Події останніх днів можуть стати останньою краплею у чаші терпіння великих грошових мішків. Якщо вони вирішать, що Янукович у своїй непередбачуваності перейшов крайню межу, то чи не стануть шукати нового гаранта своїх статків?


Будемо реалістами: у будь-якій революції є грошова підкладка. Навіть коли вона починається без такої, суто на народному ентузіазмі, цей ентузіазм неодмінно опиниться у сфері інтересів великих фінансових гравців.

До останнього часу олігархи намагалися ніяк не світити своє ставлення до протиборства Євромайдану і влади. Виключенням став гіперактивний Порошенко, який, очевидно, вирішив, що втрачати вже нема чого: навіть якщо не згадувати «цукеркову війну» з Росією, минулого року бізнес Порошенка зазнав неабияких утрат. Восени 2013 року по Roshen добряче проїхалися і вітчизняні податкові органи, нарахувавши близько 100 мільйонів гривень штрафів і відкривши декілька кримінальних справ. До того ж значну частину медіаімперії Порошенка віджав «молодий і перспективний» Курченко, а втрата мас-медіа для Петра Олексійовича – із його-то політичними амбіціями – рівнозначна ампутації нехай і не життєво важливого, зате улюбленого органа.

Утім, свої медійні втрати Порошенко зараз успішно компенсує неабиякою громадською активністю – то палкими виступами з трибуни, то миротворницькою діяльністю на фоні бульдозерів, водометів та інших небезпечних знарядь. Хоч-не-хоч ці вчинки освітлюються всіма провідними ЗМІ, тому можна сказати, що зараз Петро Олексійович сам собі медіахолдинг.

Багаті теж платять

Інші олігархи поки що не бажають оприлюднювати своє реальне ставлення до існуючої ситуації. Віктор Пінчук спочатку обережно висловився в інтерв’ю The Financial Times, що, мовляв, усе це змусило його замислитися над своєю відповідальністю «як бізнесмена та громадянина», але потім заглух. І навіть традиційний український бізнес-ланч у Давосі цього року скасував – вочевидь, щоб не відповідати публічно на політично небезпечні питання, які б там йому неодмінно поставили.

Нагадаємо, що за 2013 рік статки Пінчука зменшилися з $3,19 до $2,98 мільярдів доларів. Як це не кумедно, «євроінтегратор» Пінчук значною мірою залежить від добрих відносин із Росією, оскільки майже чверть продукції його потерпаючого «Інтерпайпу» йде саме туди. У той же час над Пінчуком висить справа Кучми, яку за бажанням лівої ноги Генпрокуратура то відкриває, то закриває – непоганий важіль для впливу на «євроолігарха». Зрозуміло, що від цього дамоклевого меча зять Кучми охоче б здихався – якби тільки вигулькнула така можливість.

«Полковник был отпетой сволочью: он пасовал при трех тузах…»

Утім, усі важелі, які має влада на українських фігурантів списку Forbes, до останнього часу були цілком прийнятною частиною гри: в олігархів були свої козирі, у влади – свої. І поки гра велася за хоч скільки-то пристойними, на погляд учасників, правилами, ніхто галасу не підіймав. Однак зростаючі апетити «Сім’ї» вже явно порушили цей нестабільний баланс.

Знову-таки нагадаємо: останні два роки курченківський «ВЕТЕК» активно намагається від’їсти у Фірташа значний шматок «газового» пирога. Фірташ, щоправда, поки що не дає себе образити, але певних жертв його імперії таки довелося зазнати. Можна запідозрити, що ці тенденції не викликають у Фірташа великого захоплення. Приплюсуємо до цих підозр характерну поведінку фірташевського партнера Льовочкіна, який із самого початку Євромайдану аж із шкіри вилазив – так намагався довести до широкого загалу, що він не підтримує дії влади. У фіналі все скінчилося тим, що Янукович у кінці кінців підписав заяву Льовочкіна про відставку, яку той кокетливо то подавав, то забирав назад. Утім, водночас екс-голова АП був призначений радником президента, що можна розцінювати як запобіжний захід, який не дасть Льовочкіну хоча б формально вийти з «команди».

Є приводи для незадоволення і в інших членів списку Forbes. Коломойський стурбований нападом Мінсоцполітики, яке останнім часом прийнялося активно вибивати з його підприємств зарплатні борги. Крім того, Беню, як і Фірташа, також непокоять апетити Курченка на нафтогазовому ринку. Хвиля загального олігархічного невдоволення «Сім’єю» може докотитися навіть до такої непохитної скелі, як № 1 серед українських мільярдерів Рінат Ахметов, оскільки Мінздох під чуйним керівництвом Клименка взяв моду регулярно включати ахметівські підприємства до бази об’єктів, що підлягають обов’язковому мінздохівському обдиранню. А за таке вже, як ви розумієте, порядні гравці починають хапатися за канделябри.

ЗАТ «Кличко»?

Подальший розвиток подій важко детально передбачити, але не буде дивним, якщо у таких умовах в українського олігархату виникне слушна думка розпрощатися з Януковичем і його «оборзілою» «Сім’єю» та зробити ставку на іншу конячку. З усього опозиційного табуну фаворитом видається Кличко. Незважаючи на те що після чергового опозиційного фейлу в «чорний четвер» («А що ми могли зробити?») його популярність трохи підупала, на тлі інших претендентів на трон він і досі виглядає достатньо привабливо. На його боці – неодноразові заяви активістів про «єдиного лідера – Кличка» та, не в останню чергу, прихильність Європи, яка вустами своїх ЗМІ вже другий місяць як торочить те ж саме.

Отже, на цю конячку є причини ставити. До того ж для певної частини «форбсівських списочників» Кличко – людина не чужа. У всякому разі для Фірташа, багато з людей якого фігурувала у виборчому списку УДАРу далеко не на останніх місцях – згадаємо президента фірташевського ФК «Таврія» Куніцина або Наталію Агафонову, близьку подругу Юлії Льовочкіної. Обоє зараз входять до фракції УДАРу – як і Павло Рябікін, власник київського яхт-клубу «Маячок», половиною якого володіють фірташевські структури.

Тож якщо Фірташ остаточно вирішить, що Янукович більше не може бути надійним гарантом цілості його гаманця, він може зняти з Кличка гриф «Запасний варіант» і натомість поставити штамп «Основний напрямок». До такої ж думки можуть дійти й інші великі гравці – тим більше, що після «чорного четверга» та недільних водометів політична ситуація може стати взагалі непередбачуваною. Тож не виключено створення свого роду олігархічного акціонерного товариства по заміні одного гаранта на іншого – якщо тільки претендент зможе дати вкладникам переконливі гарантії захисту їхніх внесків.

Звісно, навіть при такому розвитку подій акціонери не являтимуть собою єдине дружне ціле і внутрішня конкуренція олігархічних груп, яка має місце і сьогодні, нікуди не дінеться. Втім, це вже неодмінний атрибут внутрішнього життя будь-якого ЗАТ чи ТОВ. Куди цікавіше те, що у разі виникнення такого товариства шанси Януковича дожити на посту президента до «законного» 2015 року, м’яко кажучи, набагато зменшуються. Якщо дійде до відкритої бійки, то активів, нахапаних «молодими та борзими» Сімейними, просто не вистачить для того, щоб вести боротьбу на гідному рівні.

Віталій Бережинський, www.pic.com.ua

admin