У 70 років — у Книгу рекордів Закарпаття й Книгу рекордів України

Наталія Каралкіна 22.02.2014 10:15 СОЦІО

Сьома книжка закарпатського письменника, кандидата у майстри спорту Йосипа Ганича — «Шашки на Закарпатті» — побачила світ напередодні його 70-річчя. Вона ж принесла Йосипові Федоровичу чергову значну перемогу — у поважному віці спортсмен і за сумісництвом письменник встановив рекорд із книгою «Шашки на Закарпатті». Це перше видання виду спорту, де найповніше висвітлено біографії 109 шашкістів із цікавими світлинами та шашковими партіями, а також малюнками, віршами, анекдотами   на шашкову тематику. Натомість закарпатець не думає зупинятися на зробленому. У ювілейний рік у нього чимало ідей, а також спогадів про життя, яке тісно переплітається з його улюбленим видом спорту.

— Чи оглядаєтеся у 70 років на прожите життя, як оцінюєте пройдений шлях? Чи є здобуті рекорди кульмінацією того, про що ви мріяли?

— Я народився на околиці Перечина, в присілку Яслище. Закінчив Перечинську середню школу, хімічний факультет УжДУ, три роки відслужив у лавах радянської армії, 17 років працював звільненим головою профспілки на заводі «Стеатит», що є певним рекордом для виборної посади. Директор підприємства — Омелян Щерба, прогресивний керівник, всіляко сприяв розвитку всіх сфер життєдіяльності заводу, в тому числі художній самодіяльності. У той час на заводі існував ансамбль пісні й танцю «Зорянка», у якому в різні часи художніми керівниками працювали такі гранди, як Золтан Жофчак та Петро Рак. У складі 90 учасників ми їздили з концертами за кордон, одного разу навіть побували в Іспанії. Також у моїй трудовій діяльності дві каденції на посаді Перечинського селищного голови, 6 років на посаді заввідділом райдержадміністрації. Сьогодні маю трьох синів, які батькам роб¬лять краще життя. А ще дякую за гарне життя дружині Варі та шістьом онукам.

Щодо спортивних захоплень, футбол любив до безтями. Лісохімкомбінат постійно утримував футбольну команду. У 1967 році наша команда стала чемпіоном області. Тоді крім перечинців тренер Б. Вейк запросив до команди і кількох колишніх гравців київського «Динамо». Для мене було за честь копкати лобду з Андрієм Гаваші, Іваном Диковцем. Тоді ж я упевнився, що футбол виховує лише позитивні якості у спортсмена.

Здобуті вже сьогодні рекорди, напевно, можна порівняти з моїм життєвим кредо, яке звучить так: корисніше запалити одну маленьку свічку, ніж скаржитися на навколишній морок.

— Про що йдеться у ваших попередніх книжках? Здається, деякі з них на історичну тематику.

— Так, це, зокрема, книга-збірник «Перечин», видана в 1999 році. Написанню передувала робота з розробки й затвердження герба та прапора селища (сьогодні міста). Ці матеріали стали хорошим прикладом для проведення історико-краєзнавчих досліджень. Та й сам збірник такого змісту ввійшов на той час до першої десятки книг, виданих на Закарпатті в роки незалежної України. Згодом наш історичний почин був підтриманий іншими населеними пунктами. Тож сьогодні шість населених пунктів мають свій часопис.

Книга «Сімер, любове моя» є особливою для мене. І не тільки тому, що на її написання мене надихнув друг, сімерянин, тодішній керівник Перечинського лісохімкомбінату Юрій Янкович. Видання цінне й тим, що при глибокому дослідженні історії я виявив маловідомі факти. Йдеться, зокрема, про те, що в Сімері народився Ярослав Шуркало, етнічний українець Словаччини, власник Пряшівської друкарні, видавець букваря для українських дітей. Нашому читачеві знайомі його книжки «Історія України в листівках», «Українська писанка». На презентації видання «Сімер, любове моя» доктор філологічних наук, професор Пряшівського університету Микола Мушинка сказав, що в Україні на той час не знайдеться більш естетично та професійно виданої книги про село.

— Крім успіхів у письменстві й спорті, ви ще й колекціонер афоризмів і народного гумору. З чого розпочалося таке захоплення?

— Цікаві висловлювання, афоризми почав збирати ще в старших класах навчання у школі. Спочатку фіксував їх у записниках, згодом у товстих зошитах. Паралельно не давала спокою думка про власну бібліотеку, тож ці захоплення переплітаються. У студентські роки я познайомився з ужгородцем Габріелом Велбером, який тонко розумів книголюбство, а я поступово теж ставав знавцем цієї справи.

— Сьогодні бібліофілом бути дорого, а в радянські часи було ще й складно. Тож як ви збирали свою бібліотеку?

— Я намагався приходити першим до книжкового магазину після отримання ним нової літератури. Пригадую, що в Ужгороді зі своєю дружиною, коли ми ще були студентами, простояли цілу ніч у черзі, бо хотіли отримати передплату на книги Жорж Санд. Багатолітні намагання створити сучасну домашню бібліотеку врешті отримали бажаний результат: сьогодні я маю десятки книг серій «Літературні пам’ятники», «Бібліотека поета», «Життя в мистецтві», «Бібліотека античної літератури», ЖВЛ тощо. Ці та інші видання допомогли мені в старостуванні, організації свят, весіль, якими займався.

Любов до книги згодом вилилася в конкурс «Краща домашня бібліотека», який я організував, перебуваючи на посаді селищного голови. Перше місце тоді посів районний хірург Антон Мазнічко.

— Книга «Будьте здоровенькі і багатенькі», у якій зібрані тости й вітання, написана з досвіду старостування на весіллях?

— Протягом року крім днів народжень усі ми відзначаємо чимало державних та релігійних свят. Під час вітання близьких, друзів чи знайомих не кожен вміє виголосити гарний тост. Тож у нагоді стане саме така книжка.

Цікаво, що основним матеріалом під час написання стала народна творчість, опублікована у пресі різних років. Я написав цю книгу у співавторстві з Юрієм Шейком, наша заслуга передусім у концентрації різного матеріалу. Книга завершується сценарієм весільного дійства від Юрія Шейка, який на своєму «старостському рахунку» мав понад 150 проведених весіль і щиро поділився досвідом.

— Тож яка з написаних книг для вас найдорожча?

— Класик сказав, що книги, як діти, однаково дорогі, адже вкладаєш у них свої натхнення, час, але мені хочеться виділити працю «Шашки на Закарпатті». Цю гру заслужено можна назвати народною. За радянських часів шашки грали чи не на всіх підприємствах, в організаціях, колгоспах. Держава фінансувала проведення змагань, нагороджувала спортсменів. До того ж я сам граю в шашки, виконав норму кандидата в майстри спорту, очолюю ужгородський осередок. Як казали в давнину: якщо не я, то хто?

Для написання цієї книги в обласному архіві я опрацював районки 13 регіонів за 1946—2009 роки, описав 109 біографій кращих шашкістів краю цього періоду. Саме цей матеріал виявився вирішальним і винятковим для зарахування в Книгу рекордів Закарпаття, так, як і збірник із півтори тисячею фраз із вулиці. У переддень свого ювілею я отримав диплом про включення моїх досягнень у Книгу рекордів України.

Наталія Каралкіна

ТЕГИ : Книга рекордів УкраїниКнига рекордів ЗакарпаттяшашкиЙосип Ганич

Коментарі :


 

 

 

Погода

СОЦІО

Оголошення

Архів новин

Квітень
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень
2025
1950
1951
1952
1953
1954
1955
1956
1957
1958
1959
1960
1961
1962
1963
1964
1965
1966
1967
1968
1969
1970
1971
1972
1973
1974
1975
1976
1977
1978
1979
1980
1981
1982
1983
1984
1985
1986
1987
1988
1989
1990
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
2015
2016
2017
2018
2019
2020
2021
2022
2023
2024
2025
2026
2027
2028
2029
2030
2031
2032
2033
2034
2035
2036
2037
2038
2039
2040
2041
2042
2043
2044
2045
2046
2047
2048
2049
2050
НдлПндВтрСрдЧтвПтнСбт
30
31
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
1
2
3
00:00
01:00
02:00
03:00
04:00
05:00
06:00
07:00
08:00
09:00
10:00
11:00
12:00
13:00
14:00
15:00
16:00
17:00
18:00
19:00
20:00
21:00
22:00
23:00

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат