Молодь із Америки, Німеччини, Італії, Іспанії, Чехії, Бельгії та України два тижні працювала в Чинадіївському замку.

Попри те, що туристам із-за кордону цього року відвідувати Україну не рекомендують, волонтери свідомо обрали табір саме в Закарпатті, хоча могли поїхати в будь-яку іншу частину світу. 13 осіб у складі міжнародної зміни волонтерського табору свідомо приїхали зробити щось корисне і заодно відпочити. Локацією став Чинадіївський замок.

Зазвичай подібні експедиції приймає архітектурна споруда часів Середньовіччя у Невицькому, яка з 2000 року діє як потужний центр волонтерства на Закарпатті. За час літніх сезонів тут побували понад 4 тисячі учасників волонтерського руху, в тому числі волонтери з 29 держав.

Географія табору цього року охопила Америку, Німеччину, Італію, Іспанію, Чехію, Бельгію, Україну. Вікова категорія волонтерів — від 19 до 38 років. Вони зробили членські внески і заплатили за дорогу. Проживання, харчування забезпечила міжобласна волонтерська організація «СВІТ Україна», яка функціонує з 2000 року як гілка міжнародної цивільної служби «SCI». Табори за участі міжнародних волонтерів тривають із травня по вересень. Серед відомих проектів, безкорисливо реалізованих іноземцями, робота з дітьми дитбудинків, збирання інформації про гастарбайтерів, допомога у будівництві доріг, лікарень, відновлення цвинтарів, архітектурних споруд тощо.

Закордонні волонтери дивуються, як закарпатці не бережуть минуле, і вболівають за Україну в її протистоянні з Росією

Рауль з Іспанії за професією хімік. У свої 38 років вирішив узяти участь у волонтерському таборі в Україні. Єдине, що знав про Україну, це про Сергія Бубку. Причин для страху в нього не було, чоловіка поінформували, що бойові дії відбуваються на Сході, а на Закарпатті безпечно. Хоча загалом ситуація в Україні висвітлюється в іспанських медіа лише кілька останніх місяців, зазначає Рауль. Досі про Україну говорили мало. Регіон, із якого він приїхав, нагадує пустелю порівняно з Закарпаттям. Його дивує мінливість місцевої погоди, зазначає, що йому тут досить прохолодно як на літню пору.

Марія, вчителька з Іспанії, до приїзду в Україну знала багато про Говерлу, бо любить піші прогулянки в гори. Вона викладає у школі предмет про Європейський Союз, тому після подій у Литві, коли Україна не ввійшла до ЄС, вона активно слідкувала за розвитком подій. Марія розповідає, що про Україну в іспанців здебільшого уявлення як про стратегічний пункт, через який до Європи потрапляє російський газ. Після повернення з України Марія розповідатиме своїм учням про відмінності між українськими Заходом і Сходом, вплив Росії на Східну частину. Також про те, що самі українці мало цікавляться своєю історією, а події на Майдані стали поштовхом для внутріш¬нього піднесення, зокрема, мешканців Сходу.

Українці не цінують і не піклуються про те, що мають: довкілля, пам’ятки архітектури, нехтують цим, зазначає Марія. Її дивує той факт, що волонтери намагаються зберегти спадщину, а держава взагалі не зацікавлена, не підтримує фінансово. Вона хотіла би повернутися сюди через кілька років, аби побачити, як усе змінилося. З іншого боку, дівчина вірить у те, що не варто двічі повертатися в те місце, де ти був щасливим.

Хаві з Каталонії вже вдруге в Україні. Минулого разу він був учасником волонтерського табору в Чернігівській області. Хлопець розповідає, що Україна притягує його до себе, тут має вже чимало друзів, тому він точно знає, що повернеться сюди знову. Хаві вірить у Майдан, побував там перед приїздом на Закарпаття і, без сумніву, підтримує українську сторону.

Лоренцо з Італії приїхав до України в першій половині лютого для участі в тривалому волонтерському проекті. «Коли я приїхав, ще було безпечно, але якби ситуація була й протилежно іншою, я все одно приїхав би. Працювати в замку нелегко, особливо коли падає дощ, але споруда дуже цінна і їй хочеться допомогти. Україна дуже гарна країна, врешті-решт дуже багата, — зазначає Лоренцо про уявлення італійців щодо нашої держави. — Мені дуже шкода, що у вас сьогодні відбуваються такі трагічні події. Хочеться сюди повернутися».

Меріс із Вашингтона цікавиться історичною спадщиною, археологією, збереженням архітектурного різноманіття. Організація, з якою вона приїхала, періодично інформувала її про стан подій в Україні. Дівчину запевнили, що на Закарпатті спокійно. Коли бачиш результат, відчуваєш, що він вартий витрачених сил, вважає Меріс.

