Кожен має займатися тим, що йому належить. І письменник не обов’язково має бути на Майдані чи у Верховній Раді. Він зробить більше своїми текстами, вважає закарпатський лауреат Шевченківської премії, письменник, журналіст Мирослав Дочинець.

Ще в перші дні нового року він презентував свою нову книгу «Синій зошит. Аркуші днів світящих». Вона, як і попередні «Вічник», «Світован», «Горянин», є логічним продовженням історії мудрого Діда Ворона. Також ця книга екологічно чиста — папір для неї виготовлено з соломи, золоте тиснення — з бадилля кукурудзи. Однак усі книги Мирослава Дочинця разом узяті досі не можуть перевищити наклад книги порад карпатського мудреця «Многії літа, благії літа». Загалом цікавість до Діда Ворона і книг про нього настільки велика, що вже написано сценарій до фільму за книгою «Вічник» і невдовзі мають розпочатися зйомки.

Із Мирославом Дочинцем ProZak поспілкувався після зустрічі з читачами літературного клубу, який діє на філологічному факультеті УжНУ. Під час засідання письменник зізнався, що колись хотів стати трактористом і вже в 7-му класі знав, що пов’яже життя зі словом. Однак сьогодні, крім писання, займається і господарством — у саду Дочинця є 270 дерев, за якими доглядає.

Тож про нову книгу митця, вплив військових подій на творчість, народження книги, а також те, що диктує серце Мирославові Дочинцю — в інтерв’ю одного з найпопулярніших письменників сучасності.

— Чим відрізняється нова книга «Синій зошит» від ваших попередніх книг?

— Ця книжка дійсно не схожа на інші, ні жанрово, ні традиційними літературними прийомами. Це намагання відродити, осучаснити давні, напівзабуті, але дуже потужні жанри, як-от сповідь, притча, одкровення, роздум, тобто те, що не є літературною синтетикою, а справді найбільш органічне, природне, що йде від давніх глибин нашої мудрості. І це осмислення того, що з нами було, є і що буде з нами, українцями, базуючись на скарбах нашого карпатського духу.

— Чи схожий її герой на вас, і взагалі, в яких своїх книгах ви найбільше представлені як автор?

— Це закономірні речі, бо ми нікуди від себе не тікаємо. Тим більше, у творчості це найбільш інтимне осмислення своєї особистості. Я не є конкретним героєм, але якоюсь мірою я представлений там.

— Чи впливають революція і війна на ваші книги?

— Я думаю, що політичного впливу немає, але є геоментальні впливи, які обов’язково торкають кожну людину у країні, яка несподівано воює на своїй території. Це страшні речі й, напевно, якісь перегуки все ж є. Також є намагання пояснити це в розвитку не одного дня, не одного року, навіть не одного століття — чому ми до цього прийшли? Чому вибрали цей шлях?

— З чого найчастіше народжується книжка: персонажі, ідеї, ситуації?

— Ви назвали три речі, а вона народжується з четвертої — з тональності, внутрішньої енергетики, яка виникає несподівано, живе в тобі, починає виростати. Це якась музика, яка починає вирувати в тобі. Це бажання щось передати. Настає такий момент, якому довіряєш, і він веде тебе. Матеріал збирається роками. Це не архіви, а фрази, настроєність, враження, спогади.

— Чи продуктивний ви письменник?

— Я пишу дуже повільно, за день можу дві-три сторінки. Але пишу регулярно. Цього мене навчила журналістика. Коли ти довго працюєш, навіть неефективно, безрезультатно, настає перелом, коли раптом відкриваються такі закони, про які не знав. Твоя робота стає потрібною. Відкриваються секрети, ти розумієш, у чому суть слова.

— Кого з сучасних письменників читаєте?

— Тарас Прохасько припав до душі. Його тексти — наче джаз, він грає словом. Хороший стиліст — Галина Пагутяк, але вона не мій автор, як і Марія Матіос. Оксана Забужко — європейський взірець письменниці. Щодо попередників, то це, напевно, Юрій Яновський, йому дав би Нобелівську премію. Улас Самчук — це друга Нобелівська премія, особливо за його роман «Волинь». Звісно, ще Іван Франко.

— В одному інтерв’ю ви розповіли, що пишете те, що диктує серце. То що ж воно сьогодні диктує?

— Серце може більше осмислити певні речі, ніж розум, тому що сьогодні дуже багато прихованої інформації. Дуже багато неосмисленого й непізнаного. Все це має влягтися, кристалізуватися і тоді дійде до нас оцінка цим речам із глибинного плану. А серце — раціональне, має більший досвід — до 10-го покоління! І народ знає, що цей дух живе в нас стільки часу. Я намагаюся вірити серцю, прислухаюся до нього, а потім уже через розум пропускати.

— Яка з ваших книг сьогодні найпопулярніша серед українців і який попит на книги серед закарпатців?

— Моя найменша книжка найбільш популярна (усміхається — Авт.). Це «Многії літа...». Вона має такий тираж, як усі мої книжки разом узяті. Після неї йдуть «Вічник», «Лис», «Світован». Але час від часу вони змінюються місцями і мені самому дивно спостерігати такі метаморфози. У різних регіонах України по-різному є попит на ці книги. Це відбувається такими хвилями, як і вся наша історія, весь розвиток суспільства. На Закарпатті теж найпопулярніші «Многії літа..» і «Лад», у якій зібране майже все, що видано про карпатського мудреця Андрія Ворона.

— То чи буде фільм про Андрія Ворона?

— Вже готовий сценарій, сюди приїжджали сценаристи дивитися місця для зйомок. Фільм мають знімати у трьох країнах. Відбирають трьох акторів, які мають зіграти головного героя в дитинстві, юності і зрілості. Концептуально фільм має складатися з трьох частин. Це те, що я знаю. План близький до завершення, але події революції, війна трохи завадили зйомкам.

— Зніматиме команда з України?

— Ні, серед країн-учасниць Грузія, Британія, Канада. Це спільна корпорація, створена під цей фільм. Є наміри зробити фільм не тільки для українців, а й європейського, світового глядача, показати дух, розвиток мудрого чоловіка.

— Ви бачили сценарій, маєте змогу втручатися в нього?

— Ні, не бачив і не дуже хочу бачити. Фільм роблять професіонали.

— Коли дописуєте чергову книжку, то що відчуваєте після цього? Чи хочеться відпочити?

— Дуже змішані відчуття. Писання — це не індустрія, воно не виснажує, я органічно це відчуваю і ніколи не зловживаю процесом. Воно має визріти, даватися легко. Тому це приємна робота.

— Як автор філософських книг, що порадите в такий скрутний час, який вихід бачите?

— Що я можу порадити? Стяжайте дух. Краще я не скажу, як сказав Серафим Саровський: стяжайте дух, дух миру, добра, внутрішньої свободи. Бо такі речі перемагають будь-які негативи, загрози. Сьогодні Україна демонструє піднесення, і такий дух — сьогодні наша найбільша цінність. Це викликає оптимізм.

— Коли вийде ваш наступний роман?

— Як Бог дасть, кажуть закарпатці (усміхається — Авт.).

Наталія Каралкіна