Україна отримала п’ятого президента. Інавгурація Петра Порошенка пройшла не без скандалів. Дверима його не вдарило, як це було з Януковичем, але стався інший прикрий випадок — солдатик з почесної варти зомлів саме в той момент, коли Порошенко проходив повз нього. Але не варто зараз ворожити, що це за знак. Це не так важливо.

Важливо те, які меседжі виголосив Порошенко під час інавгураційної промови. Говорив він пафосно і в залі чи не щохвилини лунали оплески, як під час промов Брежнєва в період епохи застою. Однак президент мав би знати, що є речі, які потрібно не просто оголошувати, а й виконувати. Ніхто не тягнув Порошенка за язик сказати, що Крим буде українським. Або про те, що вже за тиждень на Сході припиниться стрілянина і настане мир. Тиждень сходить саме сьогодні, а на Сході миром і не пахне. Виходить, президент наш звичайний популіст.

Але навіть і не в цьому проблема. Після інавгурації відбулася традиційна п’янка-гулянка. І якщо присутність на самій інавгурації у парламенті «регіоналів» є логічною, бо вони депутати, то постінавгураційна гулянка влаштовувалася для обраних, а обраними виявилися і ті, проти кого лили кров майданівці. Взагалі все нагадувало шабаш олігархів.

Були тут усі кити, які шахрайським шляхом проковтнули стратегічну індустрію та енергетику країни і навіть не думають ділитися з народом: Ахметов, Ярославський, Пінчук, Коломойський, Єремєєв. Були і менші кити, а точніше акули (і всі «регіонали»): Мхітарян, Джига, Гереги, Хомутинник і навіть Єфремов, якого громада звинувачує у фінансуванні терористів. Були «регіонали» Стоян, Сухий, Кузьмук, Бахтеєва і музикант Ян Табачник, який свого часу і виштовхнув Порошенка у велику політику. Була тут ще одна людина, яка проштовхувала Порошенка в політиці — колишній прем’єр-міністр Валерій Пустовойтенко. І саме він нагадав, як ще в 1998 році Порошенко став нардепом. «Він пішов в СДПУ(о), бо бізнес завжди є залежним від влади...», — сказав Пустовойтенко.

Коли ще в період передвиборної кампанії часто згадувалося, що Порошенко свого часу був одним із засновників Партії регіонів, то мало хто згадував про його СДПУ(о)-шне минуле. І, схоже, ця співпраця з Медведчуком не пройшла даремно. Те, що виборчою кампанію Порошенка в Закарпатті займався також колишній медведчуківець-«есдек» Балога, ще не так важливо. Більш знаковими стали перші ж накази Порошенка про призначення в його адміністрації. Очолив її медіа-олігарх Борис Ложкін (у 2013 році журнал «Фокус» оцінив стан Бориса Ложкіна в 126,4 мільйона доларів). Ложкін партнер Порошенка по медіа-бізнесу, який сам Порошенко не має наміру продавати. (На фото видно, як Ложкін тішить своїми жартами Медведчука, з яким перебуває в хороших стосунках).

Окрім того, ще одним наказом Порошенко призначив заступником глави Адміністрації Президента такого собі Олега Рафальського. У 1999-му Олег Рафальський разом із Курасом, Левенцем та Медведчуком став членом наглядової ради Всеукраїнського благодійного фонду «Соціальний захист», на базі якого проходила не лише виборча кампанія Кучми у 1999-му, а й відомий масовими фальсифікаціями референдум у 2000-му. Пізніше на базі цього Фонду була створена партія «Демократичний центр», яку довірили очолити Рафальському. Він певний час ще формально залишався науковим співробітником Інституту політичних і етнонаціональних досліджень, проте вже на початку 2003-го «легалізувався» — глава Адміністрації Президента України Віктор Медведчук призначив його керівником управління з питань внутрішньої політики АП. До того Олег Рафальський кілька місяців проходив своєрідне стажування у свого попередника — Валерія Хорошковського, який якраз перебирався з АП у Кабмін.

Після приходу до влади Віктора Ющенка Олег Рафальський повернувся на свій «запасний аеродром» в Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. Він продовжив займатися публічною політикою — у 2005-му став заступником голови Республіканської партії, яку очолює Юрій Бойко, близький до Дмитра Фірташа і Віктора Медведчука, а у 2006-му — балотувався до ВР у складі блоку «НЕ ТАК!», створеного на базі СДПУ(о).

Не відомо, якими будуть подальші призначення від Петра Порошенка, але те, що він підтягує до себе медведчуківців, є нездоровою тенденцією. Як відомо, «есдеки» колишніми не бувають. Це була партійна машина, яка займалася тотальними фальсифікаціями та тиском на опонентів. І ось тепер ці люди повертаються до влади. Навіть у Києві, де мером став боксер Кличко, люди обурюються, що головним радником Кличко призначив Ігоря Ніконова. Він є партнером Дмитра Фірташа та Вагіфа Алієва, а також кумом і сусідом паркан у паркан із Сергієм Льовочкіним.

Олігарх Порошенко обкладається олігархами і навряд чи ми станемо свідками антиолігархічних рухів із боку нового президента. Знаковою стала заява Юрія Луценка, який вже сказав, що готовий очолити партію Порошенка на наступних парламентських виборах. Луценко назвав олігарха-«регіонала» Ахметова…попутником революції. «На сьогодні я стверджую, що Ринат Ахметов є попутником української революції. Він як   носій українського економічного націоналізму — як і Ігор Коломойський — є попутником деколонізаційної хвилі на Сході України», — заявив Луценко. Просто дивуєшся, що мав пообіцяти Ахметов Луценку, щоб той вимовив таку фразу. Ахметов дійсно мав достатньо засобів та впливу, щоб взагалі загасити сепаратистські осередки на Донбасі. Але не зробив цього…

Висновок напрошується однозначний: Порошенко з нинішнім статусом президента без підтримки парламенту — ніхто. Порошенко вже оголосив про необхідність термінових перевиборів у парламент і будуватиме потужну партійну машину, щоб отримати в цьому парламенті більшість. Для цього потрібні гроші. Багато грошей. Зараз дехто каже, що Порошенко мало витратився на інавгурацію. Всього 67 тисяч доларів (Янукович, до прикладу, мав інавгурацію за 250 тисяч доларів). Однак є й інші цифри. Саме передвиборна кампанія Порошенка була найдорожчою. Тільки офіційні витрати склали 95 мільйонів гривень. (По 75 мільйонів витратили «регіонали» Добкін та Тігіпко, Юля витратила 67 мільйонів. Тягнибоку вибори коштували 17,2 млн. грн., а Анатолієві Гриценку всього 7 млн. грн.).

А тепер уявіть собі, що потрібно фактично з нуля розкручувати політичну силу під Порошенка на найближчі парламентські вибори. Та ще й підгодувати політичних партнерів, які можуть увійти у пропорошенківський блок у Верховній Раді. Суми будуть значно більшими. І сам Порошенко таких витрат не потягне. Ось тому і потрібні олігархи. А вони грошей дадуть стільки, скільки треба. Бо знають, що отримають за це хороші преференції від президента. Таке враження, що олігархи в нашій країні будуть завжди.

Відділ політики