Футболіст розповів про свій перехід до «Белшини».

Чемпіонат Білорусі поповнився ще одним українським футболістом. Футболку клубу "Белшина" з Бобруйська приміряв Михайло Кополовець, відомий гравець, зіркові часи якого пройшли у львівських "Карпатах".

Тридцятирічний футболіст гратиме у "Белшині" на правах оренди упродовж найближчих півроку. Після підписання контракту Михайло Кополовець на декілька днів завітав до України. І перед від'їздом до Білорусі він поспілкувався з журналістом сайту "Футбол 24".

— Як виник варіант з "Белшиною"?

— Після останніх футбольних подій, пов'язаних з "Говерлою" та з "Карпатами", я опинився у непростому становищі. Можна сказати, що потрапив у круте піке, бо взимку не мав з ким тренуватися. І коли зателефонували агенти і запропонували варіант з "Белшиною", я відразу погодився. У мене такий період в кар'єрі, що мене не цікавлять ні гроші, ні інші речі, які впливають на перехід того чи іншого футболіста. Я просто хотів потрапити в обійми команди, щоб мати ігрову практику. Ось це було найголовніше. А чемпіонат Білорусі мені дуже підходить, бо він проводиться у два кола, і навесні "Белшина" зіграє дуже багато поєдинків.

— Ви тривалий час не тренувалися. В якій ви зараз готовності?

— Перший період зимової підготовки тренувався в Україні індивідуально. Це не є підготовка! Це нуль! Що би ти не робив, жодні індивідуальні тренування не замінять роботи з командою. Я приєднався до "Белшини" в Туреччині після першого тренувального збору. Шкода, але пропустив період, коли закладали фундамент фізичної підготовки. А коли приїхав до Туреччини, то команда вже працювала з м'ячами. Було важко витримувати навантаження. Та я подолав ці труднощі і вже наздогнав одноклубників. Я пройшов другий та третій
тренувальні збори з "Белшиною" і вже у непоганій готовності.

— То ви перебували на перегляді у "Белшині"?

— Звичайно. Не міг я приїхати до "Белшини" і сказати: "Здрастуйте, я Міша Кополовець" і за це мене можна брати в команду. Ні, тренер "Белшини" Алєксандр Сєднєв на таке не піде. Мені довелося показати на що здатен і лише тоді мені запропонували контракт.

— Ви не побоювалися, що потренуєтеся два збори, а вам відмовлять? Ви ризикували?

— Ні, я не ризикував, бо мені не було що втрачати. Я хотів тренуватися, я хотів грати у футбол, тож без вагань погодився попрацювати з "Белшиною" із прицілом на те, щоб зостатися в цій команді на півроку.

— Як вам можливості нової команди?

— По підбору виконавців у нас непогана команда. Ми зіграли внічию 2:2 з російським "Ростовом", переграли з рахунком 3:1 російський "Тосно", який переміг у Кубку московський "Спартак". Словом, ми ще покажемо себе.

— Вам вже озвучили завдання на сезон?

— Конкретно про завдання ми не говорили. У минулому сезоні "Белшина" фінішувала сьомою. Думаю, команда хоче поліпшити цей показник. У чемпіонаті Білорусі змагається 12 команд і першість складається з двох етапів. Після першого групового раунду формують групи А та Б. Перші найкращі команди змагаються за чемпіонство, а команди із сьомого по дванадцяте місця борються за виживання. Тож треба потрапити у чільну шістку, себто в групу А, і тоді думати про інші цілі.

— На початку нашої розмови ви сказали про те, що потрапили в піке. На кого ви більше ображені: на "Говерлу" чи на "Карпати"?

— Я ображений сам на себе за те, що торік повірив В'ячеславу Грозному. Це була моя помилка. Я піддався на спокусу від Грозного. Він казав, що запрошує мене до мого рідного міста. Я дуже хотів допомогти "Говерлі", адже перед тим сім років не грав у рідному регіоні. Я ж не міг передбачити, що мене чекає таке сумне життя в "Говерлі". Прикро, та щоб добитися чогось у футболі, мені треба було поїхати з рідного міста. В Ужгороді місцевих вихованців не цінують.

— А як щодо "Карпат"? Як ви ставитеся до розмов про те, що ви напрошувалися повернутися до Львова, але "зелено-білі" вам у цьому відмовили?

— Я розірвав орендну угоду з "Говерлою" і цілком логічно, що повернувся у "Карпати", бо саме цьому клубові належить мій трансферний лист. Якби я мав статус вільного агента, то не напрошувався б у "Карпати". Я повернувся, але львів'яни щиро мені повідомили, що тренер не зацікавлений у моїх послугах. Все зрозуміло і все без образ. І мені не соромно за те, що я напрошувався у такий клуб як "Карпати". Та ці події вже в минулому і зараз я гравець "Белшини".

— Як на ваше рішення вплинули події в Україні, коли наш чемпіонат тріщить по швах?

— І у такому чемпіонаті я б хотів пограти. Мені шкода полишати рідну землю, близьких людей, друзів. Життя змусило мене поїхати в Білорусь, бо хочу грати у футбол.

— Ви один із небагатьох українських футболістів, які стояли на майдані у Києві. Ви будете вести просвітницьку роботу у Білорусі?

— У Туреччині в нас часто виникали дискусії про події в Україні. Білоруси переживають, щоб не було війни. Вони не зовсім розуміють справжньої ситуації, адже їм показують лише російські телеканали. Білоруси і досі вірять, що на майдані мітингувальники побили беркутівців і що на майдані стояли терористи і бойовики. А я показую хлопцям відео, де я стояв на майдані і зі мною було понад мільйона українців. Я переконував, що це не терористи, а мирні громадяни, які 70 діб висловлювали свою позицію, а влада їх не чула. На жаль, білоруських футболістів важко переконати. Хай там як, але політика не повинна роз'єднувати футболістів. У моїй команді грає Сергій Ференчак. Він родом зі Севастополя, і має інші погляди на події в Україні. Та різні бачення на політику ніколи не зіпсують наших взаємин. Ми б хотіли, щоб всі люди також не сварилися через політику, бо нас зіштовхують лобами саме політики. В одній частині країни лякають Бандерою, в іншій — Леніним. Це справа рук політиків. Вони нас розколюють питанням про мови. Яка різниця, хто якою мовою спілкується?! На це не треба зважати.

football24.ua