Керівник Закарпаття про три роки перебування на посаді, психологію в управлінні та вірних друзів.

Людину впізнають за її справами, однак оцінкам зазвичай перешкоджають усталені думки. Олександра Ледиду теж уявляють по-різному: як чиновника, колегу, друга, чоловіка і люблячого батька. Залежно від цього кожен виокремлює потрібні ознаки, а відтак може розповісти, яким є насправді керівник області. У березні виповнюється три роки з часу його призначення на посаду голови Закарпатської облдержадміністрації. Про роботу за цей час, майбутні цілі, довіру до своїх підлеглих та особисті цінності в розмові з головою Закарпатської облдержадміністрації Олександром Ледидою.

— Олександре Олександровичу, три роки на чолі області — немалий термін. Зараз можете пригадати, як усе починалося, як відбувалося саме призначення?

— Дуже добре пригадую. Саме закінчилися президентські вибори, а я очолював виборчий штаб на Закарпатті. Було багато розмов щодо кандидатур по Закарпаттю. Так вийшло, що президент видав наказ про призначення перших тринадцяти керівників областей та Криму. Серед них був і я. Пригадую, як після призначення керівника у Криму Віктор Янукович повертався літаком до Києва. Ми вже чекали в Адміністрації, заповнили декларації, всі відповідні документи. Однак поки президент летів, уже одного кандидата, який був серед нас, зняли з дистанції. Ми стояли в приймальні і вже ніхто не був певен на всі 100 %, що його призначать. Президент заходив до себе в кабінет, привітався з нами всіма, а потім сказав: «Ледида, зайди». Всі чомусь подумали, що їх лишається ще на одного менше і що зараз буде знято і мою кандидатуру. Я заходжу в кабінет, президент запитав, яка ситуація на Закарпатті. Ми поговорили і тоді вже я отримав посаду глави облдержадміністрації. Коли ж вийшов із кабінету, то всі дивилися на мене з широко відкритими очима. Це щось нагадувало іспит у студентські роки (посміхається). Коли дізналися, що мене призначили, то трохи заспокоїлися. Така от історія призначення.

— Ви очолили адміністрацію і фактично повинні були формувати команду з нуля. Важко було?

— Я думаю, що команду важко формувати не тільки мені, а й усім керівникам регіонів. Керівник певною мірою повинен бути всебічно розвинутим, тому що відповідає за все: дороги, медицину, освіту, культуру, а також за ліквідацію стихійного лиха, санепідеміологічну ситуацію, рятування людей і багато-багато іншого. Немає вузькопрофільного керівника регіону. Якщо ж ти в чомусь професійно не розбираєшся, маєш підібрати на посаду керівника відповідного підрозділу чи управління не тільки дуже відповідальну людину, якій би ти повністю довіряв, а й провідного фахівця цієї справи. Тоді буде злагоджена робота всієї команди. Коли люди погоджуються на відповідальну посаду, вони не завжди усвідомлюють, який тягар лягає на їхні плечі. Це дуже велика відповідальність і не всі витримують це.

— Чи багато людей змінилося з первинного формування складу ОДА?

— У деяких районах змінилися вже й два керівники. У деяких випадках відбулася ротація керівників, вони залишаються на відповідних посадах, але змінюють місця роботи. Для мене найважливіше, щоб людина була профе­сіоналом. Проблема кожного ре­гіону й України загалом, коли професійну роботу роблять аматори. Страшнішого немає взагалі. От якщо люди йдуть до хірурга, то цікавляться його досвідом, як він оперував, які наслідки цього і таке інше. А от коли посадовцеві підпорядковані десятки тисяч людей і він певною мірою відповідає за їхні долі, то чомусь вважається, що можна менше цікавитися його фаховістю. А я вважаю, що чиновник повинен бути висококласним професіоналом своєї справи.

— То ви дуже сердитеся, коли працівники не виконують ваших вказівок чи розпоряджень? Яким чином впливаєте на них?

— Я маю хороший досвід керівництва, перебував десятки років на керівних посадах. Було чимало людей, підпорядкованих мені, як інженерно-технічних працівників, так і робочих спеціалістів. Тому на своїй роботі я вже й трішки психолог. Вже знаю, на кого потрібно трохи підвищити голос, щоб він зрозумів суть роботи, а іншому достатньо легкого натяку. Треба знати ці психологічні інструменти, як впливати на кожну людину, щоб робота виконувалася якісно і в потрібні терміни. Єдині методи для всіх не згодяться.

— А в сім’ї теж застосовуєте подібні методи чи там усе по-іншому?

