Огляд редакційної пошти.

Редакція вдячна читачам за активність, позицію, небайдужість. Ми неодмінно публікуватимемо всі ваші листи й буде дуже чудово, якщо у вас буде більше позитивних приводів, аби нам написати.

ЧИЄ ІМ’Я МАТИМЕ УЖНУ?

Постійна читачка «РІО» і найактивніша дописувачка Клара Кевер у своєму черговому листі посилається на публікацію, в якій голова «Нового Закарпаття» Сергій Ратушняк пропонує присвоїти Ужгородському Національному університету ім’я професора Володимира Сливки. Жінка вважає, що в цій ситуації варто бути обачними, оскільки ім’я присвоюється назавжди. Вона згадує, що на всіх факультетах у 50—60-х роках працювали відомі вчені, які, по суті, створювали тоді ще УжДУ й дуже багато зробили для того, щоб молодий університет перетворився в передовий вуз.

«Серед них були і хороші ректори, які не шкодували сил та енергії, щоб вивести УжДУ у ряд кращих вузів України. Думаю, в ті часи це було значно складніше, ніж згодом, коли вже основа була створена, — пише Клара Людвіківна. — Мені, як колишній випускниці УжДУ, дуже хотілося би, щоб УжНУ мав ім’я найкращого співробітника закладу, який зробив найбільше для університету, для його росту і розквіту. Це не так просто зробити, оскільки серед великої армії вчених, професорів багато гідних кандидатур».  

«БАЗАР, ПО ЯКОМУ СКАЧЕШ, ПОТРАПЛЯЮЧИ ПІД КОЛЕСА АВТО...»

До редакції звернулася ужгородка М. Горянська, яка скаржиться на «тротуарний» базар на вулиці Белінського. Тема далеко не нова, часто порушується в газеті «РІО», але постійно актуальна для тієї ж муніципальної міліції.

«Весь тротуар заставлений саморобними прилавками, ним не пройдеш, а ступити на дорогу теж не можливо, бо там дощові стоки, забиті гниючим сміттям, гноївка займає 1/4 вулиці, перескакуючи її , потрапляєш просто під колеса автівки», — мовиться в листі.

Жінка запитує, невже влада і міліції, а також СЕС не у змозі впоратися з продавцями. Тим паче, для них обладнали місце з прилавками біля автостоянки на вулиці Ваша.

«Але там нікого нема, натомість щодня вони везуть ящики, аби знов окупувати тротуари. Крім того, так звані імпровізовані прилавки розташовують під нашими вікнами, витоптуючи зелену зону», — бідкається ужгородка.

Також пані Горянська написала про іншу тривожну ситуацію — 500 м дороги чи то її відсутність між будинками №№ 29—33 на вулиці Сечені. На цьому відрізку розташовані два дитсадки — № 19 і № 20, у яких, до речі, під час виборів працюють виборчі комісії.

«На цьому відрізку дороги після дощу або загалом узимку неможливо пройти — там ями, вода, болото, а влітку — пил та курява, — додає пані Горянська. — І по цьому всьому батьки змушені водити своїх дітей у садочок, дорослі місять це болото, і так уже роками. »  

«ЧОМУ ЗНИЩИЛАСЯ ЗАКАРПАТСЬКА КУХНЯ?»

До редакції надійшов лист від бібліотекаря УжНУ Валерія Кобеляцького, який вважає, що Ужгородська міська рада і депутатський корпус роблять усе з точністю до навпаки.

«Чому в обласному центрі ліквідували аптеку матері й дитини? Чому ліквідували стоматологічну поліклініку на вулиці Минайській, у багатолюдному і багатодітному житловому мікрорайоні, яку побудували чехословацькі будівельники. І нарешті: чому в обласному центрі знищили єдину молочарню в центральній частині древнього міста, де майстри кулінарії готували найсмачніші молочні страви в Закарпатті? Чому знищилася закарпатська кухня», — дещо риторично запитує бібліотекар.

ЩЕ ПРО ІСТОРІЮ НАЗВ ВУЛИЦЬ УЖГОРОДА

До редакції досі надходять листи щодо походження назв вулиць. Написав Василь Рего, корінний ужгородець, викладач УжНУ, який хоче внести деякі поправки до того списку осіб, які публікувала редакція. Подаємо кілька цитат, а продовжимо в наступних числах «РІО».

«Вулицю Рожеву перейменували на вулицю Мондока в радянський час, звісно, не на честь каноніка Івана Мондока (1824—1886), а на честь іншого Івана Мондока (1893—1937), роки життя якого у вашому списку приписані канонікові — секретаря Підкарпатського крайкому Компартії Чехословаччини, депутата парламенту, жертви сталінських репресій після еміграції до СРСР у 1929 році».

«Назва колишньої вулиці Крупської на всіх Інтернет-мапах і списках вулиць Ужгорода пишеться вулицею Врабеля. Російський художник Врубель тут ні до чого. Михайло Врабель (1866—1923) — український педагог, письменник, фольклорист, публіцист, автор «Букваря», написаного «язичієм», що витримав 4 видання у 1898—1910 рр., уродженець Пряшівщини».

«Вулиці Енергетиків та Інтернаціональну об’єднали під назвою вулиці Жатковича знову ж таки на честь іншої особи. Її повна назва виглядає, як Ю. Жатковича, а не Григорія. Юрій-Калман Жаткович (1855—1921) — дослідник історії Закарпаття, етнограф, священик, письменник, літературознавець, перекладач, уродженець с. Дравці (нині мікрорайон Ужгорода)».

«На сайті www. cvk.gov.ua знаходимо повну назву колишньої вулиці Новаторів: Л. Дем’яна. Отож Дем’ян Многогрішний, якого так не сприймають у листах ваші читачі, справді не має стосунку до вулиць Ужгорода. Лука Дем’ян (1894—1968) — письменник, фольк­лорист, один із перших закарпатських письменників, який почав писати твори сучасною мовою, уродженець села Верхні Ворота.

Листи оглядала Евеліна Гурницька