Протести в Україні переформатувалися. Вже менше звучить «Україна — це Європа!», а більше кричать «Банду геть!». Така переорієнтація сталася через жорстоке побиття міліцейськими спецзагонами мирних студентів. В епоху тотальної інформатизації приховати розгін було неможливо, тож уся країна бачила, як «беркутівці»   проламували голови дівчатам та дідусям. І це сталося в той час, коли акції протесту почали згасати. Навіть на момент розгону на Майдані було всього кілька сотень мітингувальників. Аж тут сталося звіряче побиття, після якого вже навіть інертні громадяни обурилися і вийшли на вулиці. Такої маси протестуючого люду Київ не бачив ніколи. Кажуть про 500—700 тисяч людей.


Тобто, однозначно, жорстокий розгін лише підклав дров до багаття. Дуже схоже на провокацію тих, кому було вигідно загострити протистояння. Дехто з політичних експертів вказував на голову Адміністрації Президента Льовочкіна та його соратника-олігарха Фірташа. Мовляв, після ескалації суспільного напруження в цього дуету, який має в парламенті щонайменше 20 своїх депутатів, є шанс створити нову парламентську більшість, яка би відправила уряд у відставку і далі довела справу до імпічменту президента. Більше того, говорили, що за цією схемою Льовочкін і Фірташ повинні були протягувати в президенти лідера «УДАРу» Кличка.

Такий сценарій був дуже ймовірним. Відразу після розгону з’явилася інформація про добровільну відставку Льовочкіна, а потім два депутати-регіонали з групи Фірташа—Льовочкіна оголосили про вихід із фракції. Однак на цьому все і затихло. Швидше за все, інше президентське оточення змогло знайти аргументи, щоб пригальмувати процес.

Гірше інше. В цій ситуації величезний козир отримала опозиція. З такою масою обуреного люду можна було перевернути все догори дригом. Однак, як виявилося, опозиція може лише скандувати слово «Революція!», а коли потрібно було діяти рішуче, то обмежила протести виступами зі сцени, хороводами та дискотекою. І це при тому, що найбільш радикальні націонал-патріотичні організації слово «революція» розуміли у прямому значенні й кинулися силою виганяти владу, влаштувавши штурм Адміністрації Президента. Влада ж, у свою чергу, передбачила такий хід подій, тому терміново організувала купку провокаторів із відморозків-кримінальників, які повинні були каталізувати події. Навіть екскаватор пригнали для штурму. Потрібна була кров, місиво з тіл і тоді можна було спокійно вводити надзвичайний стан і придушувати повстання.

Такий розвиток подій налякав опозицію, тому вони кинулися вгамовувати націонал-патріотів, бо просто не мали плану дій на випадок введення надзвичайного стану. Та, схоже, опозиція взагалі не мала жодного плану. І навряд чи зараз має, бо навіть не може організувати людей, щоб захистити тих, хто потрапив під судилища і був арештований.

Опозиція розраховувала на те, що мобілізація Майдану може вплинути на нардепів від влади і можна буде через парламент виконати перший пункт вимог — відправити уряд у відставку. Не вийшло. Опозиціонерів розвели наче кошенят. Глава уряду Азаров навіть почав сміліти і погрожувати, що за блокаду адмінбудівель потрібно буде нести відповідальність. У свою чергу президент Янукович для порядку засудив силовий розгін Майдану, пообіцяв і далі рухатися на зближення з Євросоюзом, налаяв опозиціонерів, щоб ті не прикривалися дітьми, і поїхав до Китаю вибивати кредити, ніби в країні нічого такого не відбувається.

Оточення Януковича також активізувалося. «Регіонали» провели свої мітинги, навіть звезли людей до Києва, а деякі регіони не тільки засудили Майдан, але й пригрозили розколом держави. Найбільш радикально налаштований Крим. Там парламент відразу закликав Януковича ввести надзвичайний стан у країні, а деякі депутати Севастополя написали російському президентові Путіну листа з проханням ввести в Україну війська.

Тим не менше, опозиція втратила момент, коли був оптимальний час змусити капітулювати владу. Тепер ситуація підвішена. Одні люди приїжджають із регіонів на київський Майдан, інші роз’їжджаються. Для багатьох Майдан став лише ніби великою фотостудією, де можна зробити гарну фотографію на фоні барикад чи вишикуваних «беркутівців» і потім комусь показувати, що «відмітився» на Майдані. Хоча багато людей із західних регіонів налаштовані рішуче і поповнюють ряди тих, хто готовий валити владу.

Найгірше те, що ситуація в Україні не може не тішити головних гравців на геополітичній карті. У Кремлі карлики потирають руки і лише очікують, коли можна буде пригребти якщо не шмат території, то хоча би збанкрутілі підприємства або стратегічні об’єкти після того, як наша держава просто видихнеться від тривалого суспільного протистояння. Російські «медвепутіки» вже публічно оголосили про значне зниження ціни на газ для Вірменії, яка погодилася вступати в Митний союз. Це такий собі натяк для української влади. Свої плани щодо нас є і в американців та деяких європейців. Народ не розуміє, що є лише інструментом гри між групами впливу.

І ще. Ні Янукович, ні Азаров, ні депутати не поставлені нам марсіанами. Це продукти совкової свідомості, характерної для значної частини населення НАШОЇ країни, і продукти 200-гривневого продажу голосів. Якою влада повинна бути в народу, що в більшості своїй готовий голосувати не мізками, а за продуктовий пакет? Щоправда, в Україні підростає нове покоління, яке вже так легко купити буде важко. Більше того, це не просто непродажне покоління, але й думаюче, яке не ведеться на пафосні лозунги ні влади, ні опозиції. Саме тому навіть якщо зараз Майдану не вдасться змінити владу, то вже на найближчих виборах корупціонерам, бандитам та людям із браком інтелекту потрапити до влади буде вже дуже важко.

ЗАКАРПАТСЬКІ МАЙДАНИ І ПРИСТОСУВАНЦІ

Щодо Закарпаття, то тут також цілком зрозуміло, що формується молоде свідоме покоління. Але, на жаль, молодь, яка організувалася у протестну масу, не може дати раду певного роду політичним поліпам, які «примазалися» до протестів.

Сама політична ситуація в області доволі спокійна. Варто зауважити, що керівник краю Олександр Ледида засудив насильницькі дії київського «Беркута» і провів розмову з начальником закарпатської міліції Варцабою щодо недопущення подібного в Закарпатті. Ледида і студентські протести в Ужгороді назвав фактом, що свідчить про формування свідомого громадянського суспільства. У опонентів губернатора не було аргументів, тому вони просто вирішили зайнятися самопіаром. Точніше, максимально використати ситуацію для того, щоб повернутися з політичного забуття. Балоги збирають якісь сесії, щось там гарячково белькочуть, організовують координаційні центри під своїми прапорами і просто ігнорують тих молодих активістів, які першими очолили протестний рух і ночами мерзнуть на регіональному Майдані. Типова поведінка завидівських рагулів, які годувалися з рук цієї влади, були її членами, а тепер раптом образилися і вирішили, що можуть бути опозицією.