— В сімейних стосунках я також трошки психолог (посміхається). Моє сімейне життя починалося з проживання в гуртожитку, в тісній кімнаті ми жили з дружиною та з двома дітьми. Ми багато що пережили разом і в нас склалися міцні родинні стосунки. Ніколи не було такого, щоб я вдарив дитину. Повторюю, цього ніколи не було в моєму житті. Не було навіть такого, щоб я зі злістю крикнув на дитину. Достатньо з правильною інтонацією зробити зауваження. Інколи дочка каже: «Краще би ти вдарив, накричав, ніж підкреслюєш те чи інше з певною інтонацією» (посміхається). У нас сім’я досить дружня, навіть коли діти були малими, ми намагалися радитися з ними, щоб вони відчували себе більш відповідальними. Така от була в нас сімейна рада, хоч вони завжди жартували з того, що їхні три голоси мають меншу вагу, ніж мій один (сміється).

— А з кар’єрним зростанням більше друзів прийшло у ваше життя або навпаки — більше тих, хто підлещується?

— Тут потрібно чітко розмежовувати. Коли ти займаєш керівну посаду, то однозначно розширюється коло твого спілкування. Але всіх назвати друзями досить важко. Друзі — це давні «бойові побратими», з якими ти багато чого пережив разом і на яких можна покластися в будь-яку скрутну хвилину. А люди, з якими ти працюєш, звичайно ж, є доволі близькими. Мені достатньо подивитися на міміку обличчя, ходу, рухи, інтонацію в голосі і я можу багато чого про людину сказати. Для мене головне в моєму робочому оточенні — це професійне виконання обов’язків. Мені не потрібно, щоб підлещувалися і розказували, який я гарний, молодий і перспективний. Я через це краще до людини ставитися не буду. Я ціную людину-співробітника за те, що вона свою роботу виконує належним чином.

— З чим асоціюєте Закарпаття в першу чергу?

— Це дуже ідилічна картина (посміхається). Це зелені гори, гірські потічки, отари овець, посмішки на обличчях людей. Що би хто не говорив, але насправді закарпатці дуже добрі люди. Це люди щирі і з тонким гумором. Ми гостинні й готові поділитися останнім. Бог наділив наш край неймовірною красою, певно, як компенсація за те, що на цій землі доводиться важко працювати.

— То все-таки, на вашу думку, який найважливіший для області проект вам вдалося реалізувати за ці три роки?

— Багато що, але особливо хочу звернути увагу на тепло в домівках. От ми з вами пережили зараз зиму. Якщо ви слідкуєте за новинами, то постійно чуєте, що інколи цілі райони великих міст або й цілі обласні центри часто залишаються без тепла і гарячої води. Закарпатці ж уже забувають про такі проблеми. Ми фактично вже скрізь перейшли на автономне чи локальне опалення. Спочатку переживали, чи витримають газові системи, щоб забезпечити людей індивідуальним опаленням, але, слава Богу, ми прожили вже дві зими і сьогодні все працює злагоджено.

Іншим серйозним досягненням вважаю початок медичної реформи на Закарпатті. Сьогодні в обласних закладах охорони здоров’я не треба платити за медикаменти і калорійне харчування. Ми віднайшли для цього достатньо коштів. Також ми одні з перших в Україні впроваджуємо реформу «швидкої допомоги».

Далі. Ми перша область в Україні, з якої було вивезено всі шкідливі речовини: пестициди, гербіциди, премікси. Сьогодні на Закарпатті фактично немає отруйних речовин. Частину відправили на переробку до Німеччини, решту до Польщі. Залишилася лише глина, на якій були ці речовини, і зараз ми вирішуємо, що з нею робити. Зробити наш чарівний край екологічно чистим це і є один із пріоритетів моєї діяльності, адже за часи незалежної України майже 18 років цим ніхто не займався. Балачок було багато, а люди продовжували труїтися преміксами. Можу сказати, що за три роки мого перебування на посаді губернатора ми повністю очистили край від хімічного бруду. Це вдалося здійснити за рахунок коштів державного бюджету.

— За час керівництва вам вдалося зламати один із найбільших кланів області. Чи багато противників маєте? Хто чи що може завадити вам як керівникові успішно працювати?

— У мене ворогів у Закарпатській області немає. Є по літичні опоненти, які бачать розвиток території по-своєму. Це їхнє право. Ми сформували команду, яка працює. Так, нас подеколи критикують, однозначно, що не все в нас виходить дуже добре. Хотілося би набагато більше зробити. Але тут є об’єктивні і суб’єктивні фактори. Об’єктивний — це ті фінансові ресурси, якими ми володіємо. Суб’єктивний — це кадрова політика. Це дійсно від нас залежить, як ми сформуємо команду. Зрозуміло, що наші опоненти ніколи нас підтримувати не будуть, а будуть критикувати. Але ми до критики ставимося спокійно і це є додатковим стимулом до праці.

— Майже протягом усієї каденції на посаді губернатора постійно хтось розповсюджує чутки про вашу відставку. Як ставитеся до таких розмов, чи не загрожують вони вашому авторитету?

— Під час першого року роботи мене знімали з роботи щонайменше двічі за місяць. На другий рік уже тільки раз. Коли пішов третій рік, то мене вже перестали знімати з роботи, бо зрозуміли, що це даремно. І така кількість чуток уже не впливає на політичну складову в Закарпатській області. Я знаю, що в цьому кабінеті був час, коли я прийшов, і також настане час, коли я звідси піду. І прийде на моє місце хтось інший працювати. Головне завдання — щоб я міг із чистим серцем ходити між людьми, вітатися із ними після того, як перейду на іншу роботу. Якщо це мені вдасться, то вважаю, що тією роботою, яку робив на посаді першого керівника, я впорався. Попри все в першу чергу важливо залишатися людиною.

— Які риси характеру цінуєте в людей, які працюють у владі? Чи маєте приклад для наслідування?

— Людина повинна бути самокритична і вимоглива сама до себе. Одразу відчувається, коли людина на своїй посаді повністю віддається роботі, що вона дуже відповідальна. З тими керівниками, які мені підпорядковані, я ніколи не буду робити ту роботу, кінцевий результат якої не буду бачити. Ніхто не змусить мене робити це. Такі ж завдання ставлю перед іншими.

—Ким себе уявляли в дитинстві, юності?

— Коли був малим, часто дивився, як літають літаки. Тоді всі хотіли бути пілотами та космонавтами, і я не виняток. Коли вчився у школі, хотів бути спортсменом, серйозно займався спортом. Потім почалася робота. Спочатку працював вантажником. Згодом пройшов через багато професій. Зараз можу багато чого сам робити: зварювати, слюсарювати, електрику відремонтувати. У мене технічна й економічна освіта. І це мені дуже допомогло в житті. Наразі доля склалася так, що доводиться керувати областю. І намагаюся робити це якнайкраще.

— Чи вистачає в керівника області часу на сім’ю?

— Найбільша проблема в мене з часом. І досі не бачу, як вирішити це питання, щоб у мене з’явилося достатньо часу для сім’ї, щоб більше бути з дітьми, з онуком, з яким зараз можу спілкуватися у кращому разі в суботу після полудня або в неділю. Вранці, коли йду на роботу, всі ще сплять, а ввечері, коли повертаюся, вже всі сплять чи на стадії підготовки до сну.

— Де відпочиває керівник Закарпаття?

— Як правило, останні п’ятнадцять років у мене чіткий відпочинок: взимку п’ять-шість днів у горах на лижах. До речі, у мене вся сім’я катається на лижах. А також влітку п’ять-шість днів на морі. Більше на морі витримати не можу (сміється). Я прихильник активного відпочинку.

— Під час останніх змагань, що відбувалися на Красії, ви особисто показали майстер-клас із катання на лижах. Як щодо інших видів спорту?

— З дитинства дружу зі спортом. І важко назвати такий вид спорту, яким би не займався. І зараз можу проплисти 3 кілометри, можу пробігти 5 кілометрів, можу верхи на коні проскакати, в теніс, футбол можу грати, на гірських лижах катаюся. Є трохи вільного часу, то намагаюся займатися спортом, бо інакше того потужного навантаження, яке маю на роботі, не витримав би…

— Що гарантовано піднімає вам настрій?

— Коли бачу, що посміхаються діти, жінки. Дуже не люблю сумних жінок і заплаканих дітей. Для мене це найстрашніше. Жінка повинна постійно посміхатися, а діти радіти.

— Чи не втомилися від роботи за три роки, можете працювати в тому ж тонусі? Чи достатньо натхнення, щоб керувати цілою областю?

— У мене велика команда, яку я представляю на цій посаді. Така людина вже не належить лише сама собі. Наша команда вийшла на новий рівень, президент довірив ре­гіон. Доводиться багато працювати і тримати себе в тонусі. Я цілком свідомий того, що прийде час і доведеться міняти роботу. Я з розумінням входив у цей кабінет і в мене немає таких амбіцій, що ця посада пожиттєва. Я з легкістю поступлюся місцем іншому, але зараз, займаючи таку відповідальну посаду, роблю все для того, щоб закарпатці відчули якісь позитивні зміни, щоб у них відродилася віра в себе і гордість за свій край.

Наталія Каралкіна