Анна з Німеччини знала про Закарпаття зовсім небагато, переглянула всього лише кілька статей у Вікіпедії. У її рідній країні теж чимало замків, тому для дівчини в Чинадіївському замку є щось рідне.

Найважчим було бронювання квитків до України, розповідає Лукас, системний адміністратор із Німеччини. «Поїздка пройшла нормально, єдине, що дивувало — тривале перебування на угорському кордоні, паспортний контроль. Вночі нас розбудили, забрали паспорти без жодних слів і принесли їх через годину», — сьогодні вже з усмішкою розповідає хлопець, хоча вночі йому було зовсім не до сміху.

Анна Спарінська приїхала з Бельгії, щоправда, є уродженкою Києва. Дівчині 19, вона вперше у волонтерському таборі й спочатку не мала наміру приїжджати в Україну. Однак коли тут розпочалися революційні події, дівчина не всиділа за кордоном. Уся її родина сьогодні в Києві. «Звичайно, реставрація замку ніяк не допоможе сьогодні тим людям, які воюють, але з іншого боку, це хоч якийсь внесок, хоч якась мінімальна допомога розвитку країни», — переконана дівчина.

Анна Гончаренко до Чинадіївського замку приїхала з Києва. Двотижневу відпустку вона провела у волонтерському таборі. Закарпаття запам’ятала зі шкільних років і коли дізналася про систему волонтерського руху, вирішила взяти участь у ньому. «Цікаво, що замок розташований у селі й узагалі він дуже гарний ізсередини, особливо, коли бачиш як реконструйовані, так і автентичні частини. Під час такого табору можна зекономити гроші, взагалі тут поєднується багато корисного з приємним», — вважає дівчина.

Її колега з Києва Катерина Тишко теж у захопленні від волонтерського табору неподалік замку: «Потрапила в цей табір випадково, особливо не мала уявлення про те, чим ми будемо тут займатися. Коли побачила Чинадіївський замок, територію навколо нього, почула його історію — одразу з’явився ентузіазм. Хоча це лише роботи-прибирання для подальших археологічних розкопок, все одно тут дуже цікаво».

Кемплідери волонтерського табору зазначають, що цього року тут зібралася дуже трудолюбна група людей. Вони довго працюють, не хочуть навіть на обід відволікатися, розповідає кемплідер Яна Волкова з Харкова.

Катя Яковець, теж кемплідер — із Рівного, переконує, що всі учасники групи свідомі, відповідальні, тому керувати ними не важко. Функції кемплідерів зводяться до координації й забезпечення зв’язку. Дівчина вражена закарпатськими замками, сьогодні здобуває фах архітектора, тому під час табору змогла паралельно дізнаватися інформацію, корисну для майбутньої професії.

У ЧИНАДІЇВСЬКОМУ ЗАМКУ ДУЖЕ ЧЕКАЛИ НА ВОЛОНТЕРІВ

Серед закарпатських волонтерів, яким небайдужа доля замків, переважно школярі. Обласний центр туризму на літній період відправив до Чинадійова учнів із Іршави, Приборжавського і Рахова. Також тут устигла попрацювати група студентів-істориків із гуманітарно-природничого факультету УжНУ. «Цього року в Чина¬діївському замку відбувається пробна експедиція. Ми нічого не копаємо, триває лише зачищення підвалів фортеці, проводяться оглядові роботи, з метою з’ясування того, як будувався замок. Але вже наступного року тут планують проводити планові археологічні розкопки», — розповідає Андрій Світлинець, керівник волонтерської групи з Іршави, директор Іршавського історико-краєзнавчого музею Будинку дитячої творчості.

Йосип Бартош, художник, орендар замку, розповідає, що йому би дуже хотілося, аби експедиція, по¬дібна до цьогорічної, тривала в замку кожного року: «Ми дуже раді допомозі волонтерів, особливо закордонних. Ми зробимо все для того, аби вони поверталися до нас, бо сьогодні дуже важливо знайти наукове підгрунтя нашої роботи, знати правду про замок. Ми не хочемо зробити з цього замку об’єкт бізнесу. Метою оренди є створення культурно-мистецького центру. Але культура починається з археології, з історії. Коли ми сюди прийшли, замок був у жахливому стані. Всі історії, вигадані місцевими мешканцями, доводилося спростовувати, майже ніхто не знав справжньої історії. Сьогодні вона виглядає зовсім по-іншому, оскільки взята з достовірних джерел.

Незважаючи на те, що цей замок дуже малий за розмірами, тут відбулися дуже важливі події, які мали вплив на політику всієї Європи. Офіційно замок існує з 1403 року. В нас є документ — це дозвіл від короля Сигізмунда на побудову цього замку. Протягом тривалого часу ми вважали, що з 1403 року і починається історія цього замку. Так думали би й далі, якби одного разу археологи, які зайшли до підвалу, не сказали, що він не замковий, а набагато давніший».

