026
2027
2028
2029
2030
2031
2032
2033
2034
2035
2036
2037
2038
2039
2040
2041
2042
2043
2044
2045
2046
2047
2048
2049
2050
НдлПндВтрСрдЧтвПтнСбт
23
24
25
26
27
28
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
1
2
3
4
5
00:00
01:00
02:00
03:00
04:00
05:00
06:00
07:00
08:00
09:00
10:00
11:00
12:00
13:00
14:00
15:00
16:00
17:00
18:00
19:00
20:00
21:00
22:00
23:00

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат