Українці почали вбивати одне одного.   Почалося громадянське протистояння, яке не можна назвати війною проти влади, а війною українців проти українців, як і повинно бути за законами «жанру» громадянської війни.


Одні українці щиро переконані, що протистоять злочинній владі й мають на меті побудувати вільну та процвітаючу країну. Інші українці, яких так само багато, переконані, що «фашисти-бандерівці» хочуть розхитати країну і кинути її в націоналістичний хаос. При цьому громадянами України є і ті, що будують барикади і жертвують собою в протистоянні з озброєними спецпідрозділами. Так само українцями є і ті, які закликають владу втопити в крові знавіснілих бандерівців. І найгірше те, що між цими українцями, які так різняться в ідеологічних поглядах, є і певна географічна складова відмінності, що в результаті може призвести до повного розколу країни і втрати її незалежності.

І будь-який політолог пояснить, що коли в країни немає зовнішнього ворога, то хтось дуже легко може використати протестний підсвідомий потенціал людей для пошуку ворога внутрішнього. Уже понад 20 років єдиним внутрішнім ворогом у нас є влада. Саме тому вона так часто міняється. І українців дуже легко використовувати у боротьбі з владою. Але що ми маємо на виході у такій боротьбі? Звичайно ж, нову владу. На жаль, нову за часовими мірками, але не за методами діяльності. Бо будь-яка влада в Україні за всі ці 20 років так і не змогла знайти той стрижень, який би об’єднав націю. А тим більше, жодна влада так і не змогла використати потенціал країни на благо всього народу, бо на владі наживаються лише купки наближених. Наживаються на тендерах, приватизаціях і хабарах.

Тому перед тим, як перейти до хроніки подій, хотілось би вдатися до певного аналізу того, хто може використовувати українців у цьому новому протистоянні. Протистоянні, яке загрожує цілісності країни.

ОЛІГАРХИ ПОВСТАЛИ ПРОТИ «СІМ’Ї»

Пригадайте події від початку протистояння. Пригадайте, як було створено Євромайдан і з якою циклічністю відбувалися загострення протистояння. Пригадайте, як виник бунт у стані фракції Партії регіонів у парламенті, який ледь не закінчився масовим переходом депутатів-«регіоналів» у нову більшість. І пригадайте, як ще тоді глава Адміністрації Президента Льовочкін попросив про відставку. І пригадайте, як різко помінявся телеканал «Інтер», який став на бік протестувальників. Чиї це були депутати? І чия людина Льовочкін? Чий був телеканал «Інтер»? Власне, одного дуже амбітного українського олігарха Дмитра Фірташа. І саме нардепи із групи Фірташа—Льовочкіна—Тігіпка пригрозили виходом із «регіонів» і створенням нової більшості, а, відповідно, і імпічментом президентові й перевиборами.

То чому збунтувалися Фірташ-Льовочкін? Якщо вдатися до короткої історії, то стане відомо, що свої мільярди Фірташ заробив на постачанні газу. І як у Закарпатті колишній комірник Балога дослужився дуже швидко до глави Адміністрації Президента Ющенка і нагріб чималі капітали, так і колишній пожежник із Чернівців Фірташ вліз у стратегічний бізнес і став олігархом.

Його компанія Centragas Holding, зареєстрована в Австрії, була співзасновником відомої компанії РосУкрЕнерго, яка в 2005—2008 рр. імпортувала до України російський газ. Із подачі того таки президента Ющенка. Ця компанія поставляла газпромівський газ і до Польщі та Угорщини. І тепер уявіть собі, що, будучи не виробником чи транспортером, а лише посередником, компанія Фірташа лише в 2006 році заробила 7,1 млрд. доларів. Ну нехай Фірташ половину з того віддав своїм російським партнерам і частину компенсував відкату владі (Ющенко ж не за просто так переконував Путіна ввести посередника в імпорт газу). Все одно до 3 мільярдів доларів осіли у фірташівському РУЕ лише за один рік. Цих коштів вистачило йому, щоб купити згодом багато крупних підприємств і переважну більшість облгазів і міськгазів України.

Таким чином, саме газовий бізнес є для Фірташа його головною фішкою. Щоправда, наприкінці своєї прем’єрської каденції Юлії Тимошенко вдалося вивести Фірташа з посередництва в поставках російського газу, однак після коронації Януковича група Фірташа, ключовою фігурою якої, крім С. Льовочкіна, вважається віце-прем’єр Юрій Бойко, мала намір повернути позиції, втрачені в 2009 р.

