Огляд редакційної пошти.

Останнім часом до редакції «РІО» надійшло багато листів. Звісно, ми раді, що є зворотний кон-такт і люди пишуть нам не лише на електронну скриньку, а й листи у конвертах. І в таких листах можна побачити більше, ніж у електронних. Є у цьому якась магія. А ще тішить, що пишуть нам і позитивні листи — читачі прагнуть ділитися чимось хорошим. Було би чудово, аби листів із хорошою вісткою було більше. Отже, публікуємо чергову добірку листів і чекаємо від читачів нових.

«ВСЕ ЗВОДИТЬСЯ ДО ТОГО, ЩОБ БУВ БАГАТИЙ СТІЛ І ДОБРЕ ПОЇСТИ...»

Читачі часто реагують на публікації у виданні, відтак пишуть свої роздуми-відгуки з різних тем та проблематики. Серед таких активних читачів і Клара Кевер, завдяки їй «РІО» писала і окремі актуальні статті. Зараз публікуємо її відгук на матеріал «Різдво у наших серцях, а не заради застілля» (№ 1 від 5 січня 2013 року, автор: Наталія Каралкіна).

«Стаття «Різдво у наших серцях...» дуже актуальна і потрібна. За роки СРСР, коли проводилося атеїстичне виховання, виросло покоління, далеке від релігії і яке не знає змісту релігійних свят Різд­ва і Пасхи та інших. Вони (свята) перетворилися у багате застілля. Люди не знають молитви, не усвідомлюють, що святкують. Все зводиться до того, щоб був багатий стіл і добре поїсти. А щоб проаналізувати свої вчинки, подумати про те, як живуть або зайти в церкву — цього немає. Я роками про це говорю своїм сусідам, знайомим, але «віз і нині там». Про ці речі треба би частіше писати, розповідати, особливо дітям. Може, коли виросте нове покоління, у них на свята на першому місці буде не кількість їжі й не все буде зводитися до переїдання. Ви це побачили, добре, якби було продовження», — пише пані Кевер.

«ХТО ПРИСВОЮЄ НАЗВИ ВУЛИЦЬ?..»

Також ужгородка Клара Кевер розмірковує над статтею «Хто є хто у назвах вулиць Ужгорода» (№ 1 від 5 січня 2013 року, редакційний матеріал).

«Чудово, що опублікували, на честь кого названі вулиці. Я запитувала мешканців і дітей у школі про ці вулиці, про які не знала, на честь кого вони названі, й рідко одержувала відповідь. Тепер виявилося, що є вулиці, про які я не знала, що такі взагалі є», — зазначає у своєму листі жінка.

Тож у читачки виникло кілька запитань до редакції: яка процедура присвоєння назви вулиці; хто дає пропозицію; хто обговорює це питання; хто виносить остаточне рішення; чи беруть участь у обговоренні мешканці вулиці; чи є список відомих людей, іменами яких можна було би назвати вулиці; чи будуть називати вулиці прізвищами почесних громадян Ужгорода?

Від редакції
«РІО» звернулася за коментарем у прес-службу Ужгородської міськради.
«Будь-яка людина чи юридична особа, громадська організація подає пропозицію (заяву) на ім’я міського голови про зміну назви вулиці або надання вулиці назви. Далі ця заява подається до управління архітектури або культури, згодом науково-художній раді, яка обговорює це питання, визначає, чи є в цьому доцільність, необхідність зміни назви або обгрунтування, чому саме на таку назву можна змінити, — сказав спеціаліст відділу інформаційних технологій і зв’язків із громадськістю Ужгородської міськради Олександр Пуглик. — Згодом це питання виноситься на сесію міської ради з рекомендаціями худради, під час якої затверджується або не затверджується депутатами».
За словами чиновника, теоретично науково-художня рада може винести питання зміни вулиці на обговорення серед мешканців цієї вулиці, якщо питання дуже спірне. Він підкреслив, що загалом худрада внесла пропозицію щодо недоцільності зміни назви існуючих вулиць.

