У неділю, 26 квітня, ужгородці слухали про видатних діячів, які колись проживали на території Ужгорода. Це була відкрита ексурсія будинками, де мешкали відомі люди.

Цього разу екскурсанти мали можливість познайомитись ближче з біографією минулих мешканців деяких ужгородських будинків. Охопити всіх видатних діячів нашого краю, які хоча б декілька днів знаходились у мальовничому місті над Ужем, просто неможливо. Для цього потрібно розробити окремий тур містом, який триватиме як мінімум 4-5 годин. Напевне, за таких умов зацікавлений слухач зможе принаймні частково познайомитись з Ужгородом через обличчя та діяльність відомих науковців, поетів, художників, політиків чи духовних наставників.

Студент третього курсу факультету туризму та міжнародних комунікацій Максим Дундар познайомив екскурсантів з найбільш відомими діячами, які так чи інакше торкнулись до його історичних реалій. Ми ж розкажемо, про деяких постатей з його розповіді.

Розпочалась подорож на звичному для всіх місці біля пам'ятника помічника св. Миколаю, після чого група рушила у сторону площі Шандора Петефі.

Площа названа на честь видатного угорського поета не просто так. Шандор Петефі, справжнє ім'я якого Олександр Петрович, зупинявся на ночівлю у місті Ужгород в готелі "Чорний Орел", який у середині XIX століття знаходився на даній площі. А 11 липня 1947 року у своїх "Дорожній листах" поет пише нотатки про Ужгород, який видався йому не дуже чистим.


"Ужгород надзвичайно погане місто. Брудне й неох.айне. Якраз таке, як п'яна людина, котра впала в калюжу й тепер брудна, хитаючись, іде додому", писав Шандор Петефі.

Скоріш за все, це було пов'язано з тим фактом, що на площі з давніх часів відбувались ярмарки і першою її назвою була саме "Торгова площа". Ярмарки завжди були переповнені і великою рогатою худобою, яка не завжди відповідає нормам чистоти та гігієни. Можливо, Петефі отримав таке емоційне враження саме від цієї частини міста найбільше.

Торгову історію міста можна продовжити вже іншою видатною постаттю, яка також трудилась на благо міста Ужгорода. Мова піде про видатного взуттєвого короля Томаша Батю. В Ужгороді за часів Чехословаччини існувала крамниця, яка була однією з величезної фірмової імперії BAŤA. Розташовувалась вона на сучасній площі Театральній, поруч з помпезним готелем "Корона".

Кажуть, що саме Томаш Батя розбудував сьогоднішній пасаж, який з'єднує сучасну площу Театральну та пішохідну вулицю Волошина. На першому поверсі розташовувались магазини, звичайно не всі вони належали взуттєвому магнату, на других поверхах - майстерні, де й виготовляли взуття.

Вагомим "ноу-хау" Баті було виготовлення взуття з дешевої парусинової тканини, замість шкіри, до яких він застосовував конвєрний метод пошиття. Цей процес він запозичив під час пожорожі до Америки, який тільки почав застосовувати Генрі Форд для виготовлення власних машин. Також майстер був і чудовим маркетологом. Саме йому належить перше застосування "психологічної ціни" у торгівлі, такої як 4.99. Іноді навіть він влаштовував шалені розпродажі залежаного товару на складах зі знижкою у 50%, які компенсовував із зарплатні своїх робітників.

Радувало око те, що протягом екскурсії до основної групи місцевих мешканців приєднувались і звичайні туристи, які приїхали до Ужгорода помилуватись рожевим бумом цвітіння сакур.

Зупинка біля будинку, у якому проживав Августин Волошин була найдовшою серед інших розповідей екскурсовода. Будівдя розташована на однойменній вулиці під номером 36, яка побудована у міжвоєнний період, а її стіни обвиває "дівочий виноград".

Український політичний, культурний, релігійний діяч та греко-католицький священник Мукачівської єпархії Августин Волошин зробив вагомий внесок не тільки у розвиток Ужгорода та Закарпаття, але й України в цілому. Саме його було обрано президентом Карпатської України на засіданні Сойму після проголошення незалежності 15 березня 1939 р. Він також був і відомим науковцем і педагогом, журналістом і видавцем, знаним філологом, який досконало володів грецькою, латинською, німецькою, угорською, чеською, словацькою, сербською, болгарською та іншими мовами. Августин Волошин разом зі своєю дружиною Іриною Петрик займався і доброчинністю, адже саме у власному будинку вони прихистили понад двадцять дівчат-сиріт з приватного сиротинця, яким опікувались сестри-василіянки.

Закінчилась подорож містом біля Ужгородського греко-католицького хрестовоздвиженського кафедрального собору. Розповідь екскурсовода велась про єпископську резиденцію, що знаходиться по ліву сторону від собору і в плані нагадує літеру "Г" з двома восьмигранними вежами.


Однією з видатних постатей, яка проживала у резиденції був Андрій Бачинський. 1770 р. саме він в якості генерального вікарія їде до імператриці Марії-Терезії домагатися усамостійнення Мукачівської єпархії. 1 квітня 1770 р. відбулася аудієнція А. Бачинського при дворі. Саме на цій зустрічі А. Бачинський переконав Марію-Терезію створити окрему єпархію. І вже 17 листопада після особистого подання та звернуння імператриці та 12 міністрів Папи Римського Климента XIV дає свою згоду, а остаточне оформлення єпархії відбулося 19 вересня 1771 р. Урочиста церемонія висвячення Андрія Бачинського відбулася в травні 1773 р. в імператорській каплиці Відня у присутності Марії-Терезії. А й згодом дістав титул високопреподобного, таємного радника її величності.


Prozak

admin