Тим часом набирало силу оточення президента Януковича. Так звана «Сім’я», яка за короткий час сколотила багатомільярдний капітал. Прикладом може слугувати стрімкий підйом молодого нафтового магната Курченка з його фірмою
ВЕТЕК. Щось спонукало «Сі¬м’ю» до того, щоб влізти й у газовий ринок. Тобто ринок, який був монопольним у Фірташа.

Першою ластівкою стали потуги міністра економіки Ставицького, який є членом «Сім’ї», налагодити реверсні поставки газу в Україну з Європи. І компанія, яка мала імпортувати цей газ в Україну, не належала Фірташу, а входила до холдингу ВЕТЕК члена «Сім’ї» Курченка. Спочатку все складалося досить успішно. Якщо пригадуєте, навіть глава уряду Азаров публічно говорив, що Україні вигідніше купувати російський газ у німців, бо так дешевше. Однак бізнесу не вийшло. Реверс таки виявився дорожчим. Тоді знову вся увага в газових поставках пішла в бік Росії.

На той час компанія OstChem Group, яка є підрозділом компанії Фірташа Group DF, успішно автономно експортувала газ спочатку для своїх підприємств в Україні, а потім і для компаній партнерів. Аж тут 17 грудня в ході візиту Януковича до Москви стає відомо про угоду, за якою до України вже з 1 січня 2014 р. буде поставлено 10 млрд. м3 газу по 210—230 дол. США за 1000 м3. А поставляти газ буде не компанія Фірташа, а…ВЕТЕК Курченка.

Очевидно, що саме ці події стали причиною, написаної Льовочкіним заяви про відставку та інформації про вихід депутатів із парламентської фракції ПР. А все це прикривалося пафосними заявами про нібито обурення порушенням європейських демократичних норм відносно протестуючих на Майдані.

Як відомо, згодом глава Адміністрації Президента Льовочкін заявив, що між ним і президентом відбулася розмова, за підсумками якої заява про відставку була відкликана. Нардепи групи Фірташа—Льовочкіна—Тігіпка, за винятком трьох, так і не вийшли з фракції. «Сім’я» вирішила не ставити компанію Курченка посередником у поставках газу, залишивши це на Фірташа. Це була невеличка перемога Фірташа, щоправда, він також пішов на поступки, змінивши інформаційну політику телеканалу «Інтер».

КИДОК І НОВІ ЗАГОСТРЕННЯ

Насправді «Сім’я» не програла. Це були тимчасові поступки, а над Фірташем навис домоклів меч за бунт. Згодом, як відомо, Льовочкіна таки прибрали з Адміністрації Президента, прилаштувавши нібито радником, а на бунтівників-«регіоналів» почався тиск.

Неважко здогадатися, через кого група Фірташа—Льовочкіна може впливати на хід протестів на Майдані. «Українська правда» наводить цілий ряд нардепів від УДАРу (Куніцин, Агафонова, Рябікін, Чепинога), які пов’язані з Фірташем та Льовочкіним. У групі впливу Льовочкіна і нардеп Ляшко.

А тепер повернемося до подій тижневої давності, коли почалися силові протистояння в Києві. Формально протест почався після того, як парламент ухвалив диктаторські закони, які ущемляють права і свободи. Це викликало потужне обурення в майданівців, тому що саме проти них, у першу чергу, ці нові закони направлені. Майданівці на знак протесту проти прийняття законів вирішили йти на блокування урядового кварталу, однак вулицю Грушевського перекрили міліцейські спецпризначенці. Почалося загострення, яке набуло несподіваного продовження. Несподіваного для всіх. І, в першу чергу, для Кличка. Проти правоохоронців пішла самоорганізована група ультранаціоналістів «Правий сектор». І хто би там що не говорив, це молоді хлопці, які плювати хотіли і на владу, і на опозицію. Опозиція лише зі сцени могла скандувати «Ре-во-люція!», а представники «Правого сектору» розуміють у цьому слові те, що воно насправді й означає.