ДЕЩО ЦІКАВЕ ПРО ЗНАМЕНИТУ ЛІКАРКУ БРАЩАЙКО

У розширеному листі Клари Кевер також є і факти з історії Ужгорода. Зокрема, читачка наводить свої дані щодо назви вулиці Бращайко. У публікації «Хто є хто у назвах вулиць Ужгорода» (№ 1 від 5 січня 2013 року, редакційний матеріал) вказано, що вулицю Бращайко названо на честь Михайла Бращайка (1883—1973) — політичного і культурного діяча Закарпаття.

«Ужгородці так знають, що вулицю названо на честь легендарної, знаменитої лікарки Бращайко. Тим більше, що вулиця була названа після її смерті і знаходиться з заднього боку її особняка, що на набережній. Цей будинок знає все Закарпаття, оскільки вона була лікарем широкого профілю, то до неї зверталися всі. У Закарпатті мало було таких родин, які не зверталися до неї. Вона була дуже талановита лікарка. Пан Михайло Бращайко (про якого йдеться вище) не міг бути її чоловіком, бо її чоловік помер від хвороби легенів давно, при чехах. Про інших Бращайків не знаємо. До речі, цікаво, хто тепер проживає в особняку Бращайків? Там проживала їхня старша донька Тамара після повернення з Болгарії. У неї був син, доля якого невідома, а вона вже теж померла. Молодша донька Зореслава вийшла заміж і виїхала з Ужгорода», — поділилася цікавою інформацією наша читачка.

ПОБИЛИ ЗА СПАДЩИНУ?

До редакції написав пан В. Шутак із села Нове Давидково Мукачівського району. Із цього листа можна ще раз подивуватися неадекватності та жорстокості людей. Цікаво, що йдеться про чиновників.

«14 січня о 15.00 я зайшов до сільради, аби ознайомитися з новим порядком оформлення спадку за законом, на що отримав від чиновників тілесні ушкодження у вигляді ударів по обличчю та нижче пояса. На мої виклики служба «102» Мукачева не реагувала. Реагування було після мого звернення до чергової частини УМВС», — розпо­відає свою історію читач «РІО».

Наступного дня, 15 січня, В. Шутак наполіг на направленні його на зняття побоїв. Він переконує, що судмедекспертиза була формальною без направлення до вузьких фахівців (уролога, кардіолога) та ознайомлення чоловіка з результатами обстеження. У цих фактів є і передісторія. Читач заявляє, що побиття у державній установі — це наслідок його намагання оформити спадщину з вересня 2009 року, після смерті його дружини.

«Мої неодноразові звернення до правоохоронних органів та влади на всіх рівнях комусь не сподобалися» — пише закарпатець. — А покриває це беззаконня відомий клан, який купив вибори. Так опустилися, що заради наживи готові оббирати пенсіонерів і зазіхати на їхнє майно та життя».

ПРОДОВЖЕННЯ ІСТОРІЇ   ЗІ СКАНДАЛЬНОЮ ПРИВАТИЗАЦІЄЮ

Газета продовжує висвітлення питання законності приватизації мансардного приміщення за адресою: вул. Крилова, 14/7.   Нагадаємо, у грудні 2012 року депутати намагалися протягнути питання щодо приватизації об’єкта з подальшим викупом орендарем. На це відреагувала і наша читачка, мешканка вищезазначеного будинку Інна Ібатулліна, яка пос­тійно пише нам листи. Водночас депутат міськради Ярослав Шафарь у коментарі в мережі Facebook написав, що «це суто рейдерське захоплення горищ».

«Тим часом 28 грудня на сесії міськради це приміщення таки внесли до плану приватизації на І квартал 2013 року. Депутатські звернення від депутатів Василя Гнатківа та Ярослава Шафаря з цього питання наразі ігноруються, вже минули терміни надання відповіді», — сказав у коментарі «РІО» член виконкому Олександр Волосянський.