Сьогодні саме з цього підвалу волонтери вивозять сміття і знімають намул, нанесений рікою в 1999 році, коли Чинадійово потерпало від паводка. У замку вирізняються елементи дуже старого фундаменту і поки що є лише здогадки, для чого він був зроблений. Версія про те, що на цьому місці існувала споруда ще в римські часи, дуже вірогідна, зазначає Йосип Бартош.

Болісне місце — територія навколо замку. Вона має дуже сумну історію з дуже сумними наслідками. У 1947 році тут квартирувала військова частина, яка зрівняла з землею все те, що насправді було навколо замку. Відновити це майже неможливо, констатує Йосип Бартош. Військова частина порушила частини дренажу — рову з водою, тому замок сьогодні руйнує вода. Є описи системи оборони 1643 року. З документів видно, що вона була геніальною. Інженер, імовірно іта¬лієць, вигадав рови, які були вже з системою дренажу, а замок розташовувався зовсім не так, як сьогодні, і свої захисні функції він виконував ідеально.

Чинадіївський замок приймає волонтерів не вперше. Минулого року біолог із Дніпропетровська взяв відпустку і мав намір пропрацювати в замку зо п’ять днів, а після приїзду залишився на п’ять тижнів. Цього року пообіцяв, що приїде знову.

Наступного року в Чинадіївському замку планують грунтовніші дослідження, зокрема, замкового фундаменту. Вже відгукнулися фахівці з Києва, які мають намір допомагати у відновленні.

«МИ ЛЕДЬ НЕ ПЛАКАЛИ, КОЛИ ПОБАЧИЛИ ЗАМОК У НЕВИЦЬКОМУ»

Незважаючи на те, що для табору умови кращі в Чинадійові й замок потребує дбайливих рук, волонтери хотіли би наступного року приїхати в Невицький замок. Вони побували в кількох закарпатських замках і на запитання, який сподобався найбільше, відповідають: «Ми вражені Невицьким. Там є автентика, непошкоджена оригінальність. Локація на вершині гори додає своєї унікальності. Там чудові краєвиди, ми всі подумали собі, що наступного року їдемо туди в табір. Там тільки дика природа і замок. У того замку є свій дух. Ми ледь не плакали, коли побачили замок у Невицькому. Тут, у Чинадійові, все є необхідне для існування табору, але там є щось особливе. Дуже хотілося б, аби табір був там».

У Невицькому замку ситуація більш ніж трагічна. Дозволу на розкопки цього року не отримали. Замок уже багато років поспіль занепадає без фінансування. Його єдиною опорою були волонтери, а також керівник Невицької археологічної експедиції Олександр Дзембас, який намагається зберегти цю архітектурну пам’ятку власними силами. Саме завдяки Олександрові Васильовичу до замку щороку поверталися волонтери, тому що титанічних зусиль вартувало випрошування дозволів на перебування табору. Краще, ніж пан Дзембас, замок не знає ніхто, так само, як і пояснити ситуацію, що склалася цього року, може лише він: «Всі, хто працював у складі експедиції Невицького замку, хочуть бачити результати своєї роботи. Наразі кінцевої мети проекту не видно. Рішенням Ужгородського міськ¬районного суду замок як безгосподарну будівлю передано на баланс місцевої сільради. Ми не бачимо прозорості в цьому рішенні, не бачимо, у що сьогодні вкладаються зусилля волонтерів. Усі дозволи на роботи біля замку і волонтерські табори є платними й усе це оплачувалося з власної кишені, як і придбання інвентарю для таборів. Цього року ми стикнулися з відсутністю цільового фінансування, відсутністю прозорості щодо пам’яток архітектури. Чому так відбувається? Тому що в Закарпатті немає жодного історико-культурного заповідника, який би опікувався цими проблемами», — переконаний Олександр Дзембас. Вже не перший рік він говорить про створення такого заповідника. На жаль, безрезультатно. Попри ситуацію, що склалася цього року, керівник Невицької археологічної експедиції зазначає, що у 2015-му робитимуть усе можливе, аби волонтери приїхали і до Невицького, і до Чинадіївського замку.

Сьогодні середньовічну споруду в Невицькому відвідує чимало туристів, але навіть подвір’ям замку ходити доволі небезпечно — в будь-яку мить може обвалитися камінь, а то й частина будівлі. Натомість за кількасот метрів від архітектурної споруди будують готель. Що ж показуватимуть його відвідувачам, якщо за кілька років від замку нічого не залишиться? Навряд чи готельний комплекс прикрасить Невицьку гору, якщо на ній не височітиме Невицький замок.

Наталія Каралкіна