У хід пішли палиці, «коктейлі Молотова», петарди. Спецпризначенці, відповідно, почали відстрілюватися шумовими гранатами та пластиковими кулями. Кличко зрозумів, що ситуація вийшла з-під контролю і спробував встати між міліцією та протестантами, однак самі ж протестанти обдали його струменем піни з вогнегасника. Майданівці, які мали їхати блокувати урядовий квартал, відразу оголосили, що виступають проти насилля. Про це саме швиденько прокричав і опозиціонер Яценюк. Скидалося на те, що партнери Кличка по опозиції сказали йому: «Заварив кашу, йди домовляйся!». Саме тому лише один Кличко в першу ніч протистояння поїхав у Межигір’я домовлятися з Януковичем, але домовленості не вийшло.

Наступного дня агресія набула більшого масштабу. «Беркут» просто озвірів. Полонених активістів били до напівсмерті. Поранених арештовували прямо у лікарнях. У хід пішли виродки-«тітушки», які трощили щелепи людям, палили автомобілі й казали, що вони «майданівці». «Тітушок» прикривали міліціонери. Та найбільше біди наробили секретні спецпризначенці, які викрадали людей і били їх до смерті. Саме так загинув добряк-альпініст Юрій Вербицький, якого викрали разом ще з одним активістом Ігорем Луценком. Луценку вдалося врятуватися, Вербицького вбили і кинули в лісі за містом..

Ну і потім були й інші смерті у боях на барикадах. Був застрелений патріот України, етнічний вірменин Сергій Нігоян, сім’я якого приїхала до України рятуватися від війни в Карабаху. Від куль загинув ще один патріот України, етнічний білорус Михайло Жизневський. Повідомляється, що хлопців застрелили снайпери. Що це за снайпери і хто їх замовляв, сподіваємося, скоро стане відомо. Міліція відхрещується. Хоча варто зазначити, що самі міліціонери, які охороняють урядовий квартал, також не лапочки-пацифісти. Деякі з них відзначаються особливим садизмом. Це хтось із них роздягнув двох будівельників із Кіровограда, які випадково опинилися в гарячій точці, побив, облив водою і в мороз змусив бігти в бік Майдану. Це хтось із них катував арештованого активіста ножем, засовуючи його в анальний отвір. Це ті ж таки «беркутівці» під час атаки розгромили медичний пункт, де надавалася допомога пораненим, побили лікарів і потрощили медикаменти.

Кажуть, що українці би такого не зробили, що це російські спецпризначенці, переодягнені у нашу форму. Але в це важко віриться, бо є багато фотографій, які роблять саме українські «беркути». І на цих фотографіях вони стоять, усміхаючись, на тілах покалічених активістів.

ХТО КОМУ ПІДЕ НА ПОСТУПКИ

Опозиція ще намагається якось втримати позитивний імідж. Після чергового провалу переговорів із Януковичем опозиціонерам вдалося зібрати доволі масове Народне віче, оголосити про створення Народної Ради, вкотре пригрозити владі ультиматумом. Після страшних картинок по телебаченню Майдан знову ожив. Опозиція переконує, що влада не йде на поступки, насправді ж, сама опозиція не може сформулювати вимоги, а найгірше те, що вона не може гарантувати виконання вимог влади. Тобто, коли Янукович вимагає від опозиції вгамувати ультраправих, які б’ються з міліцією на Грушевського, то ніхто з опозиціонерів не може цього гарантувати з однієї простої причини — ультраси непідконтрольні опозиціонерам.

Але ситуацію потрібно вирішувати. Введення надзвичайного стану та силовий розгін Майдану, як того вимагають мешканці та багато органів самоврядування Східної та Південної України, неможливий, тому що поки Майдан сконцентрований в одному місці, він більш підконтрольний. Після розгону ж може початися звичайна терористична партизанська війна, коли будуть підпалювати будинки та автомобілі чиновників, суддів, міліціонерів та прокурорів у регіонах. Таку війну погасити неможливо.

Залишається сподіватися на мудрість і опозиції, і влади. А головне — народу України. На кону — держава. І хочеться, щоб українці зрозуміли, що їхніми прагненнями зробити країну кращою, просто хтось грубо може скористатися, щоб прийти до влади. Хочете кращу країну, чесну і совісну владу — почніть із себе, голосуйте по совісті, а не за 200 гривень, навчіться розрізняти правду від брехні й пафосу. Довіряйте голос розумним та порядним, а не тупим хапугам, і тоді, дасть Бог, ми вирвемося з прірви.

Відділ політики «РІО»