В одному з останніх листів пані Ібатулліної сказано, що «у газеті «Ужгород» від 19 січня є оголошення про викуп приміщення № 7 у будинку № 14 на вулиці Крилова, а у випуску газети «Ужгород» за 26 січня вже призначена на 12 лютого оцінка цього приміщення». З цього питання також мало відбутися судове засідання, результати якого «РІО» повідомить згодом.

«СПОЧАТКУ ЛАЩИВСЯ ДО ПОМАРАНЧЕВОГО ПРЕЗИДЕНТА, ТЕПЕР ПОТОПАВ БЛИЖЧЕ ДО МЕЖИГІР’Я. А ВІДТАК МОЖНА ПОДАТИСЯ Й У БУРКІНА-ФАСО»

Дещо зворушливого листа написав нам Федір Новоселицький, колишній мешканець Міжгірщини, що сьогодні живе у Херсонській області. Чому лист зворушливий? Бо 7 аркушів набрано на друкарській машинці, а оскільки на апараті нема літери «н», то чоловік самотужки всі «н» подописував. Не віриться, що таке ще буває. Пан Федір написав до «РІО» кільканадцять сатиричних віршів, які, можливо, газета згодом   опублікує. Наразі ж подаємо його роздум щодо певних політичних осіб.

«Моя колега-угорка надіслала мені вашу газету «РІО». Побачив карикатуру: Вітька Балогу — в ролі тягача, що в муках тягне у парламент своїх трьох рідненьких балоганчиків без тачки. Із задоволенням розсміявся. Та, прочитавши статті, загорівся ненавистю й бажанням доповнити карикатури сатирою, — зазначає пан Новоселицький. — Дивіться, що він (ідеться про Віктора Балогу) витворяє? Спочатку лащився до помаранчевого президента, тепер потопав ближче до Межигір’я. А відтак можна податися й у Буркіна-Фасо».

У ПЕРЕЧИНІ СПАЛАХ МЕНІНГОКОКА?

Цього тижня Інтернетом ширилася інформація про спалах менінгокока в перечинській ЗОШ. До редакції «РІО» анонімно написав батько дитини, яка відвідує цю школу.

«В Інтернет-виданнях знаходимо відомості про те, що носієм менінгокока є лише двоє дітей школи. Але це не правда, тому що наразі в інфекційному відділенні міської лікарні Ужгорода перебувають 5 осіб із Перечина та щонайменше троє (про яких ми не знаємо) лікуються в домашніх умовах», — пише чоловік.

За його словами, учні бояться відвідувати заняття, а їхні батьки остерігаються відправляти своїх дітей до школи, тому відвідування та присутність дітей на уроках складає менше 50 %. Автор листа просить розібратися, чому все замовчується та не проводяться відповідні заходи, хвороба передається повітряно-крапельним шляхом, а у школі навчаються діти різних вікових категорій. Чоловік запитує, чому «дитина-носій хвороби» відвідувала школу доти, поки її не забрала швидка допомога вже з очевидними симптомами.

«Чому Перечинська санепідемстанція, яку майже розформували, не вживає ніяких заходів для вирішення проблеми? Чому школу не закриють на карантин? Чого чекають, це ж наші діти?!» — резюмує закарпатець.

Від редакції:

«Головний санітарний лікар Закарпаття Володимир Маркович підтвердив інформацію про випадок захворювання на менінгіт у Перечині. Наразі дівчинка 6-го класу Перечинської ЗОШ, яка за­хворіла на менінгіт, госпіталізована і її стан здоров’я покращився», — пише сайт «Час Закарпаття».

За словами Марковича, всі необхідні санітарні заходи медиками проведені. Обстежено всіх учнів у класі, де навчалася ця дівчинка, і виявлено ще трьох носіїв цієї недуги. Ці діти здорові, проте, як повідомив лікар, у їхній ротовій порожнині виявлено менінгокок, тому їх теж помістили у стаціонар для того, аби знищити бактерії. Обстежені лікарі, родичі й усі, хто мав контакти з цією дитиною.

Листи оглядала Евеліна